15.12.2020 09:43 Обновлено 15.12.2020 09:48
9 грудня в межах циклу літературних вечорів “Народжене в Прибужжі слово” в онлайн-форматі відбулась зустріч студентів ВСП “Фаховий коледж Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського” з поетесою Тетяною Даниловою.
Під час експрес-інтерв’ю від модератора — завідувача відділу соціокультурної діяльності молоді Андрія Алієва, юнаки дізналися, що пані Тетяна свого часу вивчала українську філологію в Сухомлинці, а зараз викладає в гімназії №41. Довгий час вона не афішувала свою творчість і писала “в стіл”, відкритись же широкому загалу вирішила вже після закінчення університету. Свої вірші поетеса публікує на власній сторінці у фейсбуці. Її творчістю цікавляться не лише миколаївці, а й шанувальники поезії та колеги по перу з інших куточків країни. Наприклад, О. Шевченко з Вінниці активно реагує на дописи поетеси власними віршованими коментарями.
Тетяна Данилова пише кількома мовами, торкається абсолютно різних тем, тому деякі поезії чекають свого часу. Її твори були опубліковані у трьох альманахах: місцевих освітянських (“Перлини мовленого слова”) і всеукраїнському — “Пліт моїх думок”. На деякі вірші поетеси вже створені пісні шанувальником її творчості Віктором Марченком.
Пані Тетяна читала свої вірші, відповідала на запитання, ділилась подальшими творчими планами. Виявилось, що вона є шанувальницею творчості Ліни Костенко і Василя Симоненка, серед поетів-сучасників порадила читати Ваню Якімова, Анну Тукіну та Ірину Самаріну. Надихає письменницю життя рідного міста. Переважна більшість віршів написана у жанрі інтимної лірики. Втім, відповіддю на запитання, чи є в неї твори про тварин, стала авторська байка “Соловей і кабан”. Пані Тетяна вже працює над випуском своєї першої збірки під назвою “Про головне”.
Учасники літературного онлайн-вечора побажали авторці натхнення і висловили щире сподівання зустрітися знову — на презентації її дебютної книги.
Не отпускай меня
Пожалуйста, меня не отпускай.
Со всею силою в меня вцепись!
Пусть грянет гром, стихия, дождь, пускай…
Запри меня на веки, на всю жизнь.
Не дай мне убежать в ночном такси.
Бегут не от людей… Всё время — от себя.
Ты от меня меня спаси,
Настойчиво, заботливо, любя.
Дверь — на замок, а душу открывай.
Пусть будет всё предельно ясно.
Ты не молчи, скажи мне всё! Давай!
Не бойся, откровенно — не опасно.
Пожалуйста, сильней держи,
Чтоб я не от тебя… к тебе бежала.
Падут все крепости, растают миражи,
Исчезнут страхи, будто не бывало.
Стань воином и отвоюй мой рай.
Запри меня, держи, не отпускай…
От заката до світанку
В унылой гармонии южного ветра
Луч солнца внедрился в задумчивость вод.
Лимонный закат с горьким запахом цедры
Разрезал сиянием своим небосвод.
Легенькі заграви на хвилях блищали
І кликали пошепки марево ночі.
Упали зірки, і комети промчали
Крізь наші з тобою закохані очі.
У ночи нет граней, у ночи нет быта.
Её сладко-синий оттенок бездонный.
Неоновой ватой тумана покрыта
Гладь моря под светом луны бледно-сонной.
Ось-ось помаранчевим стане крайнебо.
Ось вранішнє сонце, ще заспане, йде
Із запахом цитруса й кави до тебе,
Два цукри, як любиш, у чашку кладе.
І ми замилуємось ніжним пейзажем,
Складем оду морю, зорі — тріолет.
Друг другу «люблю» тихо, шёпотом скажем
И встретим в обнимку багряный рассвет.
Соловей і кабан
Тихо сонце гріє, ліс весь заливає.
На зеленій пишній гілці соловей співає.
Ллється голос дивно так, що душа радіє.
Соловей — не дилетант, він співати вміє.
Глядачів було немало, всі аплодували,
Їжаки, зайці і білки диво-птаха знали.
Всі прихильники казали: «Соловей — талант»,
Та приперся на концерт справжній дилетант.
Вийшов із кущів кабан — зал не розступився.
На відверту неповагу звір так розлютився!
Причепився він до птаха: “Що ти там співаєш?
Ти ж не чуєш, що я чую, як звучить не знаєш.
Звук писклявий, як у жінки, спів контрастний дуже.
Ти співати не повинен, не твоє це, друже”.
Закричали звірі в лісі: “Не берись судити!
Не тобі, невіглас, треба співаків учити!”
Кабану закрили рота, вигнали з концерту
За його дурну натуру, заздрісну, уперту.
А мораль тут примітивна. Маєш пам’ятати:
Якщо рило у багнюці, не учи співати.
| < Попередня | Наступна > |
|---|