Інтернет-міст, присвячений пам’яті Дмитра Креміня

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Події та новини - Фотофакти

23.09.2020 16:08 Обновлено 25.09.2020 14:43 Автор: Unsvet

23 вересня Миколаївська обласна бібліотека для юнацтва, Публічна бібліотека Казанківської селищної ради, Закарпатська обласна бібліотека для дітей та юнацтва провели інтернет-міст “Шлях по зорях поета Закарпаття і Миколаївщини” в рамках обласного проєкту “Шануймо Поета: Дмитро Кремінь у пам'яті миколаївців”.

До заходу приєдналися миколаївські письменники, журналісти, освітяни, а також студенти-філологи МНУ ім. В. О. Сухомлинського разом з кураторкою, доценткою кафедри української мови і літератури, кандидаткою філологічних наук Баденковою Вікторією Миколаївною. Модерували інтернет-міст завідувачка науково-методичного відділу Миколаївської обласної бібліотеки для юнацтва Ірина Володимирівна Бринкіс, директорка Казанківської публічної бібліотеки Лариса Віталіївна Крюкова і заступниця директора по роботі з юнацтвом Закарпатської обласної бібліотеки для дітей та юнацтва Тетяна Михайлівна Вудмаска.

Пані Ірина наголосила, що 2020 рік на Миколаївщині проходить під знаком вшанування пам'яті Дмитра Дмитровича Креміня — поета, публіциста, есеїста, перекладача, заслуженого діяча мистецтв України, лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.

Про реалізацію масштабного обласного проєкту “Шануймо Поета: Дмитро Кремінь у пам'яті миколаївців”, ініційованого управлінням культури, національностей та релігій Миколаївської облдержадміністрації задля  організації збору, систематизації, збереження поширення та популяризації творчості миколаївського поета, розповіла директорка МОБЮ Наталія Вікторівна Ткаченко. Вона зазначила, в проєкті беруть участь всі заклади культури Миколаївської області, а сьогоднішня онлайн-зустріч є своєрідним підсумком, символом єднання під знаком поезії.

Ірина Бринкіс акцентувала на участі в поєкті Миколаївської ОБЮ: розповіла про організацію та проведення обласної мобільної виставки-інсталяції “Шокова терапія поезії Дмитра Креміня”, участь в якій взяли 19 бібліотек області. Виставкова естафета триватиме до 1 грудня, а потім шляхом інтернет-голосування буде укладено рейтинг бібліотек.
http://unbib.mk.ua/index.php/2009-06-11-15-23-30/148-2020-02-20-09-05-46.html

До розмови приєдналися колеги із Закарпаття. Модераторка пані Тетяна привітала всіх присутніх та познайомила з молодшим братом поета — Іваном Дмитровичем Кремінем. Іван Дмитрович пригадав, що маленький Дмитрик був матусиним улюбленцем, слухняним сином і розумакою. Його потяг до знань і читання зберігся на все життя. Родинні стосунки ніколи не переривалися надовго, навіть після закінчення навчання і переїзду Дмитра: листувалися, їздили в гості.

Наталія Йосипівна Ребрик, проректорка Закарпатської академії мистецтв, доцентка, кандидатка філологічних наук майстерно розповіла про “великого українця”, його дитинство. Шестирічний Дмитрик купався у холодних водах Ріки, дуже захворів. Його вилікували, “адже він син Закарпаття, яке є його основа, хребет, світогляд. Не мали би ви того Кременя, якби не Закарпатська земля”. Наталія Йосипівна ділилася невідомими фактами: на своїй землі він був гнаний, критикований і мав багато проблем. Бувши членом Іршавської газети (1974 р.) на засіданні 48 викладачів, приймаючи творчий звіт студента Креміня, “розп'яли за творчість, модерну поезію”. Комісія пропонувала йому поклястися ніколи і нікому не читати модерністські вірші. Закарпаття дало йому сили, загартувало. Дмитро Дмитрович є планетарним поетом, який філігранно міг поєднати Закарпаття-Миколаїв-Україну. Образ України в його віршах — це високий інтелектуалізм.

Михайло Васильович Сирохман, доцент Закарпатської академії мистецтв, український художник, мистецтвознавець, дослідник дерев'яних церков Закарпаття і шкільний товариш Дмитра, пригадав спільне навчання у школі-інтернаті, перші Дмитрові проби пера і любов до малювання. Під час навчання у вишах, їхні шляхи розійшлися, але потім доля звела їх знову. Коли Михайло Васильович дізнався, що вийшла збірка поезії Дмитра, він сказав: “Поетами не народжуються, ними є”. Згадуючи товариша, його життя, встановив певний зв'язок: епопея-світло юнацтва-світлий спогад-емоції.

У Казанківській районній бібліотеці зібралися колишні учні місцевої ЗОШ №2, де вчителював Дмитро Дмитрович. Серед присутніх — Людмила Миколаївна Ткаченко, вчителька української мови і літератури цієї школи — з хвилюванням згадувала свого класного керівника. “Він був гарним, молодим 22-річним вчителем, схожим на Тараса Шевченка. Дівчата захоплювались і ним, і його уроками, хлопці — поважали”. Завдяки Дмитру Дмитровичу Людмила та дехто з однокласниць вступили до педагогічного вишу. Д. Кремінь в той час там викладав. Юна студентка “завалила” один з предметів, Дмитро Дмитрович про це дізнався, вмотивував добрим словом і порадою. А коли Людмила по закінченні інституту покинула працювати в школі, саме Кремінь вмовив повернутись. Вона повернулася і зараз успішно вчителює в рідній школі, яка нині носить ім’я Д. Д. Креміня.

Тетяна Миколаївна Маслова, шкільна бібліотекарка, розповіла як вперше зустріла Дмитра Креміня: у 1975-му, на шкільному порозі. Потім вона (тоді школярка) завжди сиділа на першій парті і слідкувала за тим, чи з підручника вчитель розповідає чи ні. Учні наслідували Дмитра Дмитровича, йшли до бібліотеки, багато читали і тому екзамени складали на п'ятірки. Якось у літньому таборі, дізнавшись, що Кремінь гарно малює, дівчата вмовили намалювати їх портрети. Він намалював портрети трьох Тетян. Одна з них чотири десятиліття зберігала малюнок і принесла його на онлайн-зустріч.

Юрій Юрійович Хіль, керуючий справами районної ради, колишній співробітник редакції районної газети Казанківщини, учень Дмитра Дмитровича, додав кілька маловідомих фактів до життєпису митця, доповнивши їх рідкісними світлинами. Для нього Дмитро Кремінь — справедлива, чесна, талановита людина.

Пані Лариса, яка модерувала виступ казанківців, доповнила розповіді своїх земляків фотоматеріалами. На них — трудові будні, життєві моменти і навіть весілля родини Кременів.

Творче життя Дмитра Дмитровича вирувало в Миколаєві. Віра Іванівна Марущак, голова Миколаївської обласної організації Національної спілки письменників України, поділилася спогадами про співпрацю з Д. Кремінем. Виявляється, він любив незвичні назви творів. Якось письменниця принесла свій рукопис до спілки й отримала пораду назвати книгу “Батько з Португалії”. Так Віра Іванівна і зробила. Відтоді вважає Дмитра Дмитровича хрещеним батьком її творів. Завдячуючи тому, що Дмитро Дмитрович багато років очолював Миколаївську обласну організацію НСПУ, про неї знають, говорять, цінують.

Своїми спогадами поділився Юрій Миколайович Демченко, колишній редактор молодіжної газети “Ленінське плем'я”, головний редактор газети “Центральний ринок”. Їх пов'язувала цікава тема — поет у штаті газети. “Д. Кремінь і В. Пучков — видатні, сильні, цікаві, різноманітні журналісти”. Пригадав смішні і серйозні випадки, які траплялись під час роботи. Кремінь віддавався роботі повністю: їздив у відрядження, писав, виконував буденну журналістську справу на відмінно. Пан Юрій подарував бібліотеці газету “Споживчий ринок” зі статтею з “епізодами дружби і роботи з Д. Кременем, пов'язані зі споживчим боком життя, адже ніщо людське поетам не чуже...”. Він потішив слухачів цікавими історіями з життя митця: як перед весіллям обручку діставали, як купив вишиванку, про гонор та гонорари кореспондента.

Емоційно розпочала свою розповідь поетеса Тетяна Дмитрівна Свірська, членкиня НСПУ, яка повідала свою історію знайомства з майстром слова. Коли їй була потрібна рецензія, вона завітала до обласної спілки письменників, де її привітно прийняв голова. Початківцям він давав надію, допомагав повірити в себе, а його магічні слова: “Біля мене колега”, — дарували крила. Пані Тетяна зачитала вірш поета “Учителю, хто ми?” і зізналася, що для неї саме Дмитро Дмитрович був Учителем. “Я дякую долі і Господу, що він відчинив мені двері у творчість!”.

Наталія Вікторівна подякувала колегам-співорганізаторам і всім учасникам онлайн-заходу за теплу атмосферу, цікаві факти, щирі розповіді і спомини про Дмитра Дмитровича Креміня, поета Закарпаття і Миколаївщини, якими вони діляться з молоддю.