Петрiвська доля / упор. А. Свєчніков. — м. Нова Одеса Миколаївської області, 2009.

Петрiвська доля

 

Був собі хлопець на ім'я Петро або ж Петро Лисе Яйце. Люди називали його так, тому що він був лисий і спереду мав невеличкий чубчик, який завжди стирчав з-під шапки. Жив Петро у маленькому селі, а село те не мало назви. Сам він був непоганим хлопцем, але за що б тільки він не взявся, все — котові під хвіст. Ніколи не міг нічого до ладу привести, тільки все ламав. 

Усі селяни знали парубка i завжди насміхалися над ним. Та ось одного літнього вечора йому прийшла в голову ідея, яку він захотів втілити у життя.

 

— Мамо! — голосно вигукнув Петро.

— Що трапилось сину? — злякано запитала вона.

— Та ось вирiшив тебе порадувати на старість.

— Невже!? І чим це?

— Я ось подумав i вирішив, що мені час оженитися. Парубок я непоганий, гарний, їсти та спати вмію, бiльше мені нічого не треба. Aж заздрісно стає, як погляну на Івана. Жінка у нього на все село славиться своїми пирогами. А у Василя Тетянка вареники ліпить, та такі, що сам пан таких не їсть. І я теж хочу такі пироги та вареники їсти.

 

Раптом мати почала голосно реготати так, що всі люди позбігалися на її сміх.

 

— Це ти з мене смієшся, стара карго? Ось заждіть, я вам покажу, де раки зимують, — взяв Петро торбинку з хлібом i водою, та й вийшов геть.

 

Парубок не знав, куди йому йти, проте він знав мету своєї мандрівки. Довго він ходив від села до села, від міста до міста. За весь пройдений шлях він зрозумів, що той лінивий, несамостійний юнак, яким він був раніше, перетворився на чоловіка, змужнілого й розумного. Все-таки хлопець віднайшов свою любов i став чоловіком молодої царівни Оксани.

 

Весілля було розкішне. Чутки про нього донеслися аж до самого села, де колись жив Петро. Дівчата тільки й вели розмови про того красеня, що з царівною побрався, про вроду його та про те, який він роботящий. Селяни розповідали, що він навіть слугам своїм допомагає. Та ось до рідного села сам Петро з дружиною завітали. Народ не міг повірити, що це Одарчин син, i сама мати благала його про прощення.

 

Тож село те без назви, де з малого розбишаки в справжнього чоловіка виріс Петро, відтоді стало називатися Петрівська доля.