Правила життя Януша Корчака

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Інформаційно-ресурсний центр - Віртуальні виставки

17.07.2018 11:20 Обновлено 17.07.2018 11:38 Автор: Unsvet

Цикл виставок “Літературні ювіляри — 2018”
До 140-річчя від дня народження Януша Корчака


“Я існую не для того, щоб мною захоплювалися і мене любили, а щоб самому діяти і любити. Не оточення має мені допомагати, а я маю допомагати людині й світові”
Януш Корчак


Януш Корчак — один із найбільших інтелектуальних та моральних авторитетів ХХ століття, людина, яка іще за життя стала легендою. За його власними словами, “лікар за освітою, педагог волею випадку, письменник за покликанням і психолог із необхідності”. Суспільний і культурний діяч, філософ і практик, який на багато десятиліть випередив свій час.

Він народився у Варшаві, на той час столиці царства Польського Російської імперії, в сім’ї відомого адвоката Юзефа Гольдшміта. Батьки назвали свого сина Генриком (у метриці — Герш Гольдшміт). Рік народження точно не відомий. У своєму щоденнику, в записі від 21 липня 1942 року, він пояснює це так: “Завтра мені виповниться шістдесят три або шістдесят чотири роки. Батько протягом двох років виробляв мою метрику. З цього приводу я пережив кілька тяжких хвилин. Мама називала це неприпустимою недбалістю: як адвокат, батько не повинен був зволікати зі справою метрики. А проте вагався і зволікав”. Отже, дата народження Корчака-Гольдшміта — 22 липня 1878 або 1879 року.

Шкільні роки Генрика пройшли в Варшаві, в російській гімназії. Син заможних батьків, він проте дуже рано зіткнувся з горем і труднощами. Коли хлопчикові минуло одинадцять, помер його батько. Сім’я швидко зубожіла, довелося відмовитись від багатої квартири, від прислуги й переселитися у бідний район Варшави. Ще школярем Генрик став опікуном матері й сестри, однак він успішно закінчив школу і вступив на медичний факультет університету.

Щоправда навчання затяглося. Студент-медик Генрик Гольдшміт, щоб утримати себе й овдовілу матір, змушений займатися репетиторством, писати статті, фейлетони у численні польські газети. До того ж, юнак брав участь у підпільному навчанні польських підлітків рідної мови і діяльності забороненого російським урядом “Летючого університету”.

У 1898 році 20-річний Генрик подав на оголошений журналом “Варшавський кур’єр” літературний конкурс свою драму в чотирьох діях “Куди?”, підписавши її псевдонімом Януш Корчак, і дістав перше літературне визнання — почесну нагороду конкурсу.

До цього псевдо Гольдшміт прийшов не відразу. Свою дебютну педагогічну, але при цьому гумористичну статтю “Гордіїв вузол”, опубліковану 1896 року в сатиричному тижневику “Кольце”, 18-річний Генрик, гімназист царської російської гімназії, підписав “Ген”. Загалом, молодий Генрик використовував кільканадцять різних псевдонімів, підписуючи ними перші свої публікації, але тільки псевдонім “Януш Корчак” зробився відомішим, ніж його справжнє ім’я. Гольдшміту навіть не довелося нічого вигадувати: історичний роман Ю. І. Крашевського “Про Янаша Корчака і прекрасну Мечнікувну” лежав на його столі. Щоправда, підписав він драму “Куди?”, власне, як у книзі Крашевського — “Янаш Корчак”. А “Януш” з’явилося через помилку набірника, котрий працював із гранками. Генрик вирішив зберегти “Януша Корчака”, але ніколи не підписував цим іменем жодної з сотень своїх тогочасних дрібних публікацій (фейлетонів, статей у газетах та журналах і т. п.) — лише книги.

Януш Корчак безкоштовно лікував дітей бідняків, а вечорами писав книжки.  Становище знедолених дітей хвилювало його особливо. Саме про безпритульних малолітніх злодіїв і злочинців розповів він у своїй першій повісті “Діти вулиці”. В журналі “Голос” у 1904 р. з’являється перший уривок “Дитя салону”. Повість вийшла в світ 1906 року окремим виданням, мала величезний успіх у читачів, привернула увагу критики. Письменницька праця стала невід’ємною частиною життя Корчака-Гольдшміта.

Того самого 1905 року, коли Генрик нарешті отримав лікарський диплом, новоспеченого доктора забрали в царське військо — Російська імперія вступила в війну з Японією. Він був прикомандирований до санітарного поїзда на транссибірській залізниці, що курсував між Харбіном (Маньчжурія) та Мукденом. Молодий лікар рятував життя, лікував поранених, а також місцевих дітей. Принагідно навчався китайської мови.

Повернувшись з війни, Корчак поглиблює свою медичну освіту за кордоном: в клініках Берліна, Парижа, Лондона. У ці роки Януш Корчак остаточно визначає свою головну професію і місію — вихователь і педагог. У 1907-1908 рр. працював у літніх дитячих колоніях, де основним контингентом були сироти й діти з бідних єврейських родин. 1912 року він відкрив “Дім сиріт” для єврейських дітей на вулиці Крохмальній, який проіснував аж до окупації Варшави нацистами. З цим притулком Корчак буде пов’язаний до кінця життя.

1914 рік — Перша світова війна. Лікаря Корчака мобілізували на фронт ординатором польового госпіталю. Чотири роки Корчак поневірявся дорогами війни. Навесні 1917 р. воєнне лихоліття занесло його в Україну, зокрема до Києва, де, крім діяльності військового лікаря, він опікувався створенням і відкриттям сирітського притулку для польських та українських дітей.

По закінченні війни він повернувся до рідної Варшави, столиці відродженої Польської держави, капітаном російського війська. А вже у 1920-му починається польсько-радянська війна, і знову Корчак вдягає мундир військового лікаря. За свою жертовну працю він заслужив бойову шану і звання майора війська Польського.

Саме в цей час Януш Корчак написав один з найважливіших своїх творів — “Як любити дитину”, точніше — книгу “Дитина в сім’ї”, першу частину нині всесвітньо відомої тетралогії. У книжці Корчак дає дорослим важливі поради: згадайте, як ви самі були дітьми, поважайте їхні думки й бажання, дайте їм право вибирати.

Для початку XX система його виховання, сприйняття дитини як індивідуума, наділеного практично тими ж правами, що й дорослі, а також розуміння того, що саме дитинство відіграє ключову роль у дорослому житті людини — усе це було безпрецедентним і вимагало від Корчака величезної наукової відваги.

Саме через виховання він бачив шлях до побудови нового, більш справедливого суспільства. Причому, він готовий був починати з малого, з кількох десятків дітей. І успішно це робив. До слова, у передвоєнній Варшаві існувало таке поняття — “діти Корчака”. Усі знали, що “діти Корчака” — етичні, скромні, чесні та справедливі. Що у них є совість і почуття гідності — не так уже й мало, зважаючи на те, що у момент, коли вони з’являлися на порозі “Дому сиріт”, вони були справжніми “дітьми вулиці” — з відповідними звичками та зовсім без майбутнього.

Методи виховання Януша Корчака — унікальні, а тому легендарні. В “Домі Сиріт” та “Нашому Домі” (притулку для польських дітей) він запровадив таку концепцію самоврядування, де діти 7-14 років творили власні інституції: сейм, нотаріат, позичкову касу, навіть товариський суд. “Якщо хтось зробив щось погане, краще за все йому пробачити. Коли зробив погане, бо не знав, то тепер знатиме. Якщо зробив погано неумисно — у майбутньому буде обережнішим”. Ці кілька цитат із “Кодексу товариського суду” свідчать, що закони поміж дітей були надзвичайно гуманні. Корчак давав дітям змогу самостійно ухвалювати рішення, досягати поставлених перед собою цілей, пред’являти претензії, якщо такі були, навіть до вихователів.

Особливе місце в педагогічних системах Януша Корчака займала праця. Він прагнув прищепити дітям любов до праці, вони зобов’язані були підтримувати чистоту, допомагати на кухні, у бібліотеці, у майстернях. За виконання спеціальних робіт дітям виплачувалися гроші (“дохідні чергування”). Корчак завжди підкреслював однакову цінність і корисність інтелектуальної та фізичної праці. Він чимало працював над розвитком талантів дітей. Величезну увагу приділяв виробітку вольових якостей.

Саме з ініціативи Я. Корчака в Польщі з 1926 року виходив часопис “Мали Пшегльонд” — чи не перший такого роду в світі, — дописувачами якого були тільки діти і молодь. Концепція і втілення цієї придуманої і створеної Корчаком газети передбачала максимальну участь дітей на всіх етапах — діти писали статті (обов’язково під псевдонімами — бо це захищало дописувачів і давало їм змогу бути щирими та відвертими), діти редагували і формували редакційний портфель (на початках, крім самого Корчака, у штаті було всього двоє редакторів — хлопчик і дівчинка). Корчак інтенсивно займався “Малим Пшегдьондом” до 1930 року, і саме в ці роки газета була найбільш особливою, найбільш дитячою. За перші десять років існування “Малего Пшегльонду” у редакцію прийшло близько 50 000 листів, причому, хоча газета була адресована єврейським дітям, її читали і польські діти, часом навіть писали листи в редакцію.

Сам Корчак, себто Старий Доктор (він жартома називав це ім’я, яке “маскувало” його єврейське походження, підпільною кличкою), у 1934-36 та в 1938-39 роках вів власну радіопрограму, надзвичайно популярну, яку слухали цілими родинами. На жаль, жодного запису з голосом Корчака не збереглося.

А ще Януш Корчак читав лекції у Вільному польському університеті і на Вищих єврейських педагогічних курсах, працював у суді для малолітніх злочинців, а з 1934 року став не сіоністським представником Польщі в Міжнародній єврейській організації.

Справжньою подією в світі літератури ставали нові книги Януша Корчака — “Банкрутство маленького Джека” (1924), “Коли я знову стану маленьким” (1925), “Право дитини на повагу” (1929), “Жартівлива педагогіка” (1939) та інші.

Особливе місце серед книжок Януша Корчака посідає дилогія “Король Мацюсь Перший” та “Мацюсь на безлюдному острові” (1923). Цей шедевр приніс Корчакові світову славу і зайняв достойне місце серед найкращих філософських казок світу. Заради високих ідеалів Мацюсь зазнає чимало небезпечних пригод, ризикує власним життям, навіть зрікається королівської влади. Притча про шляхетного хлопчика-короля завоювала мільйони дитячих і дорослих сердець у всьому світі. Маленький король Мацюсь, який чимось подібний і на Гамлета, і на Дон Кіхота, і на самого автора, назавжди увійшов у світову літературу.

З наближенням Другої світової війни Старому Доктору заборонили виступати на радіо, його усунули від роботи в польському сиротинці “Наш дім”, закрили “Мали Пшегльонд”. А коли нацисти окупували Варшаву, “Дім сиріт” (адже його вихованці були переважно єврейськими сиротами) перемістили в гетто. Понад півмільйона осіб, зігнаних гітлерівцями до кількох крихітних кварталів, поступово вимирали від голоду і тифу. В цих жахливих умовах на Хлодній вулиці Варшавського гетто “Дім сиріт” жив.

У 1942 році Януш Корчак почав вести щоденник. До цього часу на його піклуванні перебували двісті дітей, і вся педагогіка, методологія, філософія та інші премудрості звелися до одного: як дістати двісті кілограмів картоплі? Щосуботи, як ведеться, Корчак зважував дітей. “Час суботнього зважування — час сильних відчуттів”, — записав він у щоденнику. Діти катастрофічно худнули.

Корчак, знесилений від хвороб і голоду, жив у одній з бічних кімнат, в ізоляторі, за фанерною перегородкою. Вдень вів повсякденне життя вихователя та вчителя. Він, як звичайно, розповідав дітям історії та казки, читав із ними книжки, заповнював їх час навчанням і працею. Старші мали піклуватися про молодших, усі разом — про порядок у “Домі сиріт”. Сам він був одночасно всюди — у їдальні, у спальні та у класі. Був, як завжди, врівноважений і спокійний. А ночами писав свій щоденник. З нього ми дізнаємося про багато фактів з життя Старого Лікаря, про його думки. Він чудово усвідомлював, що на нього чекає попереду, і прийняв рішення, змінити яке неможливо. Рішення було простим — залишитися з дітьми.

Зошити з щоденником Януша Корчака були знайдені відразу після війни замурованими в стіну на горищі “Дому сиріт”. Останній запис Корчак зробив за два дні до того, як повів своїх дітей до потягу, що йшов у табір смерті Треблінка. “...Не бажаю зла нікому. Не вмію. Не знаю, як це робиться...”

Точна дата смерті Януша Корчака насправді невідома. Прийнято вважати, що він разом із дітьми з “Дому сиріт” був замордований 6 серпня 1942 року в Треблінці (бл. 100 км від Варшави). Вагон, у якому опинилися Корчак і його діти, рушив на Треблінку, очевидно, 5, а не 6 серпня 1942 року. Опинившись у вагонах, навряд чи мешканці “Дому сиріт” прожили довше, ніж до вечора: люди, яких привозили в Треблінку товарняками, опинялися в газових камерах іще того ж дня. А багато хто вмирав у дорозі. З огляду на дуже поганий стан здоров’я Корчака, він міг і не доїхати до Треблінки живим.

30 листопада 1954 року суд у Любліні постановив, що Генрика Гольдшміта (Януша Корчака) треба вважати таким, що помер 9 травня 1946 року (дата встановлена формально — рівно через рік після капітуляції Німеччини). Юридично це і є офіційно визначена дата смерті Януша Корчака.

На місці смерті Корчака в Треблінці стоїть великий камінь. На ньому короткий напис: “Януш Корчак і діти”.

Читайте про пригоди короля Мацюся — своєрідний заповіт Старого Доктора всім людям.