24.10.2017 14:02
Їхали возами додому з базару батько і син. Проїжджаючи біля міської в'язниці, почули чоловічий голос. З-за грат гукав до них бородатий дядько: “Гей, чи не знаєте ви кого-небудь з Барвінцівки ?” “Ми самі звідти будемо”. “Так знайте, там за Барвінцівкою, у куті, стоїть груша.
Як сонце буде вже опівдні, тінь від дерева вкаже напрямок, де схований скарб — золото, срібло, мідь. В п'яти метрах і копайте. Та пом'яніть мою загублену душу. Частину скарбу того віддайте людям”. “Дядьку, груші вже тієї немає. Її зрубали. Як іще можна відшукати те місце?!” — кричали барвінчани. А вітер ніби зумисне відносив слова в інший бік. Не чув їх в’язень.
Мій свекор і його батько ще довго шукали той скарб, та так він і лишився в наших згадках.
Записано від Євдокії Яківни Лебідь (1895 року народження) з с. Леніно
| < Попередня | Наступна > |
|---|