Живий плач мертвої Зони: до 35-х роковин Чорнобильської катастрофи

13 квітня студенти Миколаївського будівельного коледжу КНУБА взяли участь в онлайновому вечорі-хроніці «Живий плач мертвої Зони», організованому обласною бібліотекою для юнацтва до 35-х роковин Чорнобильської катастрофи.

Модерувала захід бібліотекарка відділу соціокультурної діяльності молоді Марина Чередниченко. Вона зауважила, що події 26 квітня 1986 року залишили невиліковний слід не тільки у пам'яті українського народу, сьогодні Чорнобиль – це тема, якій приділяє увагу весь світ. І хоча відтоді пройшло вже 35 років, кількість публікацій, присвячених трагедії, не зменшується. 9 квітня цього року в Штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку відкрили фотовиставку «Чорнобиль 35: сучасна історія історичної катастрофи». У день роковин відбудеться спеціальне пам’ятне засідання Генеральної асамблеї ООН, присвячене 35-річчю Чорнобильської катастрофи.

 

Разом із бібліотекаркою студенти здійснили екскурс в історію, відтворили хронологію подій та вшанували пам’ять тих, хто тоді, в 1986-му, першими ввійшли в атомне полум’я, і вже не повернулись. Пані Марина запропонувала студентам поміркувати над важливими питаннями: чому сталася ця жахлива подія, чи можна було уникнути аварії, з чим пов’язана увага світової спільноти до цієї теми? 

 

Присутні юнаки і дівчата були вражені масштабами і жахливими наслідками Чорнобильської катастрофи: зона ураження, яка утворилася відразу після аварії, розтягнулася на 50 тисяч квадратних кілометрів, непридатними для проживання стали 150 тисяч квадратних кілометрів навколо станції, під радіоактивне випромінювання потрапили 1,9 млн осіб лише в Україні, загалом – 8,4 млн осіб в Білорусі, Росії, Україні та інших країнах. Молодь згадала документальні та художні фільми, зокрема британо-американський серіал 2019 року «Чорнобиль», а бібліотекарка порадила публіцистичні й художні твори, у яких висвітлюються ці події.

Пані Марина поділилися з молоддю власними спогадами. Коли сталась аварія на ЧАЕС, вона мешкала з сім’єю у Білорусі й добре пам’ятає «радіаційну» першотравневу демонстрацію, замовчування владою масштабів небезпеки і приховування правдивої інформації від населення. Вона розповіла про життя у так званій «зоні добровільного відселення», коли в кишені завжди мав бути радіометр – прилад для вимірювання рівня радіації, показала студентам своє посвідчення особи, яка постраждала від аварії на ЧАЕС, і довідку про рівень радіоактивного забруднення території. Катастрофа стала реальнішою для кожного учасника заходу, народженого значно пізніше. 

 

Сьогодні Чорнобильська зона – це унікальний заповідник під відкритим небом, де природа показує, що, всупереч зусиллям людини, вона все одно відновлюється, та закликає людей жити так, щоб міста і села не ставали мертвими.