Архітектор свого часу — Джордж Орвелл

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Інформаційно-ресурсний центр - Віртуальні виставки

28.06.2023 09:30 Обновлено 28.06.2023 09:41 Автор: Unsvet

Цикл виставок “Літературні ювіляри — 2023”
(до 120-річчя від дня народження Джорджа Орвелла)

“...вибір людства лежить між свободою і щастям, і більшість віддає перевагу щастю”
Дж. Орвелл

Джордж Орвелл неабияк вплинув на наш нинішній стиль життя й мислення. Те, що писав Орвелл про свободу, визначило наше уявлення про неї. Він не втрачав віри в цінність окремої особистості для світу. Він писав: “Якщо свобода взагалі означає бодай щось, то це право казати людям те, чого вони не бажають чути”. Для нього це означало передусім право нагадувати про факти, яких люди не бажали визнавати. Усе своє життя Орвелл відстоював це право.

Ерік Артур Блер (справжнє ім'я письменника) народився 25 червня 1903 року в Індії, де його батько був колоніальним державним службовцем. Ще маленьким хлопчиком мати забрала його і старшу сестру до Англії, де оселилася в містечку Генлі неподалік Лондона. Малий Ерік відвідував школу в Істборні (Східний Сассекс), потім виграв стипендію для навчання в престижному Ітоні. Закінчивши навчання, навіть не спробував потрапити в університет, а склав іспит до англійської державної служби і був спрямований до Індійської колоніальної поліції в Бірмі. Там він служив з кінця 1922 до середини 1927 року. За чотири роки Ерік змужнів, сформував переконання, які визначатимуть його подальшу творчість. На основі вражень, отриманих під час свого перебування в Бірмі, почав писати перший роман “Бірманські будні”. Автор-початківець доопрацьовуватиме твір кілька років. Книжка вийде друком уже після другого роману Орвелла “У злиднях Парижа і Лондона”, хоча Бірма в житті письменника була ранішою.

24-річним Орвелл залишив службу в поліції і повернувся додому. Волоцюгою вештався Англією, трохи згодом (у 1928-му) пірнув на паризьке “дно”. Він жив і працював в жахливих умовах, голодував, хворів. Саме тоді почав писати заради публікації. Продав перші нариси до французьких і англійських газет, підписавши власним іменем — Ерік Блер. Отриманий досвід, автор поєднав у белетризованих мемуарах, що вийшли друком у січні 1933 році під назвою “У злиднях Парижа і Лондона”. Цей твір він вперше підписав псевдонімом Джордж Орвелл, поєднавши типово англійське ім’я і назву річки Орвелл.

У цей період Орвелл почав сприймати себе як письменника. Середину 1930-х він провів у Лондоні, писав романи і працював у букіністичній крамничці. Тоді вийшли друком “Донька пастора” (1935), “Нехай квітне аспідистра” (1936), “Ковток повітря” (1939). Усі ці твори далекі від справжнього Орвеллового таланту. Сам він згодом писав другу: “Є дві чи три книжки, яких я соромлюся і не дозволяю їх перевидавати чи перекладати... мені шалено потрібні були гроші... Я мало не помирав із голоду й мусив назбирати щось, аби отримати сотню фунтів”.

У 1936 році Орвелл вирішив, що він зосередився не на тій верстві суспільства й вирушив на вивчення робітничого класу — він провів два місяці, бродячи  вуглевидобувним районом поблизу Ліверпуля. Підсумком цього досвіду стала книжка “Дорога на Віган-Пірс”, яка стала найвідвертішим публіцистичним твором Орвелла — збіркою свідчень безпосереднього очевидця про умови життя англійської бідноти у вугледобувному районі в період Великої депресії. Ця книжка має і недоліки, і сильні місця, є неоднорідною і суперечливою, однак демонструє, що письменник просувається вперед — знаходить свої справжні вміння і справжню тему. Його літературним методом стало відкриття фактів і розповідь про них.

У червні 1936 року Орвелл одружився з Ейлін О’Шонессі. Через місяць почалася громадянська війна в Іспанії, яка одразу ж привернула увагу молодят. У грудні Орвелл вирушив до Барселони. Через два місяці Ейлін поїхала за ним. Орвелл вирушив в Іспанію боротися з фашизмом, але натомість його зацькували комуністи. Це головний досвід його участі в громадянській війні і, мабуть, ключовий факт його біографії.

Сім місяців Орвелл пробув в Іспанії. Спочатку, за його словами, він випадково приєднався до загону, сформованого РПМЄ (робітничою партією марксистської єдності) — ультралівого угруповання, що стояло на троцькістських позиціях. Солдатом Орвелл був “дуже тямущим”. Його призначили провідником загону з 12-тьох людей. Втім, більшу частину часу на ділянці фронту, де він перебував, було спокійно. В травні 1937 року він отримав відпустку і прибув у Барселону, де працювала його дружина. Тут став свідком і учасником вуличних зіткнень між побратимами по РПМЄ (оголошеними “троцькістами, фашистами зрадниками, убивцями, боягузами, шпигунами і таке інше”) і урядовими військами. Цей досвід став основою книжки, підштовхнувши Орвелла до роздумів про політику того часу. Він почав досліджувати лівацький рух так само, як раніше досліджував імперіалізм і капіталізм. “Сумно, але війна все ж навчила мене, що ліві газети брешуть не менше, ніж праві”, — писав Орвелл.

10 травня 1937 року він повернувся на фронт. На світанку 20 травня його було важко поранено в горло. Йому неймовірно пощастило: якби куля потрапила трохи лівіше чи правіше, він помер би того ж дня. Але куля вийшла з шиї, не пошкодивши хребта, хоча одна рука тимчасово віднялася, і протягом кількох тижнів голос Орвелла був дуже хрипким і тихим.

Після виписки зі шпиталю Орвелла комісували з іспанської армії через поранення. Він повернувся в барселону 20 червня — у розпал знищення “сталіністами” РПМЄ, яка була оголошена поза законом. З великими труднощами Орвеллу з дружиною вдалося виїхати з країни. Повернувшись додому, він сів писати “Данину Каталонії”, свою першу велику книжку, в якій однаково палко критикував і правих, і лівих. Після Іспанії, зазнавши фізичних і духовних страждань, він рушив незалежним курсом. До кінця свого життя Орвелл віритиме, що “комуніст і фашист у чомусь ближчі один до одного, ніж кожен із них до демократа”. Роман був опублікований в 1938 році і сприйнятий доволі тепло, але продажі були низькі. Тоді, наприкінці 1930-х, Орвелл не був широковідомим, його вважали другорядним і дещо ексцентричним письменником.

З початком Другої світової війни Орвелл намагався потрапити до армії, але його не взяли через хворі легені. Він мав зріст 190 сантиметрів, а важив лише 72 кг, до того ж багато курив міцні самокрутки. Він багато писав: сотні есеїв, статей, рецензій лише за 1940 рік. Знайшов час написати автобіографію для американського видання “Письменники ХХ століття”: “Окрім роботи, мене найбільше цікавить садівництво, особливо вирощування овочів. Я люблю англійську кухню і англійське пиво, французькі червоні вина, іспанські білі вина, індійський чай, міцний тютюн, вугільні каміни, полум'я свічок і зручні стільці. Мені не подобаються великі міста, гамір, автомобілі, радіо, консервовані продукти, центральне опалення й “сучасні меблі”. ...Здоров'я в мене підірване, але це ніколи не заважало мені робити те, що я хочу, окрім можливості битися в цій війні... Зараз я не пишу романів, переважно через гармидер, спричинений війною”.

Починаючи з 1939 року Орвелл не опублікував жодного роману. У 1943-му почав писати “Колгосп тварин”, який вийде друком лише в 1945 р.

Орвелл перебрався до Лондона, щоб бути разом із дружиною. Приєднався до загону Територіального ополчення, став сержантом 5-го Лондонського батальйону. “Він почувався під час “Бліцу” наче вдома — серед бомб, мужності, руїни, дефіциту, безхатьків і ознак революційного настрою”. Орвеллу завжди подобалось споглядання, а тепер у нього з'явилась можливість побачити стільки нового й осягнути це. Його найпотужніший текст початку війни — есе “Лев та Єдиноріг”, в якому письменник розмірковував про війну з погляду патріота-лівака, збентеженого поведінкою британської аристократії та переконаного, що війна здатна спровокувати соціальний зсув.

Понад два роки (з серпня 1941-го) Орвелл працював у службі іноземного мовлення ВВС. Ця робота суперечила його натурі, на службі йому було незатишно, він усвідомлював, що на роботі украй завантажений, але діяльність його непродуктивна. Найважливішим результатом роботи Орвелла на ВВС було те, що вона посилила його недовіру до державного контролю за інформацією. “Будь-яка пропаганда бреше, навіть та, що каже правду”, — записав він у 1942 році.

Тегеранська конференція 1943 року спонукає Орвелла почати писати перший великий роман і справить вплив на обидва великі романи — “Колгосп тварин” і “1984”. Ці твори коріняться в тому, що відбулося в Тегерані: в образі світу, поділеного лідерами нових наддержав.

В листопаді 1943 року Орвелл полишив Територіальне ополчення, звільнився за власним бажанням з ВВС. Протягом наступних шести років він напише два свої видатні романи і найкращі свої нариси на політичні і культурні теми. Також він регулярно писатиме книжкові огляди для газети Observer і вестиме рубрику “Як мені подобається” в тижневику Tribune.

Орвелл дав “Колгоспу тварин” підзаголовок “Казкова повість”. Це доросла казка про розчарування, про політичне насильство й зраджені ідеали. Це казка-попередження, в якій наче у кривому дзеркалі відбивається сталінізм. “Звісно, спочатку головною метою було зробити цей текст сатирою на радянську революцію, — казав Орвелл. — Але я прагнув надати йому ширшого звучання, маючи на увазі, що така революція, шалена революція-змова, очолювана людьми, які несвідомо прагнуть влади, може спричинитися лише до зміни господарів”.

Орвеллові було дуже складно опублікувати “Колгосп тварин”. Ні англійські, ні американські видавці не наважувались друкувати “такого виступу проти всіх”. Книжку надрукував Фредрік Варбург, вона з'явилася в британських книгарнях через три дні після завершення Другої світової війни. Перший тираж (5000 екземплярів) був проданий за місяць чи два. Роман додруковували, а його не припиняли розкуповувати. Вперше в житті Орвелл став літературно й фінансово успішним. Але він був нещасливим. За п'ять місяців до виходу книги померла його дружина Ейлін: раптово, під час операції. Ставши вдівцем, Орвелл відділився від світу, проводячи багато часу на безлюдному, відділеному, холодному, пошарпаному штормами острові Джура. Працюючи над своєю останньою книжкою, якій судилося стати найвідомішим його романом, письменник почувався дедалі гірше.

Орвелл почав обмірковувати свій останній роман незадовго до завершення війни, працювати над текстом почав у 1946 році. Він важко хворів і сказав своєму другові, що сподівається встигнути завершити книжку до власної смерті. У травні 1947 року він написав видавцеві: “Я доволі жваво почав працювати над книжкою і, гадаю, написав приблизно третину чернеток. Прогрес не такий значний, як я сподівався, тому що цього року я почуваюсь геть паскудно приблизно із січня (біль у грудях, як завжди) і ніяк не оклигаю”. Протягом двох наступних років Орвелл так і не оклигав. На початку 1949 року його забрали в санаторій для хворих на туберкульоз, а звідти — до лондонського шпиталю. Орвелл лежав там, коли роман “1984” потрапив до видавців.

Книжка вийшла друком у 1949 році й стала сенсацією в Європі. Роман був найпотужнішим памфлетом проти радянського комунізму. “1984” був проданий у мільйонах примірників і визнаний “мабуть, найпотужнішим романом ХХ століття”.

Автор в той час марнів на очах. Більшу частину останніх двох років життя він провів у шпиталі. Письменницька майстерність почала зраджувати неймовірно виснаженого Орвелла. Його останньою завершеною і надрукованою статтею стала рецензія на другий том воєнних мемуарів Черчилля “Найкраща мить”. Він високо цінував цього політика, попри суттєві розбіжності в їхніх політичних переконаннях. Після цього відгуку і кількох листів Орвелл уже нічого не писав.

13 жовтня 1949 року він одружився із Сонею Бравнелл, представницею лондонської літературної спільноти. Під час шлюбної церемонії Орвелл не міг стояти, тому сидів у ліжку. Осінь він провів у ліжку, геть змарнів. Помер Джордж Орвелл 21 січня 1950 року. Йому було 46.

Джордж Орвелл лишається актуальною постаттю в культурі. Його вплив і взірець сяють усе яскравіше з кожним роком, що минає. Більшість праць письменника перекладено 65-ма мовами світу, їх вивчають у школах, за ними ставлять спектаклі та фільми, а загальний наклад його роману “1984” в Англії перевищив 40 млн. У колишньому срср ці книги були під забороною майже пів століття.

Орвелл все життя прагнув до справедливості, шукав її, вивчав. Понад сімдесят років тому він передбачив холодну війну, пошук зовнішніх ворогів, згортання демократії, інформаційний шум і фейк-ньюз, тотальне стеження держави за громадянами, двозначність і примітивізацію освіти. Його провідною зіркою була свобода совісті — свобода як від урядового контролю, так і від екстремістів, релігійних чи ідеологічних. Орвелл неабияк вплинув на наш нинішній стиль життя і мислення. Те, що він писав про свободу, визначило наше уявлення про неї. Творчість Джорджа Орвелла стала явищем, невід’ємним від загального літературного процесу.

“...Тепер ви вже починаєте бачити, який світ ми творимо? Він зовсім протилежний тим недолугим гедоністичним утопіям, які собі уявляли давні реформатори. Світ страху, зрадництва і катувань, світ, де ти чавиш людей і де чавлять тебе, світ, який стане не менш, а ще БІЛЬШ нещадним — таким ми бачимо шлях його вдосконалення. Поступ у нашому світі означатиме поступ до ще більшого болю. Давні цивілізації заявляли, що вони засновані на любові й справедливості. Наша цивілізація заснована на ненависті. У нашому світі не буде інших емоцій, окрім страху, люті, тріумфу та самоприниження. Все інше ми зруйнуємо — геть усе. Ми вже почали руйнувати звичне мислення, що залишилося з дореволюційних часів. Ми розірвали зв’язки між дітьми і батьками, між людиною і людиною, між чоловіком і жінкою. Ніхто тепер не наважується довіряти дружині, дитині або другові. Але у майбутньому не буде ані дружин, ані друзів. У матерів забиратимуть дітей відразу після їхнього народження, як від курки забирають яйця. Сексуальний інстинкт буде викорінений. Розмноження стане формальністю, як оновлення річної картки на пайок. Ми скасуємо оргазм. Зараз наші неврологи над цим працюють. Ми усунемо вірність, існуватиме лише вірність Партії. Не існуватиме любові — любитимуть лише Старшого Брата. Не існуватиме сміху — існуватиме лише сміх тріумфу над розгромленим ворогом. Не існуватиме ні мистецтва, ні літератури, ні науки. Коли ми станемо всесильними, нам більше не потрібна буде наука. Не буде різниці між красою й потворністю. Не буде цікавості, життя не приноситиме задоволення. Ми знищимо всі задоволення. Але завжди — не забувайте про це, Вінстоне, — завжди існуватиме сп’яніння від влади, яке повсякчас зростатиме й постійно ставатиме ще ненаситнішим. Завжди, будь-якої миті, існуватиме сп’яніння від перемоги, радість чавити безпорадного ворога. Якщо ви хочете уявити собі майбутнє, уявіть підошву черевика, що чавить людське обличчя — чавить вічно”.
Джорж Орвелл “1984”