Читацькі посиденьки #13 з Наталкою Доляк

15 грудня, в 45-й день народження нашої бібліотеки, відбувся тринадцятий літературний стрім, героїнею якого стала письменниця, журналістка і акторка Наталка Доляк. На святкові читацькі посиденьки зібралися прихильники творчості авторки, книголюби і колеги-бібліотекарі з різних куточків країни.

Звичайно, почали з обміну привітаннями і побажаннями, адже привід таки чудовий – 45-річчя, красива дата, вік розквіту і розвитку, молодечого запалу і енергії, що постійно підштовхує до реалізації нових задумів. До того ж зараз триває Національний тиждень читання – теж вагома причина говорити про українські книжки. А хто краще про них розкаже, як не письменник? А співрозмовниця у нас була просто неймовірна – відкрита і щира, емоційна, цікава і правдива. Спілкування, хоч і онлайнове, було по-справжньому «живим». 

Отож, коротка біографічна довідка. Наталка Доляк – вінничанка, семиразова дипломантка Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова», авторка відомих романів про долю українських заробітчан «Заплакана Європа» та «Гастарбайтерки», потужних історичних творів «Чорна дошка» і «Загублений між війнами», гумористичного роману «Де трава зеленіша», серії іронічних детективів, яка об'єднується головною героїнею Зоєю Кирпач – «Шикарне життя у Вупперталі» і «На «Сьомому небі». Крім того, в «активі» письменниці чимало кіносценаріїв, п'єс і оповідань.

 

Пані Наталка завважила, що ніколи й не думала, що буде писати. Була гарною оповідачкою і затятою читачкою, а ще активною спортсменкою. Часто навіть отримувала від тренера на горіхи за те, що розповідала якісь історії замість того, щоб розминатися. Потім було насичене подіями життя, робота в театрі ляльок, на телебаченні. Взятися за перо підштовхнула розмова з донькою. Кілька годин Наталка розповідала дочці-студентці про свою юність, вплітаючи історії подруг/знайомих, дещо домальовуючи, і сама дивувалась, як цікаво виходить. Історію цю записала, вийшла нічогенька новела. Під колоритною назвою «Візерунки раннього диско» опублікувала на літературному сайті, отримала схвальну рецензію від професійного письменника і чимало позитивних читацьких відгуків. Це окрилило Наталку, і за рік мала вже кілька десятків оповідань, більшість з яких були з власного життя – про політичне біженство на початку 90-х, заробітчанство, мандри світом. Втім, за словами авторки, написати – це пів справи, от видати – вже складніше. Видавці не спішили публікувати твори письменниці-початківиці і коротка проза їх не надто цікавила. Тому Наталка вирішила спробувати свої сили в «Коронації слова», розширивши оповідання до роману. Подавалася два роки поспіль, на другий рік подала два рукописи (роману і кіносценарію), які були відзначені журі. Перемога в конкурсі відкрила дорогу до видавництв: у 2012-му вийшов друком роман «Гастарбайтерки», наступного – «Заплакана Європа». В них багато автобіографічного, а ще – особливий стиль Наталки Доляк, коли про драматичне вона говорить з усмішкою. Учасники стріму теж відзначили, що в її книжках багато гумору, і цікавились, чи й в житті вона весела людина та любить жартувати. Письменниця дійсно любить посміятись над собою і над іншими, поіронізувати, але відчуває, що за останні вісім років «розхлюпала» гумор. Втім, намагається втримати його «за хвоста», адже і в часи війни, і по ній саме гумор рятуватиме. 

Є в доробку письменниці твір, в якому на гумор немає жодного натяку, твір важкий і болючий – це історичний роман про голодомор «Чорна дошка». Тему Наталка Доляк обрала свідомо. Але як же непросто далося їй занурення в ті страшні події! Від архівних документів і відеозаписів свідчень очевидців, тисяч прочитаних сторінок ставало фізично погано. Подумала, що не зможе написати. Але з часом виокреслився сюжет і головний герой – журналіст, кореспондент обласної газети, який пройшов важкий шлях до осмислення свого українства. 

 

Наскрізній темі творчості Наталки Доляк, «наші за кордоном», присвячені й нові твори – психологічний роман, п’єса і оповідання. Вони про те, як люди вимушені жити фізично дуже близько один від одного, в незнайомих обставинах, чужих країнах, переживати війну, яка ніби десь далеко, постійно відчуваючи вину, що виїхали, а не залишились в Україні. Своїм героям письменниця дала досвід – і свій власний, бо теж зараз із родиною в Польщі, і мільйонів українців, які змушені рятуватись від війни по всьому світі. 

 

Пані Наталка зізналась, що до червня перебувала в стані повної дезорієнтації і небажання взагалі щось робити. Від початку літа наче щось перемкнулося: почала багато писати – продовження детективної серії, психологічний роман, п’єса, п’ять оповідань, а ще потроху визріває ідея написання великого українського роману, сімейної саги про чотири покоління, що вже має робочу назву «Не про війну». Втім, за словами авторки, Україна вже триста років у війні і «не про війну приводить до війни через три покоління».

 

В роботі письменника Наталка Доляк не любить початок, коли треба сісти і примусити себе взятися за писання. Авторка завжди підкреслює, що у неї назва твору – це і є тема, а останній абзац чи сторінка – ідея. Коли тема/назва вже виокреслена, коли вона вже веде, досить сісти за комп’ютер і написати її. Все, процес пішов. Далі буде кістяк твору, він обростатиме героями, котрі крутитимуть сюжетом, примушуватимуть авторку заглиблюватись в епоху, досліджувати і приміряти все на себе – ось це вже улюблений етап творення книжки. Найкраще пишеться зранку, ближче до вечора Наталка любить подивитись серіал, почитати.

 

Про читання розпитували детальніше, адже традиційний мастрід від героїні стріму ніхто не відміняв. Отож, Наталка Доляк радить всім читати її улюбленого письменника Івана Багряного, особливо його шедеври – «Сад Гетсиманський» і «Людина біжить над прірвою». Зараз вкотре перечитує улюблені «Пригоди бравого вояка Швейка» Ярослава Гашека і «Оповідь» Роберта Маккі, читає антиутопії Орвелла, збірку есеїв «Планета Полин» Оксани Забужко. З сучасної української літератури любить коротку прозу Ірини Цілик, Катерини Бабкіної, ретродетективи Владислава Івченка, Богдана Коломійчука, поезію Сергія Татчина. І найголовніше – Наталка Доляк радить ходити в бібліотеки (вона й сама їх обожнює!), бо там можна експериментувати з читанням, шукати свої книжки, своїх авторів.

 

Чат ряснів захопленими коментарями, щирими побажаннями авторці та запитаннями. Цікавились, чи буде продовження детективів про Зою Кирпач. Письменниця втішила новиною, що зараз у видавництві вже редагується третя книжка, готовий чорновик четвертої, а всього авторка планує написати п’ять книжок детективного циклу. Відзначали надзвичайну кінематографічність творів Наталки Доляк і щиро дивувались, чому досі не було пропозицій зняти кіно за однією з її книжок, особливо детективи так і просяться на екран. 

 

Годинна розмова сплила як мить. Було цікаво, щиро, емоційно і напрочуд душевно. Дуже дякуємо пані Наталці за спілкування! Ми з нетерпінням чекатимемо на обіцяний приїзд до Миколаєва і особисту зустріч! Зичимо міцного здоров’я, творчої наснаги і нових книжок!

 

P.S. Друзі, дякуємо всім, хто долучився! Побачимося/почуємося/поспілкуємося в 2023-му.