Інформаційно-ресурсний центр - Конкурс-2009 "Я — патріот!"
14.12.2009 15:10 Обновлено 14.12.2009 15:17
Шмарговська Юліана. Ти нас, Боже, зрости... / Всеукраїнський конкурс творчих робіт “Я — патріот!” : номінація “Збережи минуле заради майбутнього”. — Смт. Доманівка Миколаївської області, 2009.
Шмарговська Юліана Сергіівна
учениця Доманівської зош №1
смт. Доманівка
Миколаївська область
Ти нас, Боже, зрости...
Так, саме зростання майбутнього покоління є головним багатством України. Кожен малюк, коли стане дорослим, обов'язково повинен дбати про добробут свого народу, берегти і примножувати багатства рідної землі, змінювати престиж і могутність України. Для цього треба знати: що таке держава, як вона функціонує, за якими законами вона живе. Як і в кожній сім'ї існують певні традиції, правила, норми поведінки, так і в кожній державі є багато правил, за якими живуть люди. Ці правила називаються законами. Всі існуючи в країні закони підпорядковуються Конституції, тому що Конституція — це Основний Закон держави. Саме звідси можна дізнатися, що Україна — це суверенна і незалежна держава, демократична, соціальна, правова, яка має свої розпізнавальні символи: герб, прапор, гімн.
Знак країни — головний —
Це тризубець золотий.
Він — як сонце в небі синім,
В ньому слава, в ньому сила.
В нім священне слово “воля”,
Що рятує від недолі.
Будь же, рідна Україно,
Під гербом цим вільна й сильна,
Хай про тебе в цілім світі
Знають всі: дорослі й діти.
Синьо-жовтий прапор України — це безхмарне небо, синє-синє. А під небом золотіє нива. І народ — і вільний, і щасливий...
Гімн — Урочиста пісня — найбільша святиня будь-якого народу. Це ті слова й музика, які торкаються найпотаємніших струн душі, кличуть до високого і світлого, які змушують кожного вставати при перших же акордах з трепетом у серці, відчувати велику гордість за свій народ, свою Батьківщину.
Лине пісня незабутня,
Горда, величава,
В ній — надія на майбутнє,
України слава...
До нових здобутків кличе
Пісня Україну,
А зовуть її велично
Всі — Державним Гімном.
Сьогодні знову згадуємо Великого Пророка. 195 років минуло від дня народження українського поета, але пам'ять про нього живе й досі, немає, мабуть, такої людини, яка б не знала: хто такий Т.Г. Шевченко. Адже кожну пісню, кожний твір його можна назвати подвигом в ім'я визволення народу під гніту носіїв соціального зла і неправди, в ім'я торжества добра і людяності на землі його творчість сягає своїм корінням у глибини народного серця, а знаменитий “Кобзар” вибухає вулканом народних страждань і сподівань. Він був одним із найперших, хто у пітьмі царського самодержавства побачив світлі обрії майбутнього, перспективи суспільного розвитку. Пророче звучали його слова про прийдешню сім'ю, вільну, нову, про те, що “пустиню опанують веселі села”, що “на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на Землі”.
Книга Шевченківського життя, дарма що більшість іі сторінок — страждання, — прекрасна, бо вся вона присвячена народові, його мріям у боротьбі за щасливу долю. Прекрасна, бо вона безсмертна і належить всьому людству, як духовний скарб найвищої коштовності, бо творчість Т.Г. Шевченка — це поклик до національного і соціального визволення народів, поклик до любові до рідного краю. Завдяки Шевченкові, скарби української душі немов повноводною річкою влилися в загальний потік людської культури, що своїми хвилями пливе назустріч світлій буденності. Сьогодні, коли Україна виборола очікувану незалежність, стала вільною, ми маємо можливість спостерігати, як втілюються в життя слов і мрії Кобзаря:
...Іменем Христовим
Возобновим наш тихий рай.
Ми згадуємо Т. Шевченка і дякуємо йому за те, що вивів нас до омріяної волі. Україна у творчості Великого Кобзаря — це передусім волелюбний народ, героїчна визвольна боротьба, душевна краса поборників волі. Шевченка турбувало те, що українці відрікаються від Батьківщини, нехтуючи своєю мовою, культурою. Він прагне залучити народ український до глибинного вивчення своєї історії:
... та й спитайте
Тоді себе: що ми?
Чії сини? Яких батьків?
Ким? За що закуті?
Сьогодні ми вивчаємо своє минуле і пишаємось, що був у нас великий патріот і пророк. Велич України в неповторності. У сучасному житті і в Шевченкових мріях є незаперечно і спільне: ми зберегли пам'ять народну, ми зберегли мову. А мова — це генетичний код майбутнього нації. З давніх-давен світ був подібний до багатовимірного кришталю, в кожній грані якого відбивалися великі й загадкові цивілізації, їх досвід, досі нерозгадані таємниці, ключем до яких є їхні мови, своєрідні коди зв'язку між поколіннями. Зрозуміло, що скільки разів ти торкнешся цього магічного дива за допомогою чарівного знаряддя — мови, стільки разів намагатимешся й осягнути щось вічне, що допомагає усвідомити тобі головне в житті, жити за законами совісті й добра, не гаяти часу на щось взагалі неварте уваги. Як невід'ємними частинами буття є повітря й вода, так нероздільні мова й народ. Вони не можуть існувати один без одного.
Скільки століть минуло, а наша кришталева українська мова відстояла право на існування, на звучання у мільйонах голосів. Мова об'єднує людей у суспільство для досягнення добробуту та духовних цінностей. Вона долає віки, єднає покоління, збирає й зберігає духовне єство народу, формує національну свідомість і культуру нації. Я вважаю, що для кожної людини важливо бездоганно знати свою рідну мову. Треба довго та старанно вчитися, щоб по-справжньому оволодіти мистецтвом слова. Якщо людина любить свою мову, то вона шанує і любить свою Батьківщину. Бо мова наша — це золотий запас душі народної, з якого виростаємо, яким живемо і завдяки якому маємо велике право й гордість іменуватися народом українським.
Сьогодні нашій державній мові потрібен вогонь любові, духовна міць, любов до знання, світла, справедливості. І молодому поколінню треба плекати кожне слово рідної мови, передане нам у спадок від пращурів, бо могутність мови — це духовна могутність народу. У мові відбивається і пам'ять людська, бо майбутнє виростає з минулого. Нам треба вивчати, розвивати, берегти свою мову, бо без неї народ перестає бути самостійним, незалежним і багатим.
Однією з високохудожніх перлин української літератури є написана в 1905 році глибоко патріотична поема І. Франка “Мойсей”, у кожному рядку якої відчувається зболена душа автора за стражденну долю України. І. Франко добре знав менталітет свого народу, його рабську психологію, і передбачав, які катастрофи чекають його на шляху визволення і створення своєї державності. Тому найперша заповідь його — бути одностайними у священній боротьби за державність, невідступно вірити в реалізацію своєї ідеї, пройти для цього весь шлях до кінця. Посіяні зерна віри в свободу не вмирають разом з Мойсеєм.
Із дитинства ми прагнемо когось наслідувати. Спочатку батьків, потім — вихователів у дитсадку, згодом — учителів. А коли дорослішаємо, прагнемо утвердження у власних очах і очах однолітків, то обираємо для наслідування визначну особистість. Дивно, але всі великі люди — це такі ж, як і ми, вони могли радіти і сумувати, сміятись і плакати, але завжди залишалися міцними натурами. Я знаю, що не всім дано бути великими, але кожний може бути корисним людям. Я думаю, що моєму поколінню є чому вчитись у великих попередників, перш за все, патріотизмові. Майбутньому поколінню доведеться теж докласти багато зусиль, щоб наша держава посіла гідне місце серед цивілізованих європейських держав.
Без минулого немає майбутнього. Навіть найбільші матеріальні цінності не змінять духовного багатства мого народу. Милозвучна мова і лірична пісня, славна історія і численні традиції, та і сама вдача українців щира, відкрита, доброзичлива, — ось найбільше багатство. І це протягом багатьох століть треба зберігати для нащадків. Український народ заслуговує гарної долі. Сподіваюсь, що він її матиме. Той, хто здобув незалежність, зуміє вийти з економічної кризи. І тоді до багатства духовного додається і матеріальний добробут. Я в це вірю. Тож бережить минуле заради майбутнього!
Твоє багатство, Україно,
Це покоління, тобто, — Ми.
Ті, що, піднявшись із коліна,
Стають достойними людьми.
Молюсь за тебе, Україно,
Бо найрідніша ти земля,
Я — твій народ, я — твоя віра,
Тому для тебе живу Я!
Моя поетична збірка
Доманівщина
Доманівщина моя -
Край дитинства і земля,
Де мене родила мати,
Де садочок коло хати,
Де безмежнії поля,
В гаю чути солов'я,
Де червоная калина
Посміхнулась, як дівчина.
Де барвистая весна
Мені тепло принесла...
***
Доманівка — найкраща земля,
Тут сім'я моя, школа, рідня.
Кожна пройдена мною стежина —
Це маленька моя Батьківщина.
Я люблю Доманівку свою,
На долонях той вогник несу,
Щоб горів він любов'ю весь час,
І прекрасним все було для нас.
Батьківщина
Моя Батьківщина — широка й простора.
Вона нескоренна, міцна, як граніт.
Завжди поважає свого патріота,
Ненавидить ворога гніт.
Весь час на сторожі, уважна й натхненна.
Примножуй, забагачуй свій рід.
То будь же благославенна,
Найкраща на цілий світ.
Україна
Моя Україна — це неба блакить,
Це сонце і поле, і роси.
Моя батьківщина — це радісна мить,
Це пісня, долина, це — простір.
Моя Батьківщина — це дім і сім'я,
Це мама і тато, бабуся моя.
Моя Україна — уквітчаний рай.
Це світ мій прекрасний, калиновий гай.
Та як не любити усю цю красу,
Що я у майбутнє з дитинства несу.
Рідна мова
Рідна мова моя, поетична, пісенна,
Пелюсткова і ніжна, як спів солов'я.
Як народу душа: щира, добра, натхненна,
Ти найкраща у світі, бо рідна моя!
Українські пісні ніжно мама співала,
Коли ще в сповитку були діти малі,
Українською мовою благословляла,
Як розходились ми на дороги земні.
Скільки в мові тепла і палкого кохання!
Туги й щастя дзвінкого, і світла душі,
Та іскристої радості і шанування,
Що, хоч просто говориш — виходять вірші!
То струмочком дзвенить, то сміється й співає,
То іскринками гумору враз спалахне.
Скільки слів в тобі є, лиш Господь один знає,
Мово рідна моя, ти, як сонце ясне!
Бо слова твої серце уміють зігріти,
Приголубити, втішити можеш одна.
Мово рідна, ну як нам тебе не любити!
Ти весела і ніжна, неначе весна!
| Наступна > |
|---|