Інформаційно-ресурсний центр - Конкурс-2015 “Герої нашого часу”
15.03.2016 12:21
Костенко Анна Вікторівна. Листи, що полетять у вічність / Обласний молодіжний конкурс есе. С. Виноградівка Баштанського району Миколаївської області, 2015.
Анна Костенко - 2000 року народження, учениця Виноградівської загальноосвітньої школи.
“Літо яснооким пустотливим хлопчаком уже дострибувало сходинками календаря, а роботи було ще ой як багато! Скільки незакінчених справ! Дочитати художні твори з літератури, допомогти мамі й татові, бо щоденних справ у селі – не перелічиш. А тим часом нашу родину охопили неспокій і легка паніка – мого молодшого братика Сашка збирали до першого класу. Він гордо походжав кімнатами і неймовірно радів, приміряючи обновки – це все для нього! Батько спідлоба, з легкою усмішкою поглядав на малого: «Який-то з нього буде школяр?»
Та наше мирне, розмірене життя в одну мить розкололося навпіл - до… і після другого серпня дві тисячі чотирнадцятого.
У хаті незвична метушня, батько заспокоює заплакану маму, а враз притихлий Сашко сполоханими оченятами поглядає на дорослих. Потім несміливо тулиться до мами, його розгублений погляд шукає хоч якоїсь відповіді на німе запитання: «Що сталося?». Раптом починає голосно плакати. Мого тата мобілізовують до армії для захисту нашої Вітчизни.
Зона АТО, блокпост, комбат, старший лінійний, ротація, танковий батальйон – ці нові, раніше незрозумілі слова, з часом стають для нашої родини звичними.
Потекли дні, сповнені тривоги, неспокою, тихого суму. Кожен з нас хотів здаватися веселим, і ми, як могли, підтримували одне одного. Щовечора я мріяла про ту мить, коли відчиняться двері, і на порозі з’явиться найрідніша у світі постать. Розбурхані думки металися у моїй голові, а рука мимоволі потягнулася до паперу і ручки. Лист! Так! Я напишу татові листа!
14.08.14
Доброго дня, дорогий, любий татко! Пишу тобі листа від імені мами та брата. Ось уже минуло 2 тижні від того часу, як ти поїхав з рідної домівки на виклик військкомату стати на захист суверенітету України. З того часу наше життя змінилося. Мені здається, що навіть Сашко трохи подорослішав. Адже коли ти їхав, заповів, щоб ми слухали маму, допомагали їй, і найголовніше - пам’ятали про те, де будеш знаходитися ти. Ми з усіх сил намагаємося виконувати твоє прохання. Знаєш, тату, з початком твого від’їзду нас охоплював смуток, можливо, навіть нерозуміння, чому поїхав саме ти, коли багато хто відмовився навіть їхати до райвійськкомату. Але з часом почали розуміти твої слова: «Від себе не сховаєшся. Хто, як не я? Комусь же треба це робити. Вам не буде соромно за мій вчинок. Що я скажу Сашкові, коли він виросте?».
Пройшов час, і ми дійсно розуміємо важливість твого вчинку, ми розуміємо, чому ти з хворою спиною поїхав виконувати свій громадянський обов’язок, тому, що ти справжній, ти просто не міг вчинити по-іншому. Ми пишаємося тобою, татко, твоєю хоробрістю, рішучістю, повагою та любов’ю до краю, де ти народився, виріс і живеш. Мама сказала, що тебе готуватимуть 2-3 місяці до того, як відправлять на передову. Ми сподіваємося,що до того часу все скінчиться, і ти повернешся додому, і більше не загине жоден солдат на сході нашої держави.
А поки що бажаємо тобі сил та наснаги у військовій підготовці, ми знаємо , що ти у нас - найкращий.
Твоя донечка
Мама з Сашком передають тобі вітання. Бережи себе, татко. Пам’ятай про те, що ми тебе дуже-дуже любимо та чекаємо твого повернення до рідного дому.
Перше вересня. Справжнє свято! Подвійне! Татові на один день дали відпустку. На шкільному подвір’ї панує радісний настрій, лунає веселий сміх. Вчителі та батьки супроводжують учнів на урочисту лінійку. Усіх переповнює хвилювання, особливо першачків. За традицією нашої школи першокласників виводять батьки, передаючи свого малюка до рук першої вчительки. Мій погляд раз по раз лине до стрункої, підтягнутої постаті батька. Серце моє голосно тріпоче у грудях, ладне ось-ось вискочити, і враз переповнюється надзвичайною гордістю і ніжністю. Тату, любий мій тату! Ти такий гарний! Батько повільно ступає і проводить разом з мамою через Арку Дитинства, міцно тримаючи за руку, нашого Сашка. Ця мить стала найпрекраснішою у нашому житті! Та свято, до якого усі так довго готувалися, швидко минуло. Татові ж одразу довелося повернутися до місця розташування військової частини.
09.10.14
Привіт, наш любий тато! Ось уже минуло більше 2 місяців, як ти поїхав з дому. Сьогодні мама сказала, що тебе та твоїх товаришів будуть відправляти до зони АТО. На жаль, наші сподівання про швидке розв’язання конфлікту на сході нашої рідної держави не справдилися.
Гинуть справжні патріоти своєї держави, сім’ї залишаються без батьків, чоловіків, синів. Це дуже важко і страшно. Мама дуже хвилюється за тебе, вона сподівалася, що тобі не доведеться воювати, що вас передислокують на кордони з Придністров’ям або на Херсонщину, як більшість наших земляків. Але, напевно, в зону АТО забирають найкращих, найнадійніших, таких, як ти, мій любий таточку. Мамині очі стали сумними, погляд тривожним, і ми весь час помічаємо, як вона хвилюється та зі сльозами на очах дивиться новини, надіючись на те, що почує про закінчення антитерористичної операції. Ми навіть здогадуємося про те, що вона часто плаче, але ми цього не бачимо. Ми знаємо, що це сльози хвилювання за тебе. А нам мама весь час говорить, що ми маємо бути сильними, сильними духом, думати лише про хороше, молитися і вірити в те, що з тобою буде все добре. Ми з Сашком намагаємося всіляко підтримувати маму, допомагаємо з домашніми справами, підтримуємо морально, часто згадуємо гарні моменти нашого життя, коли ти був удома. І віримо в те, що скоро все скінчиться, і народ України стане знову вільно жити у своїй мирній державі, і лише згадуватиме про ці події, як про страшний сон. А ти, татко, повернешся додому, і ми всі разом знову заживемо щасливо. Ми пишаємося тобою, дуже тебе любимо і з нетерпінням чекаємо твого повернення. Бережи себе та бережи нашу країну – Україну.
Твоя донька Анюта.
Надсилаю тобі, татусю, малюнок нашого Сашка. Він намалював його на уроці образотворчого мистецтва, всім показував і говорив: «Це мій тато і я!».
| Наступна > |
|---|