13.04.2018 00:18 Обновлено 13.04.2018 01:03
Луценко Юлія Вікторівна. Село Мала Мечетня ; Україна : вірші / Обласний патріотичний конкурс молодіжної творчості “Наша спадщина”. — С. Мала Мечетня Кривоозерського району Миколаївської області, 2018.
1994 року народження.
Село Мала Мечетня
Колись... Багато сотню літ назад,
Років далеких, непроглядних,
На місці не всидів московський князь —
Слівце замовив хану
За край квітучий та ошатний.
Із цього, власне, все розпочалося...
Вороже темне військо татарви
Полями українськими неслося,
Глибокі залишаючи сліди.
І захопив хан межиріччя Кодими і Бугу,
Жадане пало, хвилі покотилися до ніг,
Омусульманити хотів побільше люду,
Вода не змиє цей великий гріх!
Згубити віру, звичаї, співочу мову
І звести церкву для чужого Бога! —
Раби-невільники нещасні мордувались,
Коли мечеті грізні будували.
На пагорбі високім, за селом одним,
Що загубилося серед ярів крутих.
Виросла собі мечеть мала,
Від неї назва-то села пішла.
Мала Мечетня... Народилась
З ланів, садів, долин, гіллястих верб,
Історія нова на світ з'явилась,
Їй не потрібно, мабуть, інших зерн.
Мала Мечетня... Парк могутніх кленів,
Які шумлять нам влітку, восени,
Під сонцем лист тремтливий жеврить,
Відчуй красу природи і лети!
Блакитно-сірі очі ставів
Гостей ласкаво кличуть, грають,
Дарують подих, свіжості ковток,
Між мрією й реальністю — єдиний крок.
Зелена молода левада
Проміння ловить, бачить дивні сни,
Трава росу вбирає спрагло,
Такі солодкії, п'янкі думки...
Моя земля — тут мечетняни
Шляхи життя свого проклали,
Шанують батьківський священний дім,
Хай злагода, любов панують в нім.
Мала Мечетне, голос сивих предків
Розсіявся у просторі століть,
Але відлуння повертається до тебе,
Сховавшись в пелюстках суцвіть.
Україна
Із моїх вуст злетіло слово,
Спокійно вирвалося в світ.
І покотився ніжний гомін,
Почулось слово — чистий дзвін.
І пісня гір, і шум лісів, —
Все шелестить і грає,
Тривожний шепіт всіх степів,
Коли це слово вимовляю:
Україна, рідна Батьківщина!
Я тобі сплету вінок,
Я відведу від тебе лихо,
Врятую від сумних думок
Трагічних та поганих — від тих,
Що маєш рани,
Омию їх лиш словом гарним!
Україно...
Не можу я не любити,
Це небо блакитне, ліси і поля,
Цей вірш лиш про тебе, країно моя!
Україна. Пісня солов'їна...
Лунає гаєм, лине аж до зір,
Згадується тиха і повільна
Мелодія з моїх дитячих мрій.
Україна — вічна та єдина,
Як промінь сонця, ти світи,
Я збережу тебе, будь певна,
В своєму серці назавжди!!!
| < Попередня |
|---|