Головна | Афіша | E-FreeLibrary | Каталог | Блог | Контакти

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Храми Миколаївщини - Веселинівський район

Храм Святих первоверховних апостолів Петра і Павла знаходиться в смт. Веселинове Миколаївської області (вул. Набережна, 18-А). Настоятель — протоієрей Василь Долинчук. Храм діючий.

Цінні для громади Веселинівщини церковні пам’ятки знаходяться на території району. У самому селищі на сьогодні нараховується шість релігійних конфесій. Найстарішою вважається православна громада. Створена вона була одночасно із заселенням території Веселинового селянами полковника Веселинова. Офіційною датою заснування селища Веселинове вважається 1799 р., однак не всі історики з цим погоджуються і наполягають на уточненні дати. Враховуючи зміни в адміністративно-територіальному поділі, слід уточнити, що з 1799 р. Веселинове входило до складу Херсонського повіту Новоросійської, з 1802 — Миколаївської, з 1803 — Херсонської губерній, з 1834 р. — у новостворений Ананьївський повіт Херсонської губернії.

Після приєднання Криму до Російської імперії з 1786 по 1797 роки єпархія, до складу якої пізніше ввійшло с. Веселинове, називалася Катеринославська і Херсонсько-Таврійська, потім недовго Новоросійська і Дніпровська, після чого — знову Катеринославська. У 1837 році ця велика єпархія була розділена на дві, одна з яких, з центром в Одесі, стала іменуватися Херсоно-Таврійською, включаючи в себе відповідно парафії двох губерній.

Велику роль у будівництві православних храмів відігравали поміщики, яким виділялися за службу великі земельні ділянки. У селі Веселинове таким благодійником та жертвувачем був Ісай Павлович Веселинов, з прізвищем якого пов’язана і назва населеного пункту. Саме з його ініціативи та на його кошти в селі в останній чверті ХІХ ст. було побудовано величний трьохпрестольний храм на честь Успіння Божої Матері. Свято-Успенський трьохпрестольний православний храм в с. Веселинове, що зберігся до наших днів, хоча і у пошкодженому вигляді, являв собою величну хрестово-купольну споруду з товстими стінами, на які спирався великий барабан, увінчаний напівсферичним куполом. Храм був найбільшим в межах сучасного Веселинівського району. Над входом стрімко вгору підіймалась дзвіниця. Як описано в книзі «Храми Прибужжя» Д. І. Заковоротнього: «Церковь Успения Пресвятой Богородицы — каменная трехпрестольная: правый — Святых Петра и Павла, левый — Великомученицы Екатерины. Построено поручиком Исаем Павловичем Веселиновым». У книзі «Атлас планов и фасадов церквей, иконостасов к ним и часовен, одобренных для руководства при церковных постройках в селениях» (Москва, 1911 р.) можна побачити приблизний архітектурний план Веселинівської церкви Успіння Пресвятої Богородиці за №15.

Храм був осередком та центром усього духовного життя православного населення. В 1829 р. Веселинове стає містечком. У середині XIX ст. його перейменували в Олександрівку (на ім'я дочки поміщика), а в кінці ХІХ ст. (1896 р.) було відновлено первинну назву.

Поки що не вдалося встановити точну дату заснування першої церкви в с. Веселинове, але в багатьох джерелах згадується наявність православної церкви у даному населеному пункті. В описі міст і сіл Херсонської губернії, виданому 1868 року, за даними 1859 року в Ананьївському повіті в селі Олександрівка (Веселинове) було 6 дворів, 16 жителів чоловіків та 14 жінок, а також була одна православна церква. Отже, на цей час в селі вже буда діюча православна громада.

У книзі Т. М. Губської «Соль земли. Священнослужители и храмы Николаевщины» надається перелік храмів, які діяли до 1917 року на території сучасної Вознесенсько-Первомайської єпархії і серед них — Свято-Успенський храм, побудований 1882 року.

«Адрес-Календарь Херсонской губернии на 1866 год» містить імена  благочинних міста Ананьїв та Ананьївського повіту, до якого належало Веселинове. Серед них протоієрей Феодосій Авксентійович Гилявський, священик Онисим Федорович Каробиновт, священик Микола Еміл. (З дипломної роботи протоієрея Михайла (Мокара М. В.).

В “Херсонских епархиальных ведомостях” 1889 г. вказано про пожертвування храму Успіння Пресвятої Богородиці ікони у 1888 р.



За опублікованими у 1896 році даними статистичного комітету Херсонської губернії у Веселиновому (Олександрівці) було 28 дворів, 117 жителів, з них 59 чоловіків та 58 жінок. Діяли православна церква та церковно-парафіяльна школа, в якій навчались 28 учнів (21 хлопчик та 7 дівчат).

У науково-популярному довіднику «Релігійні організації на Миколаївщині: історія та сучасність» (2001 року видання) містяться матеріали про загальні тенденції релігійного життя на території області, а також конкретні дані про діяльність релігійних громад різних конфесій в окремих населених пунктах. Серед православних храмів, що діяли на території Веселинівського району в дореволюційний період, названо храм Успіння Божої Матері у с. Веселинове, заснований у 1882 р. За даними згаданого довідника у селищі діяв також молитовний будинок осіб іудейського віросповідання.

Відомості про православний храм в с. Веселинове містяться також у книзі Д. І. Заковоротнього «Храми Прибужжя». За даними краєзнавця храм відвідували не лише мешканці с. Веселинове, а й сіл Іванівка, Луб’янка, Петрівка, Герцфельдове, Миколаївка, Махнове та Звенигородка, х. Нова Америка, х. Камяна Балка, та Митрофанів хутір. При церкві діяла церковно-парафіяльна школа. Згідно з «Постановлениями Ананьевского уездного чрезвычайного земского собрания 14 сентября 1898 года» священиком Храму Пресвятої Богородиці у той період був Олександр Канарський.



За даними “Пам’ятної книжки для духовенства Херсонської єпархії”, яка зберігається в Одеській національній науковій бібліотеці, вказуються наступні дані про Веселинове 1902 року: «с. Александровка (Веселиново) Покров. вол. 3 стана; поч. отд. Анновка — 8 в., тел. ст. и прист. г. Вознесенск — 25 в.; Успенс. цер., осн. 1882 г.; …прихож. м. п. — 816 д; ж. п. — 836 д., раскольн. м. п. — 22 д., ж. п. — 24 д.; земли — 240 д., (притча по штату — 1 свящ. и один псал.). Священик Василий Ламбров, псаломщик Никита Мира».

З березня 1904 року у метричних книгах с. Веселинове з’являється ім’я священика Василя Ігнатьєва. Василь Іванович Ігнатьєв закінчив Одеську семінарію по другому розряду, був призначений законовчителем у парафіяльній школі та окружним місіонером. Сімейний стан: одружений, у 1899 р висвячений у сан. З 1904 р. отець Василь перебував настоятелем Веселинівської парафії. Обов’язки псаломщика, як і раніше, виконував Микита Олексійович Мира. Цю ж інформацію ми відслідковуємо і в книзі Губської Т. М. «Соль земли. Священнослужители и храмы Николаевщины».



Благочинними Мостівського округу, в складі якого перебувала Веселинівська парафія, були священик Віктор Буженицький, потім — священик селища Кантакузенки Василь Суворов. Веселинівська парафія в ті часи підпорядковувалась Одеській єпархії.

У матеріалах Державного архіву Миколаївської області, зокрема метричних книгах Свято-Успенської церкви с. Веселинове за 1883, 1897, 1899, 1901, 1903 рр., простежується роль православної церкви у задоволенні релігійних потреб православного населення. У метричних книгах зафіксовано дані про вінчання, хрещення та поховання мешканців с. Веселинове та інших населених пунктів, що входили до церковної парафії у дореволюційний період.

Крім православних, у с. Веселинове та поблизу нього проживали і представники інших конфесій: римо-католики та лютерани німці-колоністи, іудеї (мали в селищі свій молитовний будинок), старообрядці та сектанти. За свідченнями старожилів та іншими джерелами, стосунки між представниками різних конфесій були здебільшого мирними.

Напередодні Першої світової війни у Веселиновому проживало понад 800 осіб (настільки інтенсивне зростання населення було пов'язане із спорудженням тут залізничної лінії Одеса — Бахмач). На початку 1924 р. нараховувалося 1001 особа: 60% з них становили середняки, 25% — незаможники, 10% — робітники і 5% — куркулі. Веселинівська церковна парафія охоплювала і жителів навколишніх сіл — Миколаївки, Подолянки, Іллінки, Звенигородки, Кременівки, Герцово, Ганнівки, Павлівки. Саме тому кількість парафіян веселинівської церкви Успіння Пресвятої Богородиці перевищувала кількість жителів с. Веселинового.

На початку 20-х років почався планомірний наступ на релігію. Гоніння на церкву і масове примусове закриття та знищення храмів не оминули й Миколаївщину. З 1929 по 1961 р. було зруйновано, а потім і знищено більше половини храмів Миколаївської області. Руйнування храмів на Миколаївщині тривало аж до середини 1980-х років.

Веселинівський храм не став винятком. Зазнала значних втрат і сама будівля. Щоб ніщо не нагадувало про первинне призначення величної споруди, було зруйновано дзвіницю та купол храму. За свідченнями місцевого жителя, члена спілки художників УРСР, учасника республіканських, всесоюзних і зарубіжних художніх виставок Г. І. Бєльцова (1920 р. н.), який на той час проживав поблизу храму, дзвіницю руйнували кілька діб, канатами прив’язали дзвони і скинули на землю, потім зруйнували саму дзвіницю (зібрано та записано Ю. П. Буримом, директором Веселинівського історичного музею).

Також про руйнування дзвіниці храму розповів місцевий старожил Омельчук М. Ф. (1926 р. н.). Він пам’ятає, що це відбувалося приблизно у 1934-1935 рр. До трактора чіпляли троси та канати і за 2-3 дні вже дзвіниці не було. Микола Федорович згадує, що коли він був хлопчаком років 7-9, якось забіг разом з однолітками в церкву, там служби не було, а в приміщенні церкви йшли якісь господарські роботи. У вівтарній частині храму (де потім зробили вхід), він побачив вимуруваний (кам’яний чи мармуровий) склеп, накритий склом. Там в мундирі лежав якийсь чоловік (останки). Він звернув увагу на гарний мундир та ґудзики із зображенням орла, бо вони блищали золотом. Хто ж був там похований? На це запитання Микола Федорович не зміг нічого відповісти. На основі даних кількох свідків можна зробити припущення, що в храмі або поза його межами, біля самої церкви, міг бути похований його засновник — поручик Ісай Павлович Веселинов (зібрано та записано Ю. П. Буримом, директором Веселинівського історичного музею).

Жителька Веселинового Кривощапова З. П. (1932 р. н.) також розповіла, що з дитинства пам’ятає, що церква була дуже гарна, її розписи, ікони вражали і захоплювали. Коли нищили церковне майно, тих, хто старався врятувати хоч якусь реліквію, вважали ворогами радянської влади. Зіна Петрівна згадувала, що дуже активною у нищенні церковного майна була комуністка Маринюк Віра Павлівна, яка здирала зі стін ікони і рубала їх на шмаття. Кривощапова також говорила про можливість поховання під церквою поміщика Веселинова (зібрано та записано Токар Л. Т., директором Веселинівської бібліотеки).

У 1939 році при перенесенні районного центру з села Широкий Лан в селище Веселинове храм було закрито, все церковне майно конфісковано. Будівлю прилаштували під клуб, де проводили агітаційні та розважальні заходи.

Достовірних матеріалів про священика, який служив у Веселинівській церкві в цей складний час та його подальшу долю після закриття храму, виявити поки що не вдалося. Напевно, він, як і багато інших представників духовенства у подібних обставинах, рятуючись від переслідувань, виїхав разом із родиною подалі від цих місць. Про вірогідність такого повороту в житті веселинівського батюшки свідчить доля іншого священика. У цей самий час у селищі проживав отець Олександр Антонович Поставський — колишній настоятель Кашперівського храму в Миколаєві (на розі вулиць Садової та пр. Центрального), який ховався зі своєю дружиною Вірою від переслідувань у своїх родичів. Йому навіть вдалося влаштуватися на посаду бухгалтера. Про його сан священика мало хто знав. Однак на той час було багато донощиків, які одразу проінформували силові структури. Отця Олександра арештували, засудили і відправили на заслання до Казахстану. Більше про нього родичі не мали ніякої звістки (з дипломної роботи протоієрея Михайла (Мокар М. В.).

Друга світова війна принесла нові випробовування. Територія Веселинівського району входила до зони окупації румунських військ. Окупанти чинили насилля та свавілля по відношенню до місцевого населення. В період окупації в положенні православних віруючих Веселинівщини відбулися певні зміни: румунська окупаційна влада сприяла відродженню православних храмів та відновленню в них богослужіння. У веселинівському храмі двері у вівтарній стіні були замуровані і було відновлено центральний вхід. Був привезений іконостас, престол, жертовник, ікони та інше церковне начиння, а також дзвони. Невдовзі був поставлений православний священик.

За свідченнями очевидців румунська окупаційна влада не лише сприяла відродженню веселинівського храму, а й подбала про відновлення в ньому богослужіння. Віруючі знову отримали можливість відвідувати церковні служби, сповідатися та причащатися. Якщо німці в неділю та свята гнали людей на роботу, то румуни повертали їх назад. Не обходилося і без примусу — до храму іноді гнали нагайками. Як згадує житель Веселинового Ткач В. П., якому в той час було 7-8 років: «При румунах дітям в школі читали «Закон божий», за непослух нас карали лінійкою. Всі жителі селища разом з священиком ходили хресним ходом, освячуючи місцевість навколо селища. В церкві велася служба Божа. Всіх примушували йти до церкви» (свідчення записані Токар Л. Т.).

Після закінчення війни радянська влада знову відновлює статус-кво по відношенню до релігії та віруючих. Храм у с. Веселинове був закритий, а все церковне майно конфісковане. За свідченням старожила села Дар’ї Федорівни Байдур, коли вже прийшли відповідальні за закриття храму, то її батько, регент цієї церкви Федір Байдур, разом з іншими парафіянами закрилися в храмі і нікого не впускали. Однак атеїсти розбили двері та увірвались до церкви. За спротив діям начальства декого з віруючих заарештували, але через деякий час звільнили (записано Ю. П. Буримом, директором Веселинівського історичного музею).

Церковну будівлю знову прилаштували під клуб. Пізніше (1960-80 рр.) тут було організовано районний Будинок піонерів та станцію юних техніків, прибудовано склад для картингової техніки.


Однак життя православної громади у с. Веселинове не припинилось, воно продовжувалось у маленькому пристосованому будинку по вулиці Димитрова. У 1946 р. духовною владою настоятелем цієї домової церкви було призначено священика Володимира Грицика, який очолював веселинівську духовну громаду до 1989 року (за свідченнями Чепеля Юрія Миколайовича, онука Володимира Грицика, записаними Буримом Ю. П.)

У книзі Мінченко А. Ф. «Село Мостове в подіях і особах» згадується веселинівський священик отець Василь, який консультував мостівського священика Михайла з питання відбудови храму в Мостовому, радячи написати листа до Митрополита Філарета та поїхати до Києва в Комітет у справах релігії. Прізвища отця Василя не вказано.

Вже значно пізніше навколо споруди зусиллями отця Володимира Грицика та парафіян вибудували цегляну церкву Успіння Пресвятої Богородиці по вулиці Димитрова, 62. Відкриття церкви відбулося у 1988 році до 1000-ліття Хрещення Русі.

У 1989 р. отець Володимир помер, його поховали на селищному кладовищі. В останні роки життя отцю Володимиру було важко виконувати свої пастирські обов’язки. Йому в допомогу був призначений молодий священик, ієрей Захарук Василь Васильович (1958 р.н.), який прийняв Веселинівську парафію.

Наприкінці 1980-х років відбувалося швидке відродження як громад православного віросповідання, так й інших конфесій. З 1991 року розпочався період відродження духовності.

1993 року священиком церкви Успіння Пресвятої Богородиці призначено ієрея Василя Івановича Долинчука. В цей час уже відбувалися роботи по відбудові та реставрації старого храму по вулиці Набережній, 18-А. Отець Василь продовжував правити службу в Храмі Успіння Пресвятої Богородиці по вулиці Димитрова, одночасно прийняв будівлю старого храму і керував реставраційними роботами там. Вичищаючи приміщення, вивезли 22 вантажні машини сміття з храму та прилеглої території. Було дуже складно, відновлювальні роботи проводилися  надзвичайно повільно через відсутність коштів. Всі ікони та інше церковне начиння були пожертвувані парафіянами (за свідченнями отця Василя, записаними Токар Л. Т.). У 2004 році парафіяни зверталися по допомогу до Миколаївської обласної ради. (Додаток 25)


Згідно з даними з книги М. Ф. Димитрова «Поліконфесійна Миколаївщина: стан та розвиток релігійних організацій у 1991-2016 рр.» у 2001 році розпорядженням Миколаївської облдержадміністрації від 22 травня було зареєстровано статут релігійної громади Української Православної Церкви Київського Патріархату в смт Веселинове.


У 2002 році в с. Веселинове відновлює свою діяльність громада Української Православної Церкви (Московського Патріархату). Громада отримала від держави споруду (в минулому районного відділу освіти), яка поступово відновлюється та переобладнується під молитовний будинок. Настоятелем цієї церкви у 2003 році став отець Володимир Власюк. Пізніше, у 2004-му, його змінив випускник Одеської духовної семінарії ієрей Михайло Мокар, який перебував на цій посаді до 2016 року.


Поступово за допомогою парафіян роботи по реставрації старої будівлі храму підходили до завершення. Велику допомогу надали місцеві підприємці та керівники господарств: Янковська Т. Б., Касьянова В. Б., Свердан С. І., Волощакевич В. В., Гасюк А. П., Єренкевич І. Л., Горбатенко О. М., Бєдний В. В., Бєдна С. Л., Даценко С. О, Янковський В. А., Лука М. М. До липня 2017 року зовнішні і внутрішні роботи в храмі були завершені.


16 липня 2017 року митрополит Миколаївський і Богоявленський Володимир у Веселиновому звершив чин освячення престолу відреставрованого храму Святих Первоверховних Петра і Павла. На освяченні були присутні благочинний Веселинівської парафії митрофорний протоієрей Василій Долинчук, секретар Миколаївської єпархії протоієрей Роман Дідора та запрошене духовенство Миколаївської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату. Також на освяченні були присутні перший заступник голови райдержадміністрації Анжеліна Дрозд, заступник голови районної ради Олена Загорулько, Веселинівський селищний голова Олександр Румянцев, керівник відділу культури та туризму Веселинівської ОТГ Валентин Заворотній та парафіяни церкви.



Таким чином після багатьох років «вимушеної сплячки», храм (в минулому Успіння Пресвятої Богородиці) відродився в новому образі і новій назві —  Святих первоверховних апостолів Петра і Павла і прийняв в своє лоно парафіян Веселинівщини.


Духовенство церкви приділяє значну увагу духовно-просвітницькій діяльності. Отець Василь бере участь у багатьох зустрічах, які проводяться бібліотеками, школами, музеями. Щороку проводяться хресні ходи з нагоди дня пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій, поминальні дні, відзначаються традиційні православні свята. Одним із напрямків є також волонтерська та благодійна допомога: відправлення панахид над загиблими в зоні АТО воїнами, збір гуманітарної допомоги для бійців тощо. Отець Василь разом з іншими священиками відвідували військову частину у с. Ульянівка, благословляли воїнів. Також важливим є піклування про сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, а також людей похилого віку.

У 2018 році помічником отця Василя призначено ієрея Миколу Молофія.

Сьогодні Храм Святих первоверховних апостолів Петра і Павла надихає своєю величчю та красою, відроджуючи в серці кожного парафіянина духовність та любов до ближнього.

 

 


Токар Л. Т. Храм Святих первоверховних апостолів Петра і Павла (смт. Веселинове) / Л. Т. Токар. — смт. Веселинове Миколаївської області, 2018.

Интересная статья? Поделись ею с другими:


RSS-підписка

Підписка на публікації

Введіть ваш email:

Delivered by FeedBurner


Прозорро - публічні закупівлі

Я МАЮ ПРАВО!

Единая страна!
.