Микола Каганюк

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Краєзнавчий калейдоскоп - Карта творчості

28.11.2019 10:03 Обновлено 03.12.2019 15:32 Автор: Unsvet

Наш красненьківський край багатий на творчих і талановитих особистостей. Серед них чільне місце займає Микола Пилипович Каганюк — самобутній автор, аматор гумористичного жанру, поет, музикант, виконавець, палко закоханий в життя в усіх його проявах. Можна без перебільшення назвати його поетичні спроби музикою його душі.

Земляком його називають не лише жителі Кривоозерщини, а й Савранщини і Ульянівщини (Одеська область). Микола Пилипович Каганюк мешкає у селі Красненьке, працює у Дубинівському та Слюсарівському навчально-виховному комплексі. Він є незмінним керівником ансамблю “Красняночка”, що діє при Красненьківському сільському Будинку культури, і якому в 2011 році присвоєно звання народного. Більше чотирьох десятиліть Микола Пилипович навчає, виховує любов до музики, до мистецтва в учнів загальноосвітніх шкіл.

“Гуморист по життю” — так називає себе Микола Пилипович і закликає з гумором ставитись до скрутних обставин, адже сміх продовжує життя, дає сил і є найближчою відстанню між людьми. Де з'являється цей чоловік, там атмосфера наповнюється добрим, сонячним світлом.

В творчому доробку Миколи Каганюка — три поетичні збірки: “На перехресті епох”, “Окрилений творчістю”, “Автограф душі”. Його творчість присвячена малій батьківщині — селу, батьківській хаті, неповторній красі рідного краю, ліричним почуттям. Вона пронизана добром, вірою в його непереможність. Вірші примушують замислюватися, співчувати, разом з автором дивуватися, радіти чи сумувати. Його поезія жива. Значна частина творчості Миколи Пилиповича присвячена гумористичній темі (“Лелека”, “Заспокоїв”, “Якби я був Дідом Морозом”). Вірші та гуморески М. Каганюка часто публікувалися на сторінках районних газет “Кривоозерщина”, “Сільські новини”, “Слово і час”.

Народився Микола Каганюк 19 грудня 1942 року в селі Луполове Улянівського району Кіровоградської області у співучій музичній родині. Дитинство і юність пройшли у селах Люшнюватому, Дельфіновому, Лозуватій. Микола Пилипович згадує, що скільки себе пам'ятає, завжди співав. Сам опанував гру на баяні, а всі ж знають, що баяніст — перший парубок на селі, принаймні, в ті часи.

Три роки перебував на строковій військовій службі. З 1965-го — вже 54 роки нерозривно пов'язаний з культурою. Спочатку працював завідувачем клубом у селі Кошаро-Олександрівці. Але імпульсивна натура юнака, тяга до знань допомогли здійснити мрію — навчатися в Олександрійському культурно-освітньому училищі, яке закінчив у 1970 році за спеціальністю “Керівник оркестру народних інструментів”. Прагнучи знань і підвищення свого фахового рівня, у 1973 році Микола вступив до Кіровоградського педагогічного інституту на музично-педагогічний факультет. За роки сумлінної творчо-педагогічної діяльності отримав звання “Учитель вищої категорії”, “Старший учитель”, “Відмінник народної освіти”. Друзі та колеги називають його невгамовним ентузіастом.

Тож невипадково сюжети своїх гуморесок автор бере із життя як власного, так і своїх знайомих. Ніби звичайна ситуація, але “приправлена” гострим слівцем, заповнена яскравим образом, неоднозначним підтекстом, багатою акторською мімікою та інтонацією виконавця, викликає вибух сміху в глядачів.

А починалося все доволі трагічно, 16 років тому. Микола Пилипович потрапив у аварію. Лікарняна палата стала свідком народження першої гуморески, як каже сам Микола Пилипович, “вдало вдарився головою”. Гуморески, вірші та пісні, яких у арсеналі автора більше сотні, переповнені любов’ю до людей, рідного краю, села. Микола Пилипович виглядає на два десятки років молодшим, тому що гумор, доброзичливість до оточуючих — це ліки для душі. А тіло він загартовує моржуванням, здоровим способоим життя. За будь-якої погоди їздить велосипедом. Трапляється так, що в дорозі у нього виникає непоборне бажання зупинитись і записати римований сюжет гуморески чи вірша.

У Миколи Пилиповича двоє синів, дочка, п'ятеро онуків, один правнук. Вони завдяки батькові, дідусеві теж закохані в пісню і музику.

Творчість Миколи Каганюка не залишається без заслуженої уваги. Він —  багаторазовий лауреат районних та обласних конкурсів “Таланти твої, Україно”, “Чисті роси” у номінаціях “Поети”, “Читці” (2012), “Вокалісти”; Гран-прі обласного конкурсу розмовного жанру “Барви надії” в номінації “Гумор” (IV вікова категорія). М. П. Каганюк є дипломантом V Всеукраїнського фестивалю-конкурсу “Усмішки Глазового” (2015) у номінації “Авторський твір” (I місце), VII Всеукраїнського фестивалю-конкурсу “Усмішки Глазового” (2017) у номінації «Читці» (I місце), VIII Всеукраїнського фестивалю-конкурсу виконавців гумору та сатири “Усмішки Глазового” (2018) у номінації “Авторський гумор” (I місце), лауреат II Всеукраїнського фестивалю авторської творчості “Мій рідний край”, і срібний призер Всеукраїнського фестивалю театрального мистецтва “Від Гіпанісу до Борисфену” (2017).

Участь у таких всеукраїнських заходах дає можливість спілкуватися з цікавими, відомими людьми. Думаю, не кожен із нас може похвалитися особистим знайомством із відомим гумористом, народним артистом України, лауреатом державної премії ім. Т. Г. Шевченка Анатолієм Паламаренком, а Микола Пилипович може.

У 2012 році Миколі Пилиповичу Каганюку за вагомий внесок у примноження духовного потенціалу українського суспільства було присвоєно звання “Кращий працівник культури Миколаївської області”. У 2018 році його ім’я було занесено на районну дошку пошани.

Такими людьми треба пишатися, дорожити, бо вони щирі, безпосередні. Вони, як ліки для людських душ, адже запалюють яскраві іскорки сміху і роблять людей трішечки щасливішими.


Гуморески Миколи Каганюка

Заспокоїв
У районну лікарню дядько оформляється,
На прийомі у лікаря жалісно питається:
“Ви скажіть, в вашій лікарні можуть точно взнати,
Що у хворого болить і як лікувати?
Бо, буває, що лікують йому нирку хвору,
А він, бідний, умирає чогось від запору”.
Лікар дядька заспокоїв: “В нас так не буває,
В нас від чого лікуємо, від того й вмирає”.

Здача
Йде вінчання в старій церкві, молоді дають обіт —
Берегти своє кохання все життя, до скону літ.
Молодий — в строгім костюмі, і краватка, і букет!
Молода — в фаті, вуалі, на обличчі марафет.
Батюшка питає тихо: — Чи кохання між вас є,
Чи готові отак разом ви прожить життя своє?
А ще він їх наставляє на повагу, на любов,
Якщо звички є погані, кожен їх щоб поборов.
Молоді кивають мирно, поглядають з-під вінця.
От уже й обряд вінчання добігає до кінця.
Жениху тут захотілось самостійність проявить:
— Скільки, — батюшку питає, — за обряд треба платить?
— Такси твердої немає, — батюшка йому в отвіт. —
Скільки можете на церкву, стільки, діти, й заплатіть.
Потім хитро усміхнувся: — От, наприклад, ви скажіть:
В скільки ціните кохану, стільки й за обряд платіть.
Молодий почухав лоба, щось подумав про своє
І рішуче одну гривню в руки батюшці дає.
— Та не може того бути, — зовсім батюшка притих, —
Оцінив щоб наречену в одну гривеньку жених.
Потім під вуаль заглянув, головою похитав
Й жениху із гривні здачі п’ятдесят копійок дав.

Лелека
У сім’ї багатодітній мати восьме носить.
Вова (старшенький синочок) матусеньку просить:
“Хоч би рік, мамо, спочили, — син розхвилювався, —
Бавити вже їх несила, я вже замахався”.
Посміхнувшись, каже мати: “Сама знаю, досить.
Та виною тут лелека, носить дітей й носить…”
І не може та матуся ще ніяк збагнути,
Що синочок на вулиці пройшов “інститути”,
Вже прекрасно розуміє, де беруться діти,
От матуся лиш не може цього зрозуміти:
“Он, дивися, всі лелеки у вирій злетіли,
Тож вже більш не буде діток, так як ми й хотіли”.
В Вови руки враз спітніли: “Яка ж темна мати!
Так, лелеки відлетіли, та ж лишився тато!
Цей лелека переважить усіх птахів разом,
Бо лелеки ті далеко, а цей тут, зараза!”

Це ще нічого!
У районну у лікарню німець попадає,
Як не дивно, апендицит і у них буває.
— О, майн готт! — валує він, лежачи у ліжку, —
Будет здес міне піпец, будет здес мне кришка!
Сестри справу свою знають, німця підхопили
І в операційній залі на стіл положили.
Тут і анестезіолог враз намалювався
І до операції готовить німця він узявся.
Німець, потягнувши носом, пробує підняться:
— Ви — п’яни! Я не позволю ко мне прікасаца!
— То, напевно, вам здається, — лікар промовляє,
— Я сьогодні й не пив майже, вчорашнє воняє!
— Не дишітє на меня, водка — не мімоза,
Послє вашая дихалка не надо наркоза!
— Винуватиш мене в тому, що я забульбачив?..
Це нічого, ти ще, друже, хірурга не бачив.

Негрішна ковбаса
Піст настав, й про це людина мусить знати кожна,
Що вже жирного й м’ясного споживать не можна.
Бо пора уже про душу нам поміркувати,
А не лише ковбасу в пельку свою пхати.
Але ж хочеться хоч трішки щось смачненьке з’їсти,
Тож мужик отця святого просить відповісти:
“Батюшко, скажіть мені, як не согрішити
І у піст хоча б шматочок ковбаски спожити?”
Й мужику святий отець так відповідає:
“Гріх не те, що в рот кидаєш, а те, що вилітає.
Ковбасу до 60-ти гривень всяк хай споживає,
Бо в цій ковбасі м’ясного й в помині немає”.
Так що їжте ковбасу українську, люди.
Знайте, що у піст за це вам геть гріха не буде!

Різниця
Допитливість проснулась в Гриця,
Пита у батька: “Яка різниця
Між мужиком й його жоною,
Хочу порадитись з тобою?”
Задумавсь татко на хвилинку:
“А-а-а, різниця ось у чому, синку.
Розмір взуття ношу 44-й,
Он черевики всі подерті,
Й лиш 37-й розмір у мами
Так, що різниця між ногами”.

Тепла робота
Обламалася машина прямо на дорозі.
Холодрига надворі — зима ж на порозі.
З-під машини молоденький хлопець вилізає,
Бідний, хукає у руки й таке промовляє:
“Ой, казала ж мені мати, вчись на гінеколога,
Будеш в білому халаті ходить на зло ворогу.
Гінеколог — то людина, нас спаса від муки,
Завжди свіжа копійчина і у теплі руки”.

Прозрів
Цілий день в сім’ї одній лиш про школу й мова,
Є причина: в перший клас пішов синок Вова.
За столом уся родина зібралась, чекає,
Які враження від школи. Тут Вова влітає:
“Що розсілись, брехуни всі! Що мені казали?
Що мене знайшли в капусті, в циган відібрали.
Що птахи мене принесли, в бутику купили.
Все життя мене, малого, дорослі дурили.
— Це — лелека, казав тато, й навіть мені клявся,
Що! Сказати вам усім, звідки я узявся?
Але це ще не усе, я вам обіцяю,
Як це я попав туди, завтра в школі взнаю”.

Дбайливий чоловік
Чоловік вже аж під вечір прийшов з полювання.
— Ну, як справи, — пита жінка, — милий муже Ваня?
А чоловік через силу язиком вороча
І дружині ще з порога радісно белькоче:
“Можеш вже тепер спокійно, моя мила, спати.
Цілий місяць ми не будем м’яса купувати”.
Очі в жінки загорілись: “От хазяїн дбає —
І зарплату одержує, й з боку калим має.
Може, лося завалив чи кабана в лісі?”
А чоловік їй на це каже: “Жінко, схаменися.
Цілий місяць ми не будем м’яса купувати,
Я сьогодні у кафе пропив всю зарплату”.

Скупа вчителька
Зимовий вечір, темно вже.
З роботи поспіша дівча — ще зовсім молоде,
У школі викладає.
Недавно лише інститут скінчила юна леді,
Так, що проблеми ще будуть у неї попереді.
Нагрузка в неї незначна — всього годин десяток,
Та ще й вреднючий восьмий клас.
Та це — лише початок,
Хотілося б більше годин,
Але як в любій школі —
Ті дами, що ще там з війни,
Не віддадуть нікому.
В провулку темнім перестрів її якийсь дурило:
“Ану, давай сюди часи,
А то, начищу рило!”.
Та дівчина не з боязких грабіжнику попалась,
Ну дуже важко в школі їй нагрузка ця дісталась.
“Часи не дам, мене хоч вбий!
Ну це вже просто свинство!
Якщо на те пішло, віддам
Я класне керівництво!”.


Література:

Автограф душі : збірка віршів поетів Кривоозерщини. — Врадіївка : А. Г. Коваленко, 2017. — 92 с. : іл.

Белінська Н. Творчий вечір Миколи Каганюка / Н. Белінська // Кривоозерщина. — 2012. — 8 квіт. — С. 3.

Григоренко Г. Співали, жартували і славу здобували // Слово і час. — 2017. — 5 серп. — С. 3.

Два перших місця на Всеукраїнському фестивалі гумору та сатири імені Павла Глазового — у Кривоозерських аматорів сцени! // Кривоозерщина. — 2018. — 7 лип. — С. 5.

З нагородами і гарним настроєм // Кривоозерщина. — 2017. — 22 лип. — С. 3.

Конкурс розмовного жанру “Барви надії” // Кривоозерщина. — 2019. — 16 лют. — С. 2.

Красота С. І вчитель, і поет, і музикант / Світлана Красота // Слово і час. — 2018. — № 22.

Сторчак Т. Гуморист, музикант, артист // Сільські вісті. — 2017. — 15 серп. — С. 2.

Сторчак Т. Переможці Всеукраїнського конкурсу / Тетяна Сторчак // Сільські новини. — 2017. — 5 серп. — С. 2.

Черниш Т. Талант твій, Прибужжя / Т. Черниш // Слово і час. — 2012. — № 28.


Матеріал підготовлено Левкович Альоною Сергіївною, ученицею 11 класу Красненьківської ЗОШ І-ІІІ ступенів, с. Красненьке Кривоозерського району, в рамках обласного молодіжного конкурсу-2019 “Творимо імідж громади разом” (переможець, ІІІ місце).