Головна | Афіша | E-FreeLibrary | Каталог | Блог | Контакти
Головна Інформаційно-ресурсний центр Віртуальні виставки Усім дівчаткам з усього світу від Люсі-Мод Монтгомері

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Інформаційно-ресурсний центр - Віртуальні виставки

Цикл виставок “Літературні ювіляри — 2019”
До 145-річчя від дня народження Люсі-Мод Монтгомері


Канадська письменниця Люсі-Мод Монтгомері відома завдяки серії своїх книг про рудоволосу дівчинку-сироту Енн Ширлі. Книги ці на Заході давно стали класикою, класиком вважається і їх авторка. Майже щороку твори Люсі-Мод Монтгомері видаються мільйонними тиражами в США, Канаді, Великобританії, Австралії, країнах Європи та Азії, з'являються в перекладах іншими мовами, на їх основі створені театральні постановки і кінофільми, а містечко Кавендіш на острові Принца Едуарда, де народилася, жила, творила і похована письменниця і де відбувається дія її книг, став однією з визначних пам'яток Канади і місцем паломництва численних туристів. Люсі-Мод Монтгомері визнана людиною національного історичного значення в Канаді. З 1993 року при університеті острова Принца Едуарда діє дослідний інститут Л. М. Монтгомері, що займається вивченням її творчості.


Твори Монтгомері глибоко оригінальні, це унікальне явище в світовій літературі. Їх можна читати і в 12, і в 40 років. Вони вчать оптимізму. Відповідають на питання підлітків, особистість яких лише формується, жінок, яким складно зробити вибір між сім'єю і кар'єрою. Допомагають гостріше і глибше відчувати красу світу і природи та навчають говорити про неї поетичною мовою, а не модними штампами. Дозволяють відчути, що кожна людина (навіть “типи з дивацтвами“) володіє прихованою цінністю душі, тому заслуговує на любов і повагу. У вас буде незмінне бажання знов і знов повертатися до окталогії про Енн, в будь-якому віці відкриваючи в ній те, чого не помічали раніше.

Майбутня письменниця народилася 30 листопада 1874 року в містечку Кліфтон (нині Нью-Лондон). Її назвали Люсі на честь бабусі і Мод — на честь принцеси Аліси Мод Марії, дочки королеви Вікторії. Дівчинка не любила своє перше ім'я і воліла називатися Мод. Їй не виповнилося і двох років, коли померла від туберкульозу її мати. Батько передав опіку над дівчинкою батькам покійної дружини. З тих пір Мод жила з дідусем і бабусею в містечку Кевендіш (Cavendish). З шести років вона відвідувала звичайну сільську школу.

Маленьку Мод виховували в строгості, вона відчувала себе дуже самотньою, вигадувала уявних друзів і казкові світи. З дев’яти років почала вести щоденник, багато читала, пробувала писати вірші й оповідання. Вперше її вірш було опубліковано в листопаді 1890 році в газеті міста Шарлоттаун “The Daily Patriot”. Мод написала у своєму щоденнику, що відчула себе “місцевою знаменитістю”. Свої ранні твори вона підписувала псевдонімами Мод Кавендіш або Джойс Кавендіш, пізніше перейшла на Л. М. Монтгомері, що приховував її стать.

Закінчивши школу в 1893 році, навчалася в Коледжі Принца Вельського у Шарлоттауні. Мод закінчила дворічний курс за один рік і отримала атестат вчителя. У 1895 і 1896 роках вона вивчала літературу в Університеті Далхаузі в Галіфаксі (Нова Шотландія), але через фінансові труднощі не отримала ступінь. У кінці 1890-х Монтгомері працювала вчителькою в різних школах острова, продовжуючи активно публікуватися в журналах і газетах. У 1897-1907 рр. вона опублікувала більше 100 оповідань.

Після смерті дідуся в 1898 р. вона повернулася до Кавендішу, щоб турбуватися про бабусю. Там Мод і провела наступні 14 років (з 10-місячною перервою, у  1901-1902 рр., коли працювала в Галіфаксі в газетах “Morning Chronicle” і “The Daily Echo”). Гонорари за статті і твори дозволяли дівчині вести незалежне життя. Повернувшись додому, Мод взялася за свою першу книгу, засновану на власних дитячих враженнях. Робота була завершена в 1905 році, проте кілька канадських видавців відкинули запропонований їм рукопис, і лише в червні 1908-го “Енн із Зелених Дахів” побачила світ в США. Успіх був миттєвий і грандіозний. Марк Твен назвав героїню Монтгомері “найзворушливішою і найчарівнішою дитиною художньої літератури з часів безсмертної Аліси”.

Доля дівчинки Енн багато в чому збігається із долею самої Монтгомері. Прототипом для створення персонажу була американська натурниця і акторка Несбіт Евелін, фотокартку якої Люсі-Мод повісила на стіну своєї кімнати.

Отож, Енн Ширлі — рудоволоса дівчинка-сирота, говоруха, фантазерка і книжниця — за своє дванадцятирічне життя вже настраждалася в сиротинцях та суворих прийомних родинах, але не втратила ні любові до краси природи і літератури, ні оптимізму, ні прагнення до щастя. Енн пощастило. Вона помилково потрапила до літньої пари — брата і сестри, які планували взяти на виховання хлопчика. Суворі на вигляд, ці добрі люди не наважилися повернути дитину до сиротинця, і Енн залишилась в їхньому будинку в маленькому приморському селі, яке для неї було справжнім земним раєм. Бездомна і нікому не потрібна дитина стала рідною і незамінною не лише для брата і сестри, а й для всього Ейвонлі. Така вже ця дівчинка, що не полюбити її неможливо!

Люсі-Мод Монтгомері насолоджувалася успіхом своєї Енн і не збиралася створювати сагу. Продовження зажадали читачі. Письменниця отримала тисячі листів з проханням про продовження історії Енн Ширлі. І тоді з'явилися нові книжки, що розповідали про долю Енн-підлітка, дівчини і, нарешті, дорослої жінки: “Енн із Ейвонлі” (1909), “Енн із Острова Принца Едварда” (1915), “Енн у Домі Мрії” (1917), “Діти з Долини Райдуг” (1919), “Рілла з Інглсайду” (1921), “Енн із Шелестких Тополь” (1936), “Енн із Інглсайду” (1939), а згодом й інші сюжетно пов'язані з ними твори про Ейвонлі та його мешканців.

Продовження виявилося не слабкішим за першу книгу (що трапляється дуже рідко), а, навпаки, образ героїні поглиблювався, з’явилися нові персонажі, такі  ж яскраві та оригінальні. До того ж серія книг про Енн змальовувала прекрасну і сувору природу і саму епоху — грізну та величну, адже перша половина ХХ століття була грізною і трагічної не лише в постійно воюючій Європі, але і в такому далекому пасторальному куточку світу, як Канада.

Історії про Енн Ширлі — цілісний твір. Щоразу Люсі-Мод Монтгомері починає з того, чим закінчила в попередній книзі, лише зрідка роблячи невеликі стрибки в часі. А головна сюжетна лінія — це життя дівчинки — дівчини — матері. Енн отримує гарну освіту, кілька років до заміжжя працює спочатку вчителькою в своїй сільській школі, а потім директоркою школи в сусідньому містечку. Після заміжжя вона виховує численних синів і дочок, веде домашнє господарство. З п'ятої книги циклу письменниця розповідає переважно про дітей Енн, у яких, на відміну від матері, буде щасливе дитинство.

Люсі-Мод Монтгомері написала також романи про інших дівчаток: “Емілі з Місячного серпа”, “Джейн з Пагорба Ліхтарів”, “Кілмені з фруктового саду”, “Патриція зі Срібного Гаю”. Всього за життя Монтгомері опублікувала 20 романів, 500 оповідань, близько 500 віршів, три коротких біографічних нариси і безліч статей на різні теми.

Все це складало її творче, письменницьке життя. Особисте життя, як і у всіх, складалося з втрат і набутків. По смерті бабусі в 1911 році Люсі-Мод вийшла заміж за пресвітеріанського священника Евана Макдональда (Ewan Macdonald), з яким була таємно заручена п'ять років. Незабаром після весілля молоде подружжя переїхало в Ліскдейл (провінція Онтаріо), де Еван отримав місце священника в пресвітеріанській церкві Святого Павла. Там вони прожили до 1926 року. Там народилися їхні троє синів: Честер (1912), Хью (мертвонароджений, 1914) і Еван Стюарт (1915). Люсі-Мод допомагала чоловікові в його пастирської діяльності, займалася господарством (вона дуже добре готувала, любила рукоділля, захоплювалася садівництвом, фотографувала), листувалася з друзями і багато писала. На острів Принца Едуарда вона поверталася лише ненадовго, в літні місяці.

Люсі-Мод Монтгомері важко переживала події в охопленій Першою світовою війною Європі. Вона регулярно писала статті, закликаючи чоловіків вирушати добровольцями на фронт, а всіх канадців — купувати Облігації перемоги. Письменниця святкувала вдома кожну перемогу Антанти і важко переживала поразки.

Лихо сталося і в сімейному житті. У чоловіка стали проявлятися ознаки божевілля. Він не брав участі у вихованні дітей і веденні господарства, подовгу сидів нерухомо з відсутнім поглядом, намагався накласти на себе руки в автомобільній аварії і зізнавався дружині, що шкодує про народження її та їхніх дітей.

Сама письменниця пережила кілька складних періодів депресії і мігрені. Важливою опорою в її житті залишалася літературна діяльність. На жаль, творчий процес був затьмарений боротьбою з недобросовісним видавцем. Монтгомері подала на нього позов до суду, звинувачуючи в невиплаті авторського гонорару та незаконному продажі прав на книгу. Після майже десятирічної тяжби суд виніс рішення на користь письменниці, довівши систематичне порушення її прав видавцем. Видавець виплатив Л. М. Монтгомері 15 тисяч доларів. Обурила письменницю й екранізація “Енн із Зелених Дахів” 1919 року: “Мила, добре відзнята постановочка, але, якби я не знала, що вона знята по моїй книзі, то ніколи б не зрозуміла цього”.

У 1926 році родина Макдональдів перебралася до Норвала (штат Онтаріо). Еван лікувався від глибокої депресії в санаторії. Стан його погіршувався, він став параноїком, звинувачував дружину в спробі вбивства і в психічних припадках бив її.

У 1935 році, після виходу чоловіка на пенсію, Монтгомері переїхала в передмістя Торонто, де купила будинок і назвала його Кінець подорожі (Journey's End). Тут вона продовжила писати і після майже 15-річної перерви повернулася до героїні Енн Ширлі. Творчість підтримувала душевні сили Люсі-Мод, яка боролася з депресією медикаментозно. На людях вона виглядала щасливою і радо виступала на всіляких зустрічах по всій Канаді.

У 1923 р. Люсі-Мод Монтгомері першою з канадських жінок стала членом Королівського Товариства гуманітарних наук у Великобританії, а в 1935-му отримала орден Британської Імперії і літературно-артистичного інституту Франції.

Початок Другої світової війни засмутив Монтгомері, вона назвала її “нічним кошмаром ..., через який доведеться пройти знову”. Її старший син пішов на війну. 23 березня 1942 року письменниця писала в своєму щоденнику: “Моє життя перетворилося на пекло, пекло, пекло. Розум замовк — все в світі, заради чого я жила, зникло — світ збожеволів. Я покінчу з життям. Боже, прости мене. Ніхто не здогадується, наскільки мені важко”.

В останній рік свого життя письменниця закінчила чергову книгу про Енн Ширлі — “Цитуючи Блайтів”, що вмістила 15 оповідань і 41 вірш, які вона присвятила Енн і її синові Волтеру, загиблому на війні.

24 квітня 1942 року Люсі-Мод Монтгомері знайшли мертвою у її будинку в Торонто. Згідно з офіційним висновком причиною смерті став тромбоз. Однак у вересні 2008 року онука письменниці заявила, що її бабуся після багатьох років догляду за психічно-хворим чоловіком сама пошкодилася розумом і отруїлася від передозування ліків.

Поховали письменницю в Кавендіші на місцевому цвинтарі. У 1943 році вона була оголошена в Канаді “особистістю національного історичного значення”.

У долях авторки і її героїні Енн багато збігів. “Енн” справляє враження такої собі альтернативної історії Люсі-Мод Монтгомері — життя, яке вона хотіла би прожити сама, описане не заздрісно, але, цитуючи “Дітей з Долини Райдуг”, із печаллю “надто лагідною та смиренною, щоб видаватися заздрістю”. Такою часто буває щира, але нерозділена любов.

Читайте історію про Енн — вона просто чудова. Книги зацікавлять читачів будь-якого віку, подарують радість, наповнять душу теплом. Головна героїня давно стала другом багатьох поколінь. Вона і вам стане другом. Стане  настільки близькою, ніби ви знайомі з нею особисто.


“Енн не хотіла спати. Вона була надто щаслива, щоб заснути одразу. Легко і нечутно вона зібрала розкиданий одяг, сіла при дзеркалі й розчесала коси — усміхнена, кохана жінка...

Сини й доньки так швидко ростуть. Невдовзі вони будуть дорослими юнаками й дівчатами. Мине дитинство, нетерпляче й сповнене солодких мрій. Кораблі вийдуть із безпечної гавані й попливуть до незнаних портів. Хлопці оберуть собі справу всього життя, а дівчата... о, вона мріє про дні, коли інглсайдськими сходами зійдуть красуні у весільних серпанках. Та ще кілька років вона плекатиме й настановлюватиме їх, співатиме їм пісень, яких співали своїм дітям — і їй, і Гілбертові — незліченні покоління матерів”.
    “Енн із Інглсайду” Люсі-Мод Монтгомері

Интересная статья? Поделись ею с другими:


RSS-підписка

Підписка на публікації

Введіть ваш email:

Delivered by FeedBurner


Прозорро - публічні закупівлі

Я МАЮ ПРАВО!

Единая страна!
.