Головна | Афіша | E-FreeLibrary | Каталог | Блог | Контакти
Головна Інформаційно-ресурсний центр Віртуальні виставки Талановитий інтерпретатор Бернар Вербер

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Інформаційно-ресурсний центр - Віртуальні виставки

Цикл виставок “Літературні ювіляри — 2016”
До 55-річчя Бернара Вербера

“Світ ділиться на дві категорії людей: на тих, хто читає книги та інших, які слухають тих, хто читає”
Б. Вербер


Бернар Вербер — один з найяскравіших представників сучасної фантастики, автор світових бестселерів. По його творам знімають фільми і ставлять спектаклі. Армія його прихильників з великим нетерпінням чекає виходу кожної нової книги.


Бернар Вербер — особистість непересічна. Слово Бернару (адже хто скаже краще про людину, ніж вона сама про себе!): «Я не люблю насильство. Я не люблю начальників. Я не люблю людей, які не вміють відстоювати свою думку. Я люблю жінок взагалі і жіночу енергетику, але як доповнення до чоловічої енергетики. Я не люблю людей, що тягають з собою галасливих дітей, які всім докучають. І людей, які імплантують собі волосся, бо вони лисі. Якщо ти лисий — то лисий! І ще я боюся, що диктатура і грубі люди виграють, тому що зараз у світі немає дієвої сили проти тероризму і дурості».

Через півроку після публікації книги Вербера «Останній секрет» вченими були проведені досліди над головним мозком щурів. Такі ж, як описані у книзі. У квітні 2001 року вийшов друком роман «Імперія ангелів», на першій сторінці якого в пентхаус головного героя врізається «Боїнг — 747», а 11 вересня такі ж «боїнги» врізались у Башти-близнюки в Нью-Йорку. Нещодавно вчені довели генетичний зв'язок людей і свиней — зовсім, як у його романі «Батько наших батьків». Дехто називає його пророком. Він єдиний письменник, нагороджений премією Жуля Верна.

Бернар Вербер — найбільш видаваний французький письменник. Його книги розходяться мільйонними тиражами у всіх країнах світу і переведені тридцятьма мовами. Вербера обожнюють японці, американці, не кажучи вже про європейців. Всі, крім французьких критиків, які його творчість ігнорують. Помста Вербера своєрідна. Уже кілька років поспіль він приурочує презентації своїх нових творів до 1 жовтня — традиційного початку «сезону нагород», коли присуджуються найвідоміші і найпрестижніші французькі премії. Мовляв, не потрібні мені ваші регалії, мої книги і так розходяться сотнями тисяч.

В чому ж секрет шаленої популярності романів Бернара Вербера? Вони дозволяють торкнутися таємниці. Легко і невимушено письменник сплітає містику, науку і фантастику в майже невагому павутину, потрапивши в яку, читач вже не зможете залишитися байдужим до його творчості.

Його романи серійні: трилогії «Мурахи», «Ми, боги», «Батьки наших батьків», «Третє Людство», дилогія «Танатонавти». Герої переходять із серії в серію, змінюючись в верховенстві. В романах Вербера дивна пунктуація. Автор пояснює це так: «Коли я пишу, то слухаю музику, і пунктуація йде з музики. Я не люблю знаки оклику, тому намагаюся ставити якомога більше крапок, тим самим, роблячи речення короткими — це надає стилю легкості і допомагає не відволікатися від основного сюжету». У творах є загадки, які так чи інакше пов'язані з сюжетом. Загадки в прямому сенсі слова: як скласти фігури із сірників або з'єднати особливим чином кілька точок. Іноді розгадки переносяться у наступну книгу.

Сам же Вербер вбачає основне завдання письменника-фантаста в тому, щоб спокійно розмірковувати над майбутнім людства. Він стверджує, що письменник не повинен знаходитися під впливом будь-яких структур, будь-яких думок, тому що це буде відволікати його від постійної роботи. Всі великі книги в жанрі наукової фантастики були створені вільними людьми, котрі не перебували під чиїмось впливом, здатними спокійно заглянути в майбутнє. Він намагається залишатися одиноким, спокійним і вільним.

Замкнутий лисуватий пан майже не дає інтерв'ю. Однак його біографія вже не є секретом. Народився Бернар Вербер 18 вересня 1961 року в Тулузі. Дитинство майбутнього письменника пройшло спокійно і без потрясінь. У 5 років Бернар проявив особливий інтерес до малювання. Його захоплення було помічено вчителем, який навіть надав дитині особливі умови навчання — Бернар міг вільно малювати в той час, як інші вчилися. У семирічному віці юний Бернар написав свій перший твір — оповідання на вільну тему під назвою «Пригоди блохи». У ньому від імені самої блохи розповідалося про її подорожі по нетрях людського тіла та про спроби зрозуміти повсякденні вчинки людини, по якій вона розгулює. Вражає те, що хлопчик інтуїтивно вловив принцип ескалації сюжету і несподіваної розв'язки-кульмінації: в той самий момент, коли блоха ось-ось все зрозуміє, її чавлять пальцем. У вісім років Бернар пише своє друге оповідання «Чарівний замок». Таємниця одного замку, який пожирає відвідувачів, — на трьох сторінках. Майбутній письменник відкриває для себе новий жанр і самостійно вчиться створювати захоплюючий сюжет. Пізніше він зізнається: «Це оповідання дозволило мені опрацювати систему, як грати у читача на нервах. Як потихеньку розкривати ключ до таємниці».

Паралельно, за наполяганням матері, Бернар вчиться грати на піаніно, згодом це заняття (яке, до речі, він дуже не любив) призведе до захоплення електричною гітарою. Бернар продовжує писати. Однак навчання у школі ледь-ледь можна назвати задовільним. Поза школою вивчає те, що його дійсно цікавить: електроніка, авіамоделі з бальзи, цивілізація індіанців майя і мешканці острова Пасхи. Пристрасть до астрономії і, особливо, систематичне вивчення сонячних плям в Астрономічному Центрі Тулузи. Характер Бернара стає все більш замкнутий: «Я міг годинами усамітнюватися в туалеті з книжкою, аби мене ніхто не чіпав. У ту пору мене особливо цікавив Жуль Верн. «Таємничий острів» представлявся незрівнянним шедевром», — говорить в одному із інтерв’ю Вербер.

17-річний Бернар вирішив створити «товстелезну» книжку. Сам собі призначив дисциплінарний режим: по 4 години роботи щоранку (з 8.30 до 12.30), що б не трапилося, навіть під час канікул. Вербер почав писати «Мурах». В цьому ж 1978-му році хлопець закінчив школу.

В університеті Тулузи Бернар вивчав право. Спеціалізувався в галузі криміналістики і шукав теми для своїх детективних оповідань. У 1982 році покинув університет і вступив у Вищу школу журналістики в Парижі. Через рік Вербер отримав премію Fondation News як кращий молодий репортер, котра дала йому фінансову можливість для написання репортажу з Африки про мурах Magnan. Разом з науковцем — професором Леру — Бернар слідував за гігантськими мігруючими колоніями мурах, які пожирали все на своєму шляху.

Працюючи позаштатним журналістом різних паризьких газет та журналів, Вербер продовжує писати «Мурах». Навіть більше того: у своїй квартирі облаштовує «мурашиний театр», щоб їх вивчати і знаходити оригінальні сюжетні ідеї. Він спостерігає за мурашиними міні-війнами, державними переворотами, міжгруповими сутичками і згодом за його власними словами «почав розрізняти мурах «в обличчя».

Наступні сім років (1983-1990) Бернар Вербер працював у журналі «Nouvel Observateur» («Нувель обсерватер») і писав статті на найрізноманітніші наукові теми: освоєння космосу, медицина, штучний інтелект, соціологія тощо. У 1990 році Бернар вийшов у фінал премії Mumm за кращу статтю року. Сталося так, що його безпосередній шеф і головний редактор теж подавали свої репортажі на цей конкурс і не були обрані. Вони вимагали звільнення Вербера, і він покинув журнал, «відчуваючи огиду до системи, де ієрархія важливіша, ніж талант». Ось так буває у житті: одна премія відкрила Верберу двері в журналістику, а через іншу він став безробітним.

Верберу відкрився шлях до літературної діяльності. У березні 1991-го вийшов друком його роман «Мурахи». «Так, я витратив 12 років на написання «Мурах», але по суті ці роки пішли у мене на навчання ремеслу більш тонкому, що складається з винаходу персонажів і ситуацій, вишукування оригінальних мізансцен, режисурі драматичного напруги і, особливо, сюрпризу, постійного сюрпризу. Я навіть вивчав техніку гіпнозу, щоб зрозуміти, як можна полонити читача і розбурхати його уяву», — зауважував згодом Вербер. Роман мав успіх серед читачів і отримав мляву критику здебільшого з боку паризьких журналістів, які вважали автора «Мурах» старим американським письменником, просто тому, що у Франції жанр фантастики вважається виключно англосаксонським.

У наступному році Б. Вербер написав продовження — «День мурах». За словами автора, він використав ту ж «вітрину», але щоб зайнятися зовсім іншим обговоренням. У «Дні мурах» письменник хотів говорити про людство, а не про комах. Роман був перекладений 33 мовами і отримав Гран-прі читачів журналу «Elle». З'явилася навіть комп'ютерна гра про те, як мурахи будують паралельну цивілізацію.

1993-й рік для Вербера ознаменувався публікацією «Енциклопедії знання відносного і абсолютного», написаною на основі дивних і цікавих відомостей, які Бернар збирав у зошити у віці від 13 до 19 років, а потім на диску свого улюбленого комп’ютера. Статті з «Енциклопедії», оформлені у вигляді окремих розділів, червоною ниткою проходитимуть крізь наступні книги Б. Вербера. Улюблена цитата самого письменника з «Енциклопедії»: «Один плюс один дорівнює три». За словами Вербера, ця думка говорить про те, що, об'єднавшись, ми стаємо великою силою.

Щоб остаточно зняти з себе «мурашину» етикетку, французький письменник публікує роман «Танатонавти» (1994). У книзі йдеться про завоювання раю новими авантюристами-дослідниками, танатонавтами (Вербер вигадав це слово на основі двох грецьких коренів, «танатос» — бог смерті, і «наутіс» — дослідник). Щоб написати цю книгу, він вивчав релігії, міфології, примітивні обряди австралійських і американських племен, тибетську і єгипетську Книги мертвих. Він шукав спільне між усіма сакральними текстами. Вербер побудував книгу так, щоб читач переживав все безпосередньо, від першої особи і в теперішньому часі, щоб він сам для себе відкривав рай. У «Танатонавтах» автор випробував безліч нових прийомів і перепробував майже двадцять кінцівок, перш ніж вибрати кращу. Книгу писав у навушниках, слухаючи Дебюссі, бо вважає, що саме ця музика відповідає танатонічному польоту. «Коли я видав «Танатонавтів» — це була моя улюблена книга, в ній я шукав опорний пункт кожної релігії. Я вважаю, що людство вже пройшло той етап, коли церква була для нас опорою. І тепер нам треба шукати інші шляхи». «Танатонавти» не звернули на себе уваги критиків, котрі, здавалося, спеціально ігнорували Вербера.

Письменник впадає в депресію. Згодом бере себе в руки і пише «Революцію мурах». Роман завершує трилогію про мурах. Вербер знову скористався цією вітриною для поширення своїх ідей. Автор досліджує практичний метод реалізації м'якої, ненасильницької і непомітної революції, щоб змінити менталітет і покинути кастову систему, фокусуючи увагу на пошуках Шляху Найменшого Насильства.

У 1997 році виходить в світ наступний роман — «Книга подорожей», для написання якого Бернар Вербер вивчав процес психоаналізу і самогіпнозу. Письменник зауважив, що в цій книзі використав структуру «Маленького принца» Сент-Екзюпері, але замість уявного персонажа в центр оповіді поставив безпосередньо читача: «Це книга, яка звертається до читача. І саме читач діє. Книга функціонує немов дзеркало, в якому кожна людина бачить свої власні спогади, смаки, страхи, надії і витоки. Цілком очевидно, що така "мандрівка" працює тільки тоді, коли людина сама цього хоче і не відволікається під час читання», — наголосив Вербер.

1 квітня 2000 року, після двох років роботи, Бернар закінчив роман «Імперія ангелів», який є продовженням «Танатонавтів», однак книгу читати можна і як самостійний твір. Одразу ж після публікації ця книга зайняла верхню сходинку у списку бестселерів.

Французький письменник щороку радує своїх прихильників новими творами. У 2002 році Вербер об'єднав свої кращі оповідання у книгу «Дерево можливого та інші історії». У 2004 році виходить перша книга однойменної трилогії — «Ми, боги» про подальші пригоди Мішеля Пенсона, головного героя книг «Танатонавти» та «Імперія ангелів». У 2005 році опублікована друга книга трилогії — «Дихання богів». У тому ж році здійснилася давня мрія письменника — було знято повнометражний фільм «Наші друзі люди» по однойменному твору Вербера, котрий вийшов друком у 2003-му. У 2007 році вийшла третя книга — «Таємниця богів», яка дала відповідь на поставлене в першому романі «Ми, боги» питання: «Що значить бути богом?». 2008 рік почався з виходу в світ роману «Зоряний метелик». З 2008 по 2012 роки з-під пера Бернара Вербера вийшли: «Дзеркало Кассандри», «Сміх циклопа», «Рай на замовлення», перший, однойменний, роман трилогії «Третє людство». Два наступних, «Мікро люди» і «Голос землі», були опубліковані у 2013 та 2014 роках відповідно. У 2014-му також побачила світ книга «Ласкаво просимо до Раю», а 2015 рік ознаменувався виходом роману Вербера «Шостий сон».

Як бачимо, французький письменник працює вельми плідно. Якось Вербер зізнався: «Мені здається, я б навіть на безлюдному острові продовжував писати. Кожною новою книгою я переконую самого себе, що в цьому світі існує вихід. І кожного разу, коли відбувається якась катастрофа, кажу собі: «Ось, Бернар, для тебе знову є багато роботи».

Бернар Вербер у своїх книгах наважується підняти завісу таємниць людства: хто ми? звідки? навіщо ми тут? хто над нами? що таке Всесвіт? Автор прагне, щоб у читачів з’явилися власні (нехай навіть суперечливі) відповіді на ці питання. «…Я завжди маю на меті, щоб читач був щасливий, щоб він сприйняв щось з наукового підґрунтя книги, щоб у нього з'явилося бажання задуматися самому про своє місце в світі».

«Вірити чи не вірити, це не має ніякого значення. Цікаво лише ставити собі все більше і більше питань.» «Імперія ангелів». Глава 207. «Енциклопедія відносного і абсолютного знання».

Интересная статья? Поделись ею с другими:


RSS-підписка

Підписка на публікації

Введіть ваш email:

Delivered by FeedBurner


Прозорро - публічні закупівлі

Я МАЮ ПРАВО!

Единая страна!
.