Сухий Єланець / упор. О. Ляшенко. — с. Сухий Єланець, Новоодеський район Миколаївської області, 2009.

Сухий Єланець

 

У давнину в нашому селi жила дівчина Єля. Вiльна була, не крiпачка. У людей працювала, на хлiб сама собi заробляла, гарно дуже спiвала. У тi часи жив  багатий i могутнiй хан Ахмед-Нази. Хан був дуже старий, у походи не ходив. Багато у нього було вродливих полонянок, але з-помiж ycix він вирiзняв дiвчину Єлань. Гордою була Єля, смiливою. 

Приведуть красуню до Ахмеда, проясніє похмуре обличчя старого. Походжає навколо неї, поглядає на стрункий стан, на довгi золотавi коси, а пiдiйти не насмілюється: поглядом дiвчина зупиняла. Пiдведе Єля яснi синi очi, гляне на хана, усмiхнеться зневажливо — i скам'яніє старий хан. Немовби не вона, а він був її невiльником.

 

Любили Єлю i невiльницi — за смiливу i веселу вдачу, за добре серце, за дружбу щиру.

 

Покликали якось Єлань спiвати для хана. Завела вона тужливi степовi пiснi, потiм колискову заспiвала, що вiд людей на волi в дитинствi чула. Лежить Ахмед на шовкових подушках, милується дівочою красою, тішиться ніжним голосом. Слухав-слухав пiсень, та й непомiтно для себе заснув. Цього й чекала дiвчина. Давно плекала вона зухвалий намір, давно готувалася до втечi: вистежила, де зберiгаються ключi, подумала, де можна сховатися. Спить собi хан, а дiвчина витягла ключi зi скриньки, вiдiмкнула потайнi дверi i вивела невiльниць просто в степ, наказала їм тiкати, а сама замкнула дверi, щоб затримати погоню. Почула варта шум, схопила дiвчину i привела до хана. Холодними, наче у змії, очима дивився старий хан на Єлю. І посадили iї в підземелля. Довго мучилась вона в кам'янiй могилi, так довго, що втратила лiк часу. Єдиною радicтю для неї було дивитися в малесеньке вiконце крiзь залiзнi грати на шматочок неба та слухати, як дзюрчить маленьке джерельце, що пробивалося iз землi за стiною пiдземелля. Тричi приходив посланець вiд хана i питав: “Скоришся?” І тричi Єля відповідала: “Hi!”

 

Дiвчина сидiла i плакала бiля вiкна. Так проходили днi i ночi. За цей час в маленьке джерельце набралося стiльки води, що стало воно рiчкою. Так в нашому селi з'явилась рiчка. Жителi села на згадку про дiвчину назвали рiчку Єлань. Проходив час, i люди вже забули про дiвчину Єлю. Рiчка вже чомусь називалась Єланець. А згодом вона висохла, мабуть, образилась, що так швидко люди забувають добро, що забули вони про смiливу дiвчину Єлю. З тих пiр село зветься Сухий Єланець.