Легенда про Ганнівку / упор. Т. Шишкіна. — с. Ганнівка, Новобузький район Миколаївської області, 2009.

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Краєзнавчий калейдоскоп - Легенди рідного краю

17.07.2015 00:23 Автор: Unsvet

Легенда про Ганнівку

Ще з дитинства мені було дуже цікаво, коли з'явилося моє село і чому воно має таку назву. Адже тут я народилася, уперше побачила сліпучу синь українського неба і простори зелених ланів. Бо рідний край починається не тільки з батьківського порогу, з маминої пісні. Все починається з прадавніх коренів нашого народу.

Ось що розповіла мені моя прабабуся Марія про красуню Ганну і про те, чому моє село Ганнівка носить таке ймення.

Давним-давно жила у одному селі бідна родина — чоловік з жінкою та з маленькою донечкою Ганною. Своєю донечкою не могли намилуватися, бо, на щастя, вона була дуже вродливою та розумною. А який дзвінкий голосочок: як прокинеться вранці, починає пісні співати — усі сусіди збігаються, аби лише Ганнусю послухати.

Та, на жаль, не було усе добре, як здавалося, бо селянським життям керували ненажерливі пани, примушували їх працювати з самого ранку до пізньої ніченьки.

У пана був маленький син Назарій, якого він дуже любив. Звісно, з селянськими дітьми його не зрівняти, бо мав завжди те, що хотів. Ходив у дорогому вбранні, у вільний час їздив верхи на конях. Та, на превелике щастя, мав добре серце.

Минав час. Ганні виповнилося вісімнадцять років. Лице, як маківка, розцвіло. А очі — такі сині, немов польові волошки. Назарій теж виріс. Став просто красенем. Коли, бувало, їхав на коні — усі дівчата заглядалися.

Вже настав час кохання. Назарію почали підбирати наречену, знайомили з найбагатшими панночками, але ні одна не припала до серця. Засумували пан зі своєю дружиною, що їхньому сину ніхто не подобається.

Якось молодий пан повертався із полювання і вирішив заїхати до річки, щоб його коні змогли напитися води. І раптом чує, що хтось гарно співає. Зліз з коня, підійшов ближче і, побачивши неземної краси дівчину, запитав:
— Хто ти? Чому раніше я тебе не бачив?
Дівчина, вклонившись, зашарілась і опустила очі.
— Як тебе звати?
— Ганна.
— А мене Назарій.

Розмовляли вони аж до самого вечора, і молодий панич зрозумів, що закохався. І Ганні він теж припав до серця. Та, на жаль, не могли вони бути разом, бо Ганна була лише бідною селянкою, а Назарій — панським сином. Вони обоє це розуміли, але у душах мерехтіла маленька крихітка надії, що колись буде все інакше.

Назарію прийшов час повертатися додому, та й Ганні теж. Вони домовилися знову побачитися на цьому ж самому місці у цей же час. Тепер кожного дня вони зустрічалися, звісно, таємно від усіх. Батько помітив переміну в синові, зрозумів, що з ним щось коїться. А Назарій з посмішкою на обличчі відповів, що кохає неземної краси дівчину. Пан зрадів, бо нарешті їхній син схаменувся, але Назарій йому одного не сказав, що це була лише звичайна селянка. Через деякий час пану стало це відомо. Але син стояв на своєму і просив у батька дозволу одружитися з Ганною. Лютував пан, лютував, але згоду синові дав. Назарій заслав сватів, незабаром відгуляли весілля. Молоді були гарними та щасливими.

Так утворилася нова родина. І батько подарував молодим землю в долині біля річки Інгул. Тут так гарно: у долині річка, по балці — ліс і ставок недалечко. Збудували молодим гарний маєток на горі. Це був просторий кам'яний дім з високими стелями, світлими вікнами. Зовсім поруч збудували конюшню, де розводили коней. Молоді їздили панською бричкою. Долину заселили люди, які працювали в молодого пана.

Так утворилося нове село, яке молодий пан назвав Ганнівкою на честь своєї вродливої дружини. Незабаром в молодого панича народилася донечка, яка була ще кращою, ніж його дружина. Маленька дівчинка успадкувала від мами вроду та ніжний голос. Вона росла серед розкішної природи, була доброю до  людей.

А тим часом село збільшувалось, народжувались діти, багатшим ставав панський маєток. У молодого пана побільшало земель. Тому через деякий час утворилось ще одне село неподалік Ганнівки. І пан, недовго думаючи, назвав його Малою Ганнівкою — на честь своєї улюбленої донечки, яку також звали Ганнусею.

Йшли роки, обидва села збільшувались. Молодий пан посадив великий фруктовий сад між двома селами, в якому росли вишні, сливи груші, яблуні. Сад тягнувся до самої річки. А на горі посадили виноград.

Люди любили свого господаря, шанували його вродливу дружину та їхню донечку. Ганнуся росла розумницею і дуже талановитою дівчинкою. Вміла читати, гарно малювала та вишивала. Дружина пана збирала трави та лікувала людей. Слово любові і трава завжди будуть бажані людям, бо вони вирощені матінкою природою, добром і для добра.