СмакBook від УІК: читацькі посиденьки #27 з Татою Снігур

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Події та новини - Фотофакти

20.05.2024 08:30 Обновлено 12.08.2024 12:26 Автор: Unsvet

16 травня відбувся черговий літературний стрим бібліотечного проєкту СмакBook від УІК. На онлайнові посиденьки з письменницею, нашою краянкою Татою Снігур завітали майже п’ятдесят учасників – учні та викладачі Миколаївського професійного машинобудівного ліцею, бібліотекарі, читачі та книголюби з різних куточків області і країни.

Тата Снігур народилась і до двадцяти років жила на «наймирнішому проспекті» Миколаєва, навчалась в 41-й школі, де вчителювала її мама, вступила на філфак бувшого педінституту. Згодом перевелась на заочне, переїхала до Києва, і, за словами Тати, він її не відпустив. Тож вона залишилась. Багато років мешкає разом із родиною в Києві, але воліє, щоб її називали миколаївською авторкою. Виявилось, що в одному будинку з Татою жила ще одна письменниця, героїня нашого минулорічного стриму – Надя Біла. Їх поєднує більш як сорокарічна дружба. Тата і Надя разом писали свої романи на літніх канікулах, читали одна одній рукописи, мріяли стати письменницями. І їхня мрія збулася. Навіть їхні книжки випадково (чи ні?) опинилися на одній поличці в київській книгарні. Подруги-письменниці досі підтримують одна одну. Ось і сьогодні, попри те, що Надя мешкає в США і там була дуже рання пора, вона доєдналась до зустрічі, щоб підтримати «чудову письменницю і круту маму» Тату Снігур.

Власне з бажання бути на одній хвилі зі своїми дітьми і виникла думка написати книжку для сучасної молоді, де герої такі ж дівчата і юнаки, як вони: «ходять вулицями, парками і закладами, по яких гуляєш ти, їздить на такому ж транспорті і вчиться в твоєму універі». Тата писала під диктовку серця і створила рідну й важливу історію. Головна героїня її роману «Снігові пожежі» – 18-річна Міра – теж мешкає в Мико, гуляє на Соборній, зависає в «Штормі», любить море, хоче побачити снігурів, пише вірші і мріє стати письменницею. Авторка якось назвала Міру своєю «антигероїнею». Це тому, що, на її суб’єктивну думку, герой – це хтось правильний, а Міра проявляє слабкості, малодушність, зраджує себе. Вона є справжньою, живою. Її вчинки можуть дратувати, викликати осуд. Але, підкреслила авторка, «я люблю свою героїню і приймаю будь-якою, навіть у неправильних вчинках, руйнуванні себе. Я її обіймаю, і хочу бути поруч». Писати книгу часто було боляче. Адже письменниця проживала все разом із своїми героями. Особливо тяжко давалися драматичні моменти в другій частині. Авторки торкалось все, що проживали її герої – біль, безвихідь, зневіра. Тата Снігур зізналась, що, на щастя чи на жаль, не вміє вигадувати, а вміє спостерігати життя. Тому її книга, як світлина життя. В ній все – правда.

Власна книга навчила письменницю бути ніжною і бережною до інших митців. Тата зрозуміла, що творчість – це великий труд і праця душі, а книга – це живе пульсуюче серце. Тому вона з повагою ставиться до кожної народженої історії і вважає, що не має права знецінювати, казати погано про чиєсь творіння. Тата пригадала, як сама багато працювала, крок за кроком ідучи до своєї мрії, як давала собі обіцянку, потрапивши в зону турбулентності: буду добрішою і допишу книгу. Щоб не зрадити себе і всесвіт, Тата Снігур книгу дописала. Вона з дитинства знала, що є письменницею. Книги – це одна з її місій.

«Снігові пожежі» тепло зустріли читачі, за що письменниця безмежно вдячна. Позитивного читацького фідбеку було дуже багато: авторці пишуть в соціальних мережах, знімають гарні відео про книжку в ТікТок, запрошують на прямі ефіри з книжковими блогерами. Тату це надихає і підтримує. А ще для авторки важливо, що роман читають люди різного віку, читають підлітки і їх батьки, а потім обговорюють гострі теми екологічно. Завдяки книзі між ними відбувається діалог, вони стають ближчими. У відповідь на запитання: що найбільше обурить батьків у «Снігових пожежах»? Тата Снігур чесно зізналась, що не заглядає в голови інших. У кожного свої тригери і гачки, які будуть чіпляти. Вона ж всюди бачить якість уроки: цим вчинком навчають, як треба, а іншим – як не слід робити. Письменниця завважила, що не хоче бути пласкою, вона допускає різні точки зору. Коли її щось обурює, вона розбирається з собою, а не доводить, що хтось неправий.

Письменниця розповіла, який квест довелося пройти для того, щоб видати книгу, хто допомагав і підтримував на різних етапах народження і матеріалізації «Снігових пожеж», які випадки із власного життя прописала в тексті. Таті було важливо вплести в книгу «наше і наших» – українську культуру, українські локації. А найголовніше, що письменниця закладала для своїх читачів (особливо читачок): щоб ми виходили на зв'язок із своєю самоцінністю. Тата Снігур зізналась, що книга зцілила її, повернула до своєї природи. Це книга сили, вона в кожному розпаковує своє, але основний меседж – про самоцінність.

Письменницю запитували, чи буде продовження історії Міри. Вона сказала, що не доросла до нової історії, що напрацьовує силу, щоб змогти передати все через слово, і не знає, куди героїня її поведе. Але втішила новиною, що завершує роботу над новою книгою для сімейного читання. Слід лиш внести останні правки, і пускати книжку в світ.

Окрім письменства, Тата Снігур любить природу, дітей, людей, тварин, любить мандрувати. В ній співіснують дві сутності – письменниці і цілительки. Наразі вона пірнула в цілительство, але письменництво теж кличе, тож Тата вчиться тримати баланс. Вона радила читати книги Наді Білої, Елізабет Ґілберт і свого улюбленого письменника Фредріка Бакмана (його книги Тата назвала порталом у чесність і доброту), а ще завважила, що важливо пірнати в раніше прочитані книги, віднаходити в них нові сенси. Так сталося у неї зі «Звіяними вітром» Маргарет Мітчелл.

Зустріч із Татою Снігур – це живий і прекрасний простір, наповнений теплим, щирим, прекрасним спілкуванням. Це була пригода душі, подорож в себе і в усіх нас. Сердечно дякуємо Таті! Обіймаємо вас серцем!

Дякуємо ЗСУ за можливість працювати, говорити про книжки і бути вдома.

P.S. Друзі, дякуємо всім, хто долучився! Ми робимо перерву на літні канікули. Побачимося/почуємося/поспілкуємося у вересні. Бережіть себе.