Головна 
Інформаційно-ресурсний центр Конкурс-2009 "Я — патріот!" З любов'ю до рідної мови
«я — патріот»
Номінація «Мова — душа народу»
Робота
Пишної Яни Вікторівни,
учениці 10 класу
Доманівської ЗОШ І-Ш ст. № 2
смт. Доманівка
Мова солов'їна
Звідки ти взялась така чарівна?
У якій плекалась стороні?
Мово рідна, лагідна, привітна,
Муза й наречена солов'їв.
У красі тобі немає рівних,
Ти звучиш у будні й вихідні.
В долі, радості і різних негараздах
Переливи ті для нас одні.
Ти для нас з неволі відродилась,
Намагаєшся відкрити собі шлях.
Вічно молода, така мрійлива
Крокуєш по незвіданих стежках.
Люблю тебе, о мово солов'їна,
Для мене рідна і святая ти.
Я все зроблю, щоби моя єдина,
На щастя розквітала ти завжди.
Що є рідна мова
Рідна мова —
Мами колискова,
Казка тата,
Щирістю багата,
Тихий шум колосся,
Ранок світанковий,
Дощик барвінковий.
Така близька й знайома
Рідна моя мова:
Місцем проживання,
Надіями й ваганнями,
Легендами народу
Й історією роду,
Глибокими знаннями,
Палкими почуттями,
Красивим піснями,
Що линуть над полями.
Шануймо рідну мову —
Це наш найбільший скарб!
Нехай же знову
Вона цвіте в віках!
Слово до мови
(есе)
Яка чудова українська мова! Виплекана колоссям, виспівана птахами, звеличена письменниками. Мабуть, не було жодного майстра слова, який би від усього серця не висловив до неї палкої любові і своєї тривоги, який би не покладав на неї найбільших надій, бо долю свого народу бачив невідривною від долі рідної мови.
Перші слова... Вони — з матусиної колискової, бабусиної легенди. Саме вони відкривають кожній людині безмежний світ зеленої діброви — мови. У сповиточку рідне слово дитина чує від матері, за нею перші ніжні слова ласки промовляє — ті слова, які проказувала прамати над колискою, може і в глибоку давнину. Вони наповнені почуттям, мов квітка нектаром. Отже, мова — спів, мова — казка.
Моя рідна мова така мелодійна та неповторна, бо увібрала в себе гомін полів і лісів, степів і дібров землі вкраїнської. Вона переткана калиною, барвінком і вишневим цвітом. Кожна її ниточка вимочена у криницях і струмках людської звитяги. Вона — з голосу буйного тура, скрипу дерев'яного рала, стогону вола в борозні, золотого колосся, осмаленого війнами і торкнутого полином Чорнобиля. Вся з тучі і грому, з води і роси. У ній — сиві віки і день прийдешній.
Українське слово увібрало помисли народу, сподівання на кращу долю. Воно зберегло й донесло з глибини минулих століть народну звичаєвість, обрядовість. Змочене удовиними слізьми, повите дівочою тугою на невольничих торгах, воно вмирало з голоду і будувало, плакало за засудженими, але відроджувалось, і доки в народу залишається це драгоцінне надбання, “воно оживає і сміється знову”.
Мова... Яка ти багатогранна, ніжна, ясна, як промінчики сонці, що яскравим сяйвом осипають землю добром, радістю, плодами. Повна ніжності, як весняний первоцвіт, повна сил, як кремезний дуб широколистий, повна вогню, як спалах новонародженої зірки. Ти квітуєш пелюстками слів у морозних думах полину, даєш поетові дужі крила, щоб зміг піднятися у височінь, ученим відкриваєш мудрість людської душі. Тобі рости, рости і не в'янути, бо у серці твоїм, мова рідна, — “великого народу ніжна і замріяна душа”.
Я українка — і цим пишаюсь! Мову рідну люблю і шаную. Що можу зробити для її розквіту? Виконуючи поетову настанову, берегтиму, “як парость виноградної лози”. Продовжуватиму та плекатиму її традиції, бо мова для мене є материнською піснею над колискою, радістю кохання. Я черпатиму глибини її багатства щоденно, оберігатиму цей неоціненний скарб, буду патріотом своєї держави. Завжди пам'ятатиму Шевченкові слова:
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б'ється, ожива,
Я їх почує...
Мова наша — це золотий запас голосу душі народної, з якого виростаємо, яким живемо і завдяки якому маємо велике право та гордість іменуватися народом українським.
Що я люблю в Україні
Моя держава — молода,
За неї кращої нема,
Люблю її степи і гори,
І синє небо неозоре,
Широкий степ, зелений луг,
І мальовничу річку Буг.
Люблю своє село красиве,
Що навесні таке мінливе.
Люблю домівку, рідний край
І український коровай.
Люби прекрасну Україну
Люби прекрасну Україну!
Вона єднає усіх нас,
У єдності — велика сила,
Це зрозумів народ не раз.
Люби прекрасну Україну,
ЇЇ ліси, річки, поля.
І мови пісню солов'їну,
Що наші душі звеселя.
Люби прекрасну Україну!
Зумій розвіяти печаль,
Яку будуєш її нині -
У себе й друзів запитай.
Люби прекрасну Україну!
Свята вона для нас завжди.
В її стражданнях — наша сила,
Змогли ж бо вистояти ми.
Люби прекрасну Україну!
Підтримай вольний дух її,
Будь справжніми донькою й сином,
Серця теплом зігріть зумій.
Люби прекрасну Україну!
Повір в прекрасне майбуття
І в те, що будемо щасливі
В державі волі і добра.
Я живу на Україні
Я живу на Україні,
У чудовому краю.
Тут ліси, озера сині
Душу радують мою.
Я живу на Україні,
В ріднім селищі своїм,
Де завжди барвисті квіти
Манять запахом своїм.
Я живу на Україні,
В милій, вільний стороні.
Її мова солов'їна
Найдорожча на землі.
Я живу на Україні,
І люблю її красу.
Цю любов святу віднині
В життя з собою понесу.
Інформаційно-ресурсний центр Конкурс-2009 "Я — патріот!" З любов'ю до рідної мови
Інформаційно-ресурсний центр - Конкурс-2009 "Я — патріот!"
28.09.2009 16:14 Обновлено 28.09.2009 16:25
Всеукраінський конкурс творчих робіт«я — патріот»
Номінація «Мова — душа народу»
Робота
Пишної Яни Вікторівни,
учениці 10 класу
Доманівської ЗОШ І-Ш ст. № 2
смт. Доманівка
Мова солов'їна
Звідки ти взялась така чарівна?
У якій плекалась стороні?
Мово рідна, лагідна, привітна,
Муза й наречена солов'їв.
У красі тобі немає рівних,
Ти звучиш у будні й вихідні.
В долі, радості і різних негараздах
Переливи ті для нас одні.
Ти для нас з неволі відродилась,
Намагаєшся відкрити собі шлях.
Вічно молода, така мрійлива
Крокуєш по незвіданих стежках.
Люблю тебе, о мово солов'їна,
Для мене рідна і святая ти.
Я все зроблю, щоби моя єдина,
На щастя розквітала ти завжди.
Що є рідна мова
Рідна мова —
Мами колискова,
Казка тата,
Щирістю багата,
Тихий шум колосся,
Ранок світанковий,
Дощик барвінковий.
Така близька й знайома
Рідна моя мова:
Місцем проживання,
Надіями й ваганнями,
Легендами народу
Й історією роду,
Глибокими знаннями,
Палкими почуттями,
Красивим піснями,
Що линуть над полями.
Шануймо рідну мову —
Це наш найбільший скарб!
Нехай же знову
Вона цвіте в віках!
Слово до мови
(есе)
Яка чудова українська мова! Виплекана колоссям, виспівана птахами, звеличена письменниками. Мабуть, не було жодного майстра слова, який би від усього серця не висловив до неї палкої любові і своєї тривоги, який би не покладав на неї найбільших надій, бо долю свого народу бачив невідривною від долі рідної мови.
Перші слова... Вони — з матусиної колискової, бабусиної легенди. Саме вони відкривають кожній людині безмежний світ зеленої діброви — мови. У сповиточку рідне слово дитина чує від матері, за нею перші ніжні слова ласки промовляє — ті слова, які проказувала прамати над колискою, може і в глибоку давнину. Вони наповнені почуттям, мов квітка нектаром. Отже, мова — спів, мова — казка.
Моя рідна мова така мелодійна та неповторна, бо увібрала в себе гомін полів і лісів, степів і дібров землі вкраїнської. Вона переткана калиною, барвінком і вишневим цвітом. Кожна її ниточка вимочена у криницях і струмках людської звитяги. Вона — з голосу буйного тура, скрипу дерев'яного рала, стогону вола в борозні, золотого колосся, осмаленого війнами і торкнутого полином Чорнобиля. Вся з тучі і грому, з води і роси. У ній — сиві віки і день прийдешній.
Українське слово увібрало помисли народу, сподівання на кращу долю. Воно зберегло й донесло з глибини минулих століть народну звичаєвість, обрядовість. Змочене удовиними слізьми, повите дівочою тугою на невольничих торгах, воно вмирало з голоду і будувало, плакало за засудженими, але відроджувалось, і доки в народу залишається це драгоцінне надбання, “воно оживає і сміється знову”.
Мова... Яка ти багатогранна, ніжна, ясна, як промінчики сонці, що яскравим сяйвом осипають землю добром, радістю, плодами. Повна ніжності, як весняний первоцвіт, повна сил, як кремезний дуб широколистий, повна вогню, як спалах новонародженої зірки. Ти квітуєш пелюстками слів у морозних думах полину, даєш поетові дужі крила, щоб зміг піднятися у височінь, ученим відкриваєш мудрість людської душі. Тобі рости, рости і не в'янути, бо у серці твоїм, мова рідна, — “великого народу ніжна і замріяна душа”.
Я українка — і цим пишаюсь! Мову рідну люблю і шаную. Що можу зробити для її розквіту? Виконуючи поетову настанову, берегтиму, “як парость виноградної лози”. Продовжуватиму та плекатиму її традиції, бо мова для мене є материнською піснею над колискою, радістю кохання. Я черпатиму глибини її багатства щоденно, оберігатиму цей неоціненний скарб, буду патріотом своєї держави. Завжди пам'ятатиму Шевченкові слова:
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б'ється, ожива,
Я їх почує...
Мова наша — це золотий запас голосу душі народної, з якого виростаємо, яким живемо і завдяки якому маємо велике право та гордість іменуватися народом українським.
Що я люблю в Україні
Моя держава — молода,
За неї кращої нема,
Люблю її степи і гори,
І синє небо неозоре,
Широкий степ, зелений луг,
І мальовничу річку Буг.
Люблю своє село красиве,
Що навесні таке мінливе.
Люблю домівку, рідний край
І український коровай.
Люби прекрасну Україну
Люби прекрасну Україну!
Вона єднає усіх нас,
У єдності — велика сила,
Це зрозумів народ не раз.
Люби прекрасну Україну,
ЇЇ ліси, річки, поля.
І мови пісню солов'їну,
Що наші душі звеселя.
Люби прекрасну Україну!
Зумій розвіяти печаль,
Яку будуєш її нині -
У себе й друзів запитай.
Люби прекрасну Україну!
Свята вона для нас завжди.
В її стражданнях — наша сила,
Змогли ж бо вистояти ми.
Люби прекрасну Україну!
Підтримай вольний дух її,
Будь справжніми донькою й сином,
Серця теплом зігріть зумій.
Люби прекрасну Україну!
Повір в прекрасне майбуття
І в те, що будемо щасливі
В державі волі і добра.
Я живу на Україні
Я живу на Україні,
У чудовому краю.
Тут ліси, озера сині
Душу радують мою.
Я живу на Україні,
В ріднім селищі своїм,
Де завжди барвисті квіти
Манять запахом своїм.
Я живу на Україні,
В милій, вільний стороні.
Її мова солов'їна
Найдорожча на землі.
Я живу на Україні,
І люблю її красу.
Цю любов святу віднині
В життя з собою понесу.
| < Попередня |
|---|
