10.06.2020 13:14
“Не все вдалося у моєму житті із задуманого, але намагаюся жити так, щоб “не погасла усмішка чужа”. Боже, бережи нашу Україну!”
Л. О. Савіцька
Савіцька Людмила Олександрівна — людина і вчитель з великої літери. Вона народилася 31 серпня 1953 року в м. Вознесенськ Миколаївської області.
Серпневий сіяв зорепад,
Моя зоря в траву упала,
Я підняла її й почала
Життєву пісню на свій лад.
Із трирічного віку і донині вона проживає в селищі Токарівка Веселинівського району. Це її мала Батьківщина, земля, яку вона безмежно і віддано любить.
Моє село
З електрички вийду, на перон ступлю
І відчую раптом я душею,
Як безмежно землю цю люблю,
Як же важко навіть день без неї.
Тут нема небачених красот
І принад, що вабили б туристів,
Та живе прекрасний тут народ –
Трудівник із помислами чистими.
З електрички вийду, на перон ступлю,
Догора спекотна літня днина.
Я тебе, моє село, люблю!
Я люблю тебе, моя Вкраїно!
Людмила Олександрівна походить з великого працьовитого роду. По матері – це козаки Шишацькі з Чернігівщини, а по батькові – селяни Ющенки з Полтавщини. Її батьки – прості трудівники, українці за походження і за духом. Із діда-прадіда вона – українка, і пишається цим.
У 1970 році Л. Савіцька закінчила Кудрявцівську (Токарівську) середню школу, а в 1975 році – Одеський державний університет ім. І. І. Мечникова за фахом філолог, учитель української мови та літератури. Збулась найбільша її життєва мрія – стала вчителькою.
Донька Месії і донька Тараса.
Своє я серце дітям віддала.
Своє життя, свої роки найкращі.
Я на шкільну Голгофу принесла.
Чоловік Людмили Олександрівни — Володимир Васильович — теж вчитель, історик. Разом вони виховали двох синів, вже мають онуків.
Держава високо оцінила працю Людмили Олександрівни – грамоти Міністерства освіти України, почесний знак «Відмінник народної освіти України», звання вчитель-методист. Їй було двічі довірено представляти обласний освітянський колектив на вчительських з’їздах: V Всесоюзному з’їзді педагогічних працівників (1985), І Всеукраїнському з’їзді педагогічних працівників (1992). Серед багатьох нагород і подяк хотілось відзначити такі: грамота “За багаторічну плідну працю, професіоналізм та досягнуті успіхи у справі навчання та виховання підростаючого покоління” (2014), диплом “Кращому педагогічному працівнику Миколаївської області” (2015), подяка “Ветеран педагогічної праці” (2018).
Людмила Олександрівна переконана, що серце – це головний інструмент учителя.
Учитель майбутнього.
І вчора, і сьогодні, і завжди –
Так нашу долю визначив Всевишній,
Учитель починається з душі,
Як Україна – з маминої вишні.
Справлятимуть зірки свій вічний бал,
І небо буде чистим і високим,
Та вже не я зійду на п’єдестал,
Одержить КОМП звання «Учитель року»
Комп’ютери у школі – гарний тон
Життя ж – це не миттєвості на плівці,
Та ні планшет, ні ноутбук, смартфон
Дитину не погладять по голівці.
Хай буде світлим наше майбуття,
Хай з наших учнів виростають люди,
А вчитель і душа його свята
Він був, він є і, вірю, вічно буде!
Громадські питання, як і шкільні, для Людмили Олександрівни завжди — в центрі уваги. Односельці обрали її депутатом обласної ради 23-го скликання. За період депутатства Л. О. Савіцька сприяла виділенню коштів на капітальний ремонт школи, яка перебувала в аварійному стані.
За її участі і підтримки було організовано шкільний ляльковий театр «Фенікс». Сценарії до вистав писала сама Людмила Олександрівна. Охочих взяти участь у виставах було настільки багато, що діти записувались у чергу. Кожній дитині було приділено увагу, до кожної вчителька знаходила індивідуальний підхід. Головні умови участі в театрі — успішне навчання і гарна поведінка. Діти дуже старались не підвести свого наставника.
Найбільшим захопленням Людмили Савіцької є поезія. Всі вірші, використані в цій конкурсній роботі, належать її перу.
***
Із синіх Карпат простягну тобі руку,
Ясний побратиме в донецькій землі,
У горах моїх уже осінь відгукує,
Над краєм твоїм вже ячать журавлі.
І буде тоді зрозумілою мова,
І стане тоді об’єднавчим «язык»,
Бо є головне – це Вкраїна чудова,
Що звати Вітчизною кожен з нас звик.
***
Так хочеться щасливо, без війни,
На рідній Україні вік прожити,
Пісні складати, землю цю любити,
Вирощувати квіти запашні.
Хай мирне сонце сяє повсякчас,
Хай злагода народи об’єднає,
Хай чисті зорі в нашім краї сяють,
Хай світле майбуття чекає нас!
В Токарівці вже стало гарною традицією, коли на святкуванні дня селища лунають вірші Людмили Олександрівни та пісні на її слова (музика С. В. Семенова).
Людмила Олександрівна — вимоглива, добра, чуйна, для мене є взірцем Вчителя і Людини.
Матеріал підготовлено Горбенко Ганною Сергіївною, ученицею Колосівської ЗОШ I-III ступенiв, смт. Токарівка Веселинівського району, в рамках обласного молодіжного конкурсу-2019 “Творимо імідж громади разом” (учасник).
| < Попередня | Наступна > |
|---|