Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

Краєзнавчий калейдоскоп - Легенди рідного краю

14.12.2009 15:46 Автор: Unsvet

Бесараб Богдан
15 років,
читач Богданівської бібліотеки-філії №1
с. Богданівка Доманівського району
Миколаївська область

Легенди Богданівського краю

Богданівка — рідна, священна земля моїх дідів і прадідів. Тут я народилася і виросла, тут уперше побачила сліпучу синь українського неба і золоті розливи пшеничних ланів. Рідний край починається для мене не лише з батьківського порога чи хрещатого барвінку. Він починається з прадавніх коренів мого роду.

Наша місцевість багата на щедрі лани, ліса, чудові краєвиди. Тут споконвіку шанували працю, хліб на столі, рушник на стіні, мамину пісню, яворову колиску, криницю із журавлем. Тут здавна понад усе любили волю. Найглибші корені нашої духовності — в минулому, де, як співається в пісні, була “ненька-мати — Запорізька славна Січ”. Коли думаєш про минуле України, бачиш чорну, витоптану ордою, биту дорогу.  Запряжені в турецькі аркани, бредуть у неволю кароокі вродливі дівчата і високі чорняві хлопці — краса і надія України.

Для кожного рідний край — дорогий. Любов до своєї землі не заміряєш і не зважиш. Приходять і відходять люди, лишаючи після себе пісні, казки, легенди — найбагатший дар для майбутніх поколінь. То спадщина не для одного, а для всіх.

Ми розпочинаємо нашу подорож у сиву давнину, де зустрінемось з легендами рідної Богданівки.

Неподалік нашого села Богданівка знаходяться місця, з якими пов'язані ряд цікавих легенд з історії козаків часів 16-17 століть та набігів турецько-татарських людоловів на українській землі, періоду Великої Вітчизняної війни.

Село Богданівка виникло на місці відомої ще в XVI-XVII ст. слободи запорізьких козаків — Гард (Гардове), яка до 1775 року була центром Бугогардівської паланки. У XVI ст. козаки збудували тут гард — рибний завод, від нього й пішли назви урочища, слободи та самої паланки. В урочищі була човнова, а проти острова Великого поромна переправа запорожців. Тут несли сторожову службу 300 козаків на чолі з старшинами. Щороку, навесні і влітку, коли зростала загроза нападів татаро-турецьких орд, загін запорізьких козаків збільшувався до 500 чоловік, і 1740 року Гард по-варварському зруйнували загони надвірних козаків польського графа Потоцького, очолені зрадником Савою Чалим. Та запорожці знову відбудували слободу. У 1752 році в Гарді розмістилися російський драгунський і український компанійський полки, які переслідували гайдамаків. Це викликало невдоволення запорожців.

Після звільнення краю від турецьких загарбників царський уряд подарував у 1799 році Гардове французькому емігранту де Поліньяку “для розвитку скотарства”, як зазначалося у дарчій грамоті.

Кількість населення в слободі все більше зростала за рахунок утікачів з центральних губерній України і Росії. Під час п'ятої ревізії селяни були записані за поміщиком Акацатовим, який у 1801 році виграв у карти село разом з 75 кріпацькими родинами. Він же перейменував село на Богданівку — дану йому, мовляв, Богом.

Недалеко від Богданівки, біля річки Південний Буг розкинулося село Мар'ївка.

Легенда про Мар'ївку

У минулому наше село мало назву Швірниве. У цьому мальовничому селі жили козаки — добрі та розумні люди, гарні хлопці та дівчата. Не раз на Швірниве чинили набіги татари, які не рідко поверталися з ганебною поразкою на свої землі.

Одного погідного дня, коли дівчата пішли купатися на Гіпанію (Південний Буг), річку, на березі якої розкинулося село, на Швірниве напали загарбники. Жителі села кинулися тікати. Дівчата ні про що не здогадуючись, безтурботно плюскалися у воді, деякі в'язали вінки з цвіту лілії. Та одна гарна дівчина Мар'я, прислухавшись до землі, почула тупіт коней, тривожно скрикнула, дівчата кинулися тікати. Вони бігли степом, а згодом перейшли перелісок. Але татари почали їх доганяти. З невеликої відстані вони косили стрілами дівчат, які були вже за кілька миль від козацької застави Гардове. Та тут в степу сили вже виснажилися, поранені дівчата стікали кров'ю та не здавалися, Мар'я крикнула до них:

— Я тут зостанусь, а ви тікайте, та на поміч козаків гукайте.

Мар'я любила свій край, свою Батьківщину, і за будь що хотіла захистити рідну землю. Більшості дівчат вдалося добратися до козацької застави і сповістити про небезпеку. Козаки швидко наздогнали татар і знищили їх.

А Мар'я зосталася, їй вдалося на певний час затримати татар. Мар'ю вбили, залишили в полі на поживу вічно голодним стерв'ятникам. Степ був вкритий кров'ю, на ньому й зараз, ніби згадка тих кривавих подій, цвітуть маки.

З того часу село на честь дівчини Мар'ї називали Мар'їна роща, а згодом перейменували на Мар'ївку, ця назва збереглася й до нині.

Калинівка

Хочу розповісти легенду, розказану жителем села Калинівка Кравчук В.П. про походження їхнього села, яке розташоване біля с. Богданівка. На місці села Калинівка знаходилось озеро з питною водою, що славилось на всю округу. А в Богданівці знаходився козацький Гард. На березі озера жила сім'я Затуливітрів. В цій сім'ї і жила дівчина Калина. Коли козаки вийшли в похід, то зупинилися біля озера погостювати. І тут через декілька днів прийшло військо Литовське. Сподобалась воєводі Литовському Калина. Хотів воєвода одружитися з нею і забрати у Вільно. Калині воєвода теж сподобався і вона дала згоду. Неподалік озера на загін напали татари, мужньо захищав воєвода Калину і себе, однак сили були нерівні, воєвода був поранений. Стали вони в озеро відступати і де ступали їх ноги, там вода розступалася, а на грунті залишалася кров. Пізніше на цьому місці, виросли кущі калини, а на цьому місці виникло село Калинівка.

Пугачова скеля

Давно це було, ще в ті часи, коли запорожці боронили рідний край від чужоземних набігів. Жив тоді сотник Пугач і стояв зі своєю сотнею на Гарді.

Одного разу сила-силенна ханських вояків посунула на козацьку заставу. Послав Пугач гінця на Січ, щоб кошового попередити, а сам із сотнею вийшов назустріч орді, аби біля Бугу затримати ворога.

Схрестилися шаблі, почалася нерівна січа. Мужньо билися запорожці, почорнів степ від ворожих трупів. Але й козацькі ряди ріділи. І тоді Пугач гукнув на кількох товаришів, що рубалися з ворогом:

— Хлопці, на скелю! Провчимо ворогів!..

І повернув коня сотник. Зрозуміли його козаки, полетіли за отаманом. Чи видано, щоб козак показав спину в бою? Заохочені втечею козаків, ординці чвалом кинулися навздогін, щоб захопити втікачів живими. Козаки піддавали азарту, підпускаючи їх все ближче. Ще мить — і охопить аркан статуру Пугача. Та козаки пришпорюють коней і щодуху скачуть до Бугу. По п'ятах — переслідувачі. Ось уже чути гуркіт порогів, ось уже скеля, похила з боку і обривиста від річки. Сотник перший вискочив на неї.
- Пугу-пугу! - крикнув гучно і кинувся разом з конем в урвище.

Чому в Богданівці так сумно кричать сови?

Перед початком війни місцевий юнак привіз у село красуню-дівчину, взявши її за дружину. Працювала вона учителькою у місцевій школі. Звали її Роза, і це ім'я повністю відповідало її зовнішності. Жителі села  милувалися вродою дівчини, любили її за добру вдачу та веселий характер, поважали. Та недовгим було щастя молодої сім'ї, почалася війна. Чоловік пішов воювати, а Роза залишилася. Вона була вагітною, це додавало їй ще більшої краси.

Недовго залишалося чекати народження дитини та сталася біда. Село захопили німці. Фашисти дізналися, що Роза єврейка. Вони пізно увечері, коли стемніло, увірвалися до хати вчительки, скрутили ій руки та повели у старий сосновий ліс і там розстріляли. А ненароджене дитя довго билося всередині неживої матері. Щоб ще більше залякати людей тіло бідолашної вчительки фашисти не дозволяли трогати.

Два дні і дві ночі пролежало воно у лісі, а на третю ніч, коли п'яні вартові поснули, односельцям удалося викрасти тіло і захоронити на кладовищі. Свідками цього жорстокого вбивства були сови, що жили на старих соснах, посаджених ще за панських часів та самі дерева. Від побаченого кремезні сосни повгиналися, а сови стали сумно кричати ночами, відлунюючи у своєму крику голосний плач немовляти. А на тому місці, де було вбито вчительку, виросли троянди.

Загадкові каміння

Є в нашому селі на річці Південний Буг каміння, на яких завжди любить розважатися дітвора. Самий чудернацький камінь називається “Шпичка”, у якого загострений верх і його дуже далеко видно. Також є “Головник” який схожий на рибину, “Пиріжки” - два розплесканих каменя у вигляді пиріжків, та величезний камінь - “Планчинда”, який розташований на самісінькому березі біля скали. Там, ближче до парому, знаходилося місце, яке в народі називають “Кучером”. Ще в давнину до того місця прибували панські робітники купати коней, тому це місце має таку назву.

Панські каміння

Місце для відпочинку на березі Південного Бугу називають “Панським” або “Панські каміння”, воно теж має свою історію. Назва цього місця виникла ще за панських часів. Це дуже гарне, мальовниче місце. Русло ріки тут розливається широко, течія спокійна, береги прикрашені смарагдовими килимами луків.

Величезні сірі гранітні каміння різної форми розкидані над самою водою. На пласких та круглих каміннях добре загоряти та приємно грітися, особливо після довгого купання, коли дрібне тремтіння проходить по тілу. Лягаєш на гарячий камінь, і вбираєш в себе його тепло. А з високих, з крутими нахилами камінь, можна пострибати у воду. Між камінням зеленіє очерет, рогоза, лози. По березі у воді стоять берегові квіти та жовті півники. Повітря насичене ніжним ароматом квітів та рогози, приємним запахом свіжої води. У повітрі літають стрекози та метелики. Неподалік ростуть розкішні верби, під якими можна сховатися від обідньої спеки та попоїсти.

Це дуже зручне місце для відпочинку! Як нам відомо, все найкраще пани забирали собі, так і цей куточок. Вони тут відпочивали родиною, запрошували туди своїх гостей — панів. Простим людям купатися в тому місці заборонялося. Тому те місце і назвали Панським.

Грибова скеля

Біля річки Південний Буг, в селі Богдавнівці, знаходиться скеля. Великі, камінні брили звисають над самісіньким берегом річки. На тій скелі живе сімейство Гриба Анатолія Хомича. На жаль сам господар помер, але зараз там господарюють його діти та внуки. А скелю називають Грибовою.

Панський привід

Неподалік села Мар'ївка, біля Мар'ївської Скелі давно знаходився панський маєток. В ньому жила панська сім'я. Пан був дуже хорошим господарем, мав свій сад, квіткові клумби. Коли пани помирали, їх хоронили в сімейному склепі. Цей склеп знаходиться під скалою. Люди розповідають, що в ночі на повний місяць бачили привід пана, який блукав на місці цього маєтку з ціпком на плечі.

Легенди розповіли:

1.Кравчук Віталій Петрович, житель села Петрівка — “Пугачова скеля”, “Село Калинівка”.
2.Нетребенко Пелагея Миколаївна — “Чому в Богданівці так сумно кричать сови?”
3.Дромова Віра Олексіївна — “Панське каміння”, “Загадкові каміння”
4.Кабанець Галина Іванівна — “Легенда про Мар'ївку”
5.Рогожинська Катерина Данилівна — “Грибова скеля”, “Панськй привід”

< Попередня		Наступна >