СмакBook від УІК: читацькі посиденьки #16 з Олександром Гаврошем

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Події та новини - Фотофакти

24.03.2023 09:12 Обновлено 24.03.2023 09:31 Автор: Unsvet

23 березня відбувся шістнадцятий літературний стрим проєкту СмакBook від УІК із закарпатським письменником, журналістом і драматургом Олександром Гаврошем.

Модераторка Тетяна Гервасьєва завважила, що герой зустрічі — автор, чиї твори полюбилися читачам, відомий публіцист і драматург. Закінчив факультет журналістики ЛНУ ім. І. Франка. Член Асоціації українських письменників і Національної спілки письменників України. Друкується в закарпатських та всеукраїнських ЗМІ, протягом останніх десяти років веде авторську колонку на Радіо Свобода. Завідує літературною частиною Закарпатського обласного музично-драматичного театру. Письменник Олександр Гаврош експериментує з жанрами: автор п'єс, історичних романів, інтимної лірики і дитячих книжок. Встигає щороку видавати та перевидавати кілька книг, у своєму творчому доробку має їх понад 40.

Саме атмосфера книжки, в якій зростав Олександр Гаврош, й сформувала його як людину книжки. Любов до читання майбутньому письменнику прищепив батько, який сам багато читав. Ще дошкільням Сашко вже був записаний у бібліотеку. Пан Олександр вважає, що письменниками стають, зазвичай, саме такі ранні читачі, в яких читання згодом переростає в потребу самим щось писати. Це бажання свого часу привело його на факультет журналістики. А потім від журналістської діяльності, якою займається і до сьогодні, перейшов до власне літератури. За словами Олександра Гавроша, журналістика дала багато: відчуття слова, вміння ним оперувати і головне – багато тем. Автор визнає, що сучасна журналістика зводиться да фактажу, а письменство більш глибока професія.

Олександр Гаврош починав як поет, і називає це типовим входом більшості письменників у літературу. Поезія – це творчість молодих, це дуже гострі рефлексії на світ, – вважає пан Олександр. – А коли приходить зрілість і життєвий досвід, розумієш, що поезією повинні займатися поети від Бога. Такі як Дмитро Кремінь, для якого поезія була способом мислення і самовідчуття. Цей видатний поет і публіцист, Шевченківський лауреат поєднав і в творчості, і в житті два регіони — Закарпаття і Миколаївщину. Цього року закарпатському миколаївцю виповнилося б 70. Олександр Гаврош був знайомий із Дмитром Дмитровичем особисто, неодноразово спілкувався і вважає Дмитра Кременя постаттю видатною і самобутньою, а дует двох Шевченківських лауреатів – Дмитро Кремінь і Петро Скунць – найвидатнішими закарпатськими поетами. Пан Олександр напівжартома завважив, що Закарпаття поділилося одним зі своїх великих поетів із Миколаївщиною. На його думку, Бог не дарма привів Дмитра Кременя на Миколаївщину. Тут він став обличчям української літератури, в своїй поезії вибудував не лише сучасність, а й давній світ степового Причорномор’я. Його багатий публіцистичний спадок ще потребує вивчення, втім, незаперечним є факт, що це справжній літопис культурної Миколаївщини. Олександр Гаврош впевнений, що до поезії Дмитра Кременя ми ще не раз будемо повертатися. Вона непроста, історіософська; її треба читати, цитувати, пізнавати, нею наснажуватися.

Сам Олександр Гаврош є співцем рідного краю, прописуючи Закарпаття в загальноукраїнський контекст і роблячи його самобутніх героїв культовими. Що, до речі, завважили й учасники зустрічі, дякуючи за книжку «Неймовірні пригоди Івана Сили», на героя якої – легендарного закарпатського богатиря Івана Фірцака – воліють бути схожими сучасні хлопчаки.

На запитання модераторки про вибір тем, письменник зізнався, що теми самі його знаходять, і їх перелік вже складений на десять років вперед. Маючи журналістське око, скрізь фіксує цікавинки: про це треба написати і про це також. Проблема тільки в тому, як реалізувати всі ці задуми. Адже завжди ґрунтовно працює над матеріалом, багато читає, досліджує джерела, а це потребує багато часу і кропіткої праці. Олександр Гаврош дуже цінує свій час, якого катастрофічно не вистачає на дозвілля. За період літературної діяльності автор зробив для себе висновок – максимально вдосконалювати тексти. Не треба багато писати, треба робити це добре.

Бетаридеркою його художніх творів, особливо романів і дитячих книжок, часом стає дружина письменника. Пану Олександру важливо, як читач сприймає текст, яким бачить подальший розвиток подій. Дізнавшись, повертає його зовсім по-іншому, аби досягнути ефекту неочікуваності, котрий неабияк додає читацьких бонусів будь-якій історії, а пригодницькій і поготів. Рукописи своїх п’єс Олександр Гармаш дає вичитувати старшим колегам-режисерам.

Поговорили про шкільну програму з української літератури, яку зараз намагаються осучаснити, аби діти читали співзвучні їм і їхньому життю твори. Саме такими творами визнані «Неймовірні пригоди Івана Сили», серія пригодницьких повістей «Музей пригод», «Різдвяна історія Ослика Хвостика» авторства Олександра Гавроша. Сам письменник схвалює тенденцію осучаснення шкільної програми, головне, на його думку, щоб дитина привчалася до читання, розуміння і відчуття художнього тексту.

Детально обговорили книжки Олександра Гавроша, які бібліотека отримала за програмою Українського інституту книги. Це три повісті з серії «Музей пригод» і оповідки «Казки для Елізи». Модераторка гаряче рекомендувала музейно-пригодницьку серію і підліткам, і дорослим. У двох перших повістях («Музей пригод», «Врятувати Тараса Шевченка») описані цікаві факти про столичні музеї, історію друкарства, відомі стародруки, про Тараса Шевченка та його оточення, про Київ 1847 року, долі кирило-мефодіївців. Третя, «Героїчні канікули», присвячена подіям 1939 року в Карпатській Україні. Є ще четверта книжка – «Геніальне кохання», в якій герої опиняться на весіллі Івана Франка. Щойно вийшла п’ята, «Замок любові», про середньовічне Закарпаття, а в планах – шоста. Серію характеризують: динаміка, чудова мова, класний гумор, цікаві історії. А ще в бібліотеці є науково-популярне видання «Останній опришок Микола Шугай», роман-подорож «Блукаючий народ», романи «Таємниця Ерделі» і «Донос». Останній є продовженням художньої шевченкіани і спочатку був кіносценарієм, який став срібним призером конкурсу «Шевченко 200». Згодом Олександр Гаврош його розширив і доопрацював. Результат – драматичний, інтригуючий роман про розгром Кирило-Мефодіївського товариства в 1847 році, який спонукає дізнаватися більше про долі його учасників, членів їхніх родин та історію зрадника Петрова. У творчому доробку Олександра Гавроша кожен знайде собі читання до смаку.

З приємністю довідались, що письменник разом із молодшим сином Миколкою є палкими прихильниками і активними читачами ужгородських бібліотек. Дізналися міркування Олександра Гавроша з приводу того, чи замінить митців нейромережа, у зв’язку з виходом першої української книжки авторства штучного інтелекту. Обговорили нові тенденції у видавничій справі – сайлентбуки, або «тихі» книжки – зовсім без слів, лише з ілюстраціями. Запитували, чи сподобалась екранізація повісті про Івана Силу, знята десять років тому режисером Віктором Андрієнком. Запитували про творчі плани. Пан Олександр зізнався, що працювати під час війни важко. Минулого року так і не написав заплановану дитячу повість, втім, пише п’єси, які були поставлені на сцені. Традиційно просили поради, що почитати. Олександр Гаврош і тут залишився вірним собі: радив читати українську і європейську класику. Письменник зауважив, що й сам зараз відкриває для себе українську літературу – Франка-прозаїка, закарпатських авторів.

Годинна розмова промайнула непомітно. Учасники стриму дякували Олександру Дюловичу за цікаве, щире і змістовне спілкування, зичили здоров’я, наснаги і сил для реалізації всіх творчих задумів. Ми з нетерпінням чекаємо нових книжок Олександра Гавроша і сподіваємося на таку ж чудову, але вже не онлайнову зустріч в Миколаєві.

Дякуємо ЗСУ за можливість працювати, говорити про книжки і бути вдома.

P.S. Друзі, дякуємо всім, хто долучився! Побачимося/почуємося/поспілкуємося в квітні.