СмакBook від УІК: читацькі посиденьки #25 з Андрієм Бачинським

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Події та новини - Фотофакти

21.03.2024 15:11 Обновлено 21.03.2024 15:56 Автор: Unsvet

20 березня відбувся черговий літературний стрим проєкту СмакBook від УІК. Майже п’ятдесят учасників – читачів, книголюбів, бібліотекарів з усієї Миколаївщини – завітали на онлайнові посиденьки з письменником Андрієм Бачинським.

Андрій Бачинський – автор десяти книжок для дітей і підлітків, переможець престижних літературних премій – народився 19 січня 1968 року в Калуші на Івано-Франківщині. Письменник розповів, що запах старих книжок і специфічний запах старих бібліотек, який віддає цвіллю (до речі, абсолютно нехарактерний для сучасних книгозбірень), занурює його в дитячі спогади. Раннє дитинство Андрія пройшло в бібліотеках, бо мама працювала бібліотекаркою. Згодом вона закінчила педагогічний інститут і стала викладати в школі, тож книжки продовжили займати своє важливе місце в житті майбутнього письменника. Він був дуже читаючою дитиною. «Книжки, бібліотека – це моє від народження. Я виріс на книжках», – завважив Андрій Михайлович. Він перечитав усю домашню бібліотеку, а також все, що було в бібліотеках і книгарнях Калуша. Тоді не було великого вибору, тому улюбленими були твори тріади – Конан Дойл, Жуль Верн і Олександр Дюма. Нині письменник визнає, що вони вплинули на його творчість – звідти динаміка, пригодницько-авантюрні сюжети, історичний контекст.

Окрім книжок, захоплювався радіоелектронікою, любив і добре знав фізику. Вступив на радіотехнічний факультет Львівської політехніки, після отримання диплома кілька років працював в університеті. Як же врешті інженер-конструктор став письменником? Андрій Бачинський розповів, що до цього його спонукали власні діти. Якось під час екскурсії Олеським замком, яку гід проводив досить нудно і нецікаво, пан Андрій розповів своїм двійнятам захопливу романтично-пригодницьку історію про принцесу і опришка. Дітям так сподобалась татова оповідка, що стали вимагати продовження. Історія обростала деталями і розповідалась на біс друзям Остапа і Даринки. Татові довелося для зручності її записати. Згодом випадково дізнався, що київське видавництво «Грані-Т» оголосило конкурс на кращу підліткову повість. Надіслав свій рукопис, і він став кращим за рішенням дитячого журі. В 2011 році дебютна повість Андрія Бачинського «Неймовірні пригоди Остапа і Даринки» вийшла друком, її героїв автор списав зі своїх дітей. За рік вийшло продовження – «Канікули Остапа і Даринки». Через три роки у «Видавництві Старого Лева» побачила світ повість «Детективи з Артеку, або Команда скарбошукачів», головною героїнею якої стала вже молодша донька Оленка. З цієї книги, за словами Андрія Михайловича, пішов ширший письменницький досвід – вона була добре прийнята читачами, кілька разів перевидавалася. Навіть довелося писати продовження повісті («Детективи з Артеку. Таємниці Кам'яних Могил»), бо читачі не полишали надії дізнатися, чим закінчилась історія.

Андрій Бачинський зауважив, що крім виховної, його книжки виконують і пізнавальну функцію. Це, насамперед, стосується серії художніх книжок для дітей і підлітків, які базуються на вивченні якогось зі шкільних предметів. Щоб зробити вивчення фізики цікавішим, письменник написав «З Ейнштейном у рюкзаку», аби зацікавити геометрією і грецькою міфологією, створив повість «Трикутник Зевса».

Автор поділився непростою і довгою історією книги «140 децибелів тиші». Виявляється, він багато років хотів написати книгу про глухих дітей. В Калуші, де він зростав, є дві школи-інтернати – для слабочуючих дітей і для глухих. І в дитинстві Андрій часто з ними стикався – і в таборах, і на вулиці. Ця тема багато років крутилася в голові письменника. Його хвилювало, що діти з особливими потребами не мають повноцінного доступу до освіти, до ринку праці, водночас за кордоном (і це письменник бачив на власні очі) нечуючі діти навчаються в університетах, мають персональних сурдоперекладачів. Андрій Бачинський хотів сказати про це вголос, текстом звернути увагу і дітей, і їхніх батьків, вчителів, що поруч із нами є люди, яких ми часто намагаємося не помічати, яких суспільство виносить за дужки, на маргінес. Письменник особисто відвідав школу-інтернат для слабочуючих дітей, познайомився з її вихованцями і викладачами. Там і почув трагічну історію маленької дівчинки, яка згодом лягла в основу сюжету. Книгу написав швидко – за два тижні. Приніс у видавництво, але рукопис відхилили. Дуже вже складним психологічно і соціально гострим він видався. Тоді головна редакторка «ВСЛ» Мар’яна Савка взяла на себе відповідальність і сміливість видати повість. Книга вийшла у 2015 році і стала кращою у номінації «Дитяча книга року ВВС» літературної премії «Книга року ВВС», була перекладена китайською, корейською, словенською. По ній навіть почали знімати фільм (Бачинський написав сценарій, провели каст, зняли кілька епізодів і тизер), але через війну процес довелося зупинити.

Поговорили про ще одну «премійовану» книжку Андрія Бачинського – «Примари Чорної діброви». Поштовхом до її написання стало те, що, часто буваючи на Закарпатті, письменник спостерігав поріділі ліси і страшенно забруднені річки. Йому це боліло, і він про це написав. Андрій Михайлович був впевнений, що «Примари» будуть «прохідною» пригодницько-авантюрною історією про боротьбу підлітків з браконьєрами. Повість писав до повномасштабного вторгнення, коли книгу брали до друку, почалась війна. Автор розповів, що переписував текст, аби слова «війна», «протистояння», «боротьба» там звучали рідше. Він направду був шокований, коли дізнався про перемогу в «Книзі року ВВС-2022». Утім, він констатує, що збереження і відновлення екології стане ключовою проблемою на десятки років для України. Наслідки екоциду, який здійснюють російські війська на наших територіях, доведеться долати молодому поколінню, таким хлопцям і дівчатам, яких описує Бачинський в своїй повісті «Примари Чорної діброви».

Згадали ще одну книжку автора – «Ватагу веселих волоцюг». Це суперське читання про пригоди шаленої трійці – Василини, Віта і Влада. У тексті багато цікавих львівських локацій, динамічний сюжет, пригоди і чудовий бонус від письменника у вигляді абсолютно правдивих бувальщин, наприклад, про виживання українських науковців у відрядженні в одній з європейських країн чи про те, як молодий солдат у сорокаградусний мороз рятувався від холоду в сміттєзвалищі і за це потрапив на гауптвахту. Словом, радимо читати.

Андрія Бачинського запитували, чи може протистояння книжки і гаджета бути на користь книжки. Він впевнений, що може за двох умов: по-перше, важливо вчасно «підсунути» дитині книжку, яка спокусить до читання, а, по-друге, батьки мають подавати особистий приклад. Письменник розповів про свою нову книжку – збірку «Вісім крафтових історій», в якій небанально і цікаво доводить, наскільки престижними і важливими є робітничі професії. На прохання порадити, кого із сучасних українських авторів почитати, Андрій Михайлович рекомендував Сашка Дерманського, Галину Ткачук, Сергія Гридіна, Петра Яценка, Олю Русіну, Зірку Мензатюк, Галину Малик.

Учасники посиденьок дякували за цікаве спілкування, запрошували Андрія Бачинського відвідати Миколаївщину. Письменник дякував за запросини й обіцяв обов’язково завітати. Він підкреслив, що зустрічі з читачами (навіть онлайнові) дуже наснажують, мотивують працювати далі. А ще захоплювався геройською працею бібліотекарів, особливо тих, хто працює в маленьких сільських бібліотеках. Присутні бажали один одному і всім українцям перемоги, сил і наснаги робити кожному свою справу.

Дякуємо ЗСУ за можливість працювати, говорити про книжки і бути вдома.

P.S. Друзі, дякуємо всім, хто долучився! Побачимося/почуємося/поспілкуємося у квітні.