Краєзнавчий калейдоскоп - Легенди рідного краю
27.04.2015 17:49
Придорожня криниця на Половинках
У балочці, ліворуч від дороги на Половинки, сховалась у високій траві криниця. Каміння потемніло, розпалося від часу, поіржавіло залізо, стала трухлявою деревина. Сумно якось тут, самотньо... Лише невсипущі горобці цвірінькають, виводять тут пташенят.
От якби змогла криничка заговорити, розповісти про життя, що вирувало тут протягом десятиліть.
Коли правителі Російської імперії почали освоювати Північне Причорномор'я, будували верфі для спорудження кораблів, по цій місцевості пролягала дорога — сполучення між містами. Не було тоді швидких автомашин і шлях займав кілька діб, потрібно було десь перепочити, набратися сил. Ось і з'явилася в степу криниця, а потім — і невеличке поселення біля неї. Мандрівники тут спочивали, пили життєдайну воду, підкріплялись нехитрим харчем.
Перед війною все частіше з'являлися на дорозі автомобілі. Вирішено було засипати дорогу жорствою, зробити з твердим покриттям. Деякий час біля криниці стояв намет: жили тут люди, які працювали на дорозі. Линула вечорами задушевна пісня “Дивлюсь я на небо”. Інколи робітникам привозили фільми, дивилися вони німе кіно, і сільські дітлахи були тут як тут. А якою сенсацією стало звукове кіно, коли з екрана раптом зазвучала мова, загавкав пес! Тоді всім селом зійшлися люди те диво почути і побачити. Частенько тут зупинялись кочові цигани, і тоді вже циганські пісні лунали біля криниці.
Жорстока фашистська навала сунула все далі на схід. Наші війська відступали, йшли понуро, коні тягнули гармати. Пам'ятає криничка обличчя солдат зранених і стомлених, зі стривоженими, сумними очима, з болем і тугою, і щоб хоч трохи розрадити воїнів, криниця поїла їх холодною, кришталевою цілющою водою.
Потім прийшли німці та румуни. Жителі села закидали криницю сміттям і камінням, щоб не пили завойовники води. Самі ж ходили по воду до невеличкого джерела, яке було неподалік в балці. Але почистили криницю вороги.
Саме біля криниці румунський солдат говорив жінці, яка мешкала зі своїми дітьми в сараї: “Мамка, весной немец капут, тут придет русс Иван”. Так і сталося. Навесні 1944 року радянські війська визволили Миколаївщину. Завирувало мирне життя. І криничку впорядкували, тут можна було напитись води, залити її в радіатор автомобіля. Дорогу заасфальтували. Згодом, на початку сімдесятих, пішли чутки, що знесуть ліву сторону села, тут буде проходити траса. Цього не сталося, тільки дорогу трішечки випрямили, збудували в балці новий міст, що був призначений для потужніших машин. Криничка стала ще ближче до дороги.
Люди вважають, що смак води змінився, коли на місці старого кар'єру почали видобувати глиносировину для виготовлення керамзиту: стала вона солоною і якоюсь важкою. На місці кар'єру утворилась бездонна яма, заповнена водою. Спеціалісти вважають, що порушився водоносний шар ґрунту. Відслужила своє криничка, стоїть тепер край шляху, як німий свідок історії. А воду для пиття завозять у село автоцистерною.
| < Попередня | Наступна > |
|---|