Качирко Ірина. Розум і потворність

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Інформаційно-ресурсний центр - Конкурс-2011 "Книга, яка сформувала моє кредо"

22.06.2011 20:51 Обновлено 22.06.2011 20:56 Автор: Unsvet

Качирко Ірина. Розум і потворність: за повістю Станіслава Лема “Голем ХІV” / Обласний молодіжний конкурс “Книга, яка сформувала моє життєве Кредо”. — С. Виноградівка Баштанського району Миколаївської області, 2011.


Качирко Ірина Юріївна
1991 р. народження
студентка МНУ ім. В.О. Сухомлинського
Виноградівська сільська бібліотека-філія Баштанської ЦБС

Розум і потворність

Часто доводиться чути, що чиєсь життя зазнало змін під впливом поезії Т.Г Шевченка чи Лесі Українки, комусь довелося переглянути погляди на світ та події у ньому після прочитання «Походження видів» Чарльза Дарвіна чи звичайного підручника з фізіології. Таких людей називають патріотами чи мислителями, розумниками, або просто начитаними людьми.

Інколи це дійсно так. Але інколи люди промовляють імена популярних письменників, щоб здобути розуміння та пошану слухачів — адже ніхто не стане заперечувати талант Шевченка чи мудрість Аристотеля. І в чомусь вони праві. Ми змінюємось з кожною прочитаною книгою. Кожна книга впливає на нас, формуючи або коректуючи принципи, переводить у підсвідоме сприйняття закони моралі, етики, закони природи. Кожна книга має певну суму інформації, певну кількість даних, яка була нам невідома до прочитання книги і яка стала частиною нас після її прочитання.

Майже кожна читаюча людина має улюблені книги, чи такі, які вона часто перечитує, чи згадує про них, чи просто переосмислює на фоні життєвого досвіду. Це можуть бути книги, сенс яких чи думки, що закладені в них автором, споріднені з нашими власними, бо інші ми можемо не сприйняти чи не зрозуміти. Про це писав Іван Єфремов у повісті «Лезвие бритвы»: “Мы автоматически утрируем то, что нам не нравится, но мало кто это понимает".

Але книга не відразу формує особистість — не так легко зруйнувати ідеали та принципи людини. Її вплив проявляється лише поступово, спочатку лише натяками, коли замислюєшся над тим, що відбувається, і вчинки перестають бути інстинктивними; коли певні ситуації здаються знайомими, викликають почуття ретроспективного звороту, повтору, – згадуєш давно прочитане і вже не забуваєш про книгу, в якій це було написано, подумками все частіше звертаєшся до неї, аналізуєш та співставляєш свої вчинки з описаними в ній.

Так з'явилась у мене книга, що стала моєю опорою та наставником у житті. Я читала збірник творів польського фантаста Станіслава Лема, яку знайшла на полицях своєї сільської бібліотеки. Його творчість здалась мені дещо дивною: деякі його твори захоплювали, і я прочитувала їх “на одному подиху”, але серед них були і до крайнощів нудні та потворні, що я не могла належним чином сприйняти їх. На той час мені на думку не спадало, що С. Лем стане моїм улюбленим автором, а його повість «Голем ХІV» — книгою, що сформулює моє життєве кредо.

Йшов 2007-й рік. На той час за моїми плечима виднілись купи прочитаних книг, здебільшого класичних авторів, та книги з астрономії та філософії. Тоді я читала неперебірливо, все, що траплялось мені у руки. Підлітком світ здавався мені простим та доступним. Я не бачила перешкод — людський розум, найдосконаліший механізм природи, створений для її приборкання та перетворення, був здатний на все. Я вірила у багатогранність людської особистості, її надзвичайні сили, вірила у можливість існування мільйонів розумних цивілізацій, подібних нашій, бо для мене розум був такою ж звичною справою, як вітер чи зелені листки яблуні.

Але виникали певні питання. Чому не кожна людина користується своїм даром — розумом — обмежуючись лише задоволенням потреб? Чому людина нищить природу, яка породила її, а не робить щось їй на благо? Чому виступає проти природи?

Після прочитання «Голема ХІV» я кілька годин не могла прийти до тями від виру думок та почуттів. Сто сторінок друкованого тексту перевернули моє бачення світу. Напевно, цим і визначається сила і талант письменника та ламкість душі підлітка. Автор вустами надрозумної машини-робота Голема XIV (назва моделі та серійний номер) стверджував, що людський розум — унікальний, але він не витвір Природи-Творця, а помилка, збій у програмі. Розум дав змогу людині виступити проти Природи, і те, що розум дістався саме гомінідам — знову ж, сліпа випадковість. Саме розум, єдиний у своєму роді і у Всесвіті та непередбачуваний через свою винахідливість, відриває людину від  природи, є стороннім тілом останньої, але саме він може звільнити людей з-під влади Природи. Ми, як і всі організми на планеті, — машини для передачі генетичного коду, і живимо лише для того, щоб зберегти, вдосконалити та передати інформацію. А виникнення розуму стало невдалим експериментом, який провела Природа для збільшення шансів виживання виду, але для Ноmo sapiens основним стало мислення, а не самозбереження. Адже розум пригноблює інстинкти, розвиваючи раціональність. Але даний розвиток суперечить планам Природи, і вона намагається витравити з людей людяність, перетворити їх знову на бездумні біологічні механізми, а ми боремося з нею. Та у людей ще занадто багато тваринного, тому способи і методи боротьби шкодять нам самим, ми варварськи відносимось до власного життя та здібностей. З часом розум настільки вдосконалиться, що ми відмовимось від так званих природних потреб, житимемо заради розуму і постійно вдосконалюватимемо його. Але що то буде за час і який сенс у цьому — про це Голем не розповів, говорячи, що зараз для нашого розуміння це не доступно.

Коли пройшла перша хвиля вражень від прочитаного, я дивувалась новизні (для мене) думок автора, його логічному викладі та баченні світу. Багато чого було сказано про природу людини та її розвиток, але основний сенс твору викладений вище. І з часом я забула про «Голема XIV», закрутившись у вирі подій, нових книжок та навчання.

Та одного разу мені трапилась стаття, у якій зазначалось, що розумна людина повинна бути повністю здоровою, щоб забезпечити передачу своїх “специфічних” генів нащадкам, але, як виняток, наводилась біографія відомого астрофізика (на мій превеликий сором, не пам'ятаю його ім'я), який, хворіючи на церебральний параліч і не маючи змоги навіть самостійно говорити, став лауреатом Нобелівської премії за фундаментальні відкриття у галузях фізики, астрономії, астрофізики. Пізніше я прочитала історію Джона Неша, який отримав Нобелівську премію за відкриття в економіці (економіка світу зараз працює на основі його теорій) і все життя хворів на шизофренію. Тоді я і згадала про машину-робота та його думки щодо сили розуму та бажання Природи знищити його. І, дійсно, геніальні люди найчастіше хворіють (так звані “хвороби геніїв”), та й бачення світу у них інакше. Це доводить правильність теорій «Голема XIV».

Щодо мене, я поступово почала помічати, що більше часу надаю розвитку розуму та мислення, хоча мої однолітки розважаються та відпочивають; я спокійніше ставлюсь до природних потреб, таких як їжа, одяг, спілкування з протилежною статтю, але не піддаюсь спокусам, — для мене немає сенсу у слові “спокуса”, адже варто розпланувати свій раціон по затратам енергії чи визначити сферу інтересів, як непотрібне зникне само собою; я знаю та приймаю тваринне начало у мені, але розум його контролює. «Голем ХІV» сформував мій життєвий девіз — жити так, щоб залишити по собі щось вагоме, суттєве, що піде на благо людей. З тієї ж причини я вчусь на педагога, адже так я впливатиму на формування особистості учнів, виховуватиму у них повагу до самих себе та до оточуючого світу, до розуму та праці, навчатиму думати, бо саме думка здатна змінити світ — у собі чи навколо себе. І розвиток розуму, раціональне мислення, виокремлення важливого та другорядного, боротьба з варварським початком у собі є частиною мого життєвого кредо, яке не зміниться на відміну від мінливих ідеалів чи смаків, тієї основи, яка формує віру та переконання.

У моєму колективі викладачі та товариші часто задають питання: “А що ти читаєш?”, “Яка книга тобі найбільше подобається?”, “За якими критеріями ти обираєш для себе книгу?”. І, дійсно, за тим, яку книгу читає та чи інша людина, можна багато чого сказати про неї. Читаючих людей мало, але вони є. Їх легко пізнати по виразу очей — неначе вони розуміють більше, ніж говорять, — по стилю мовлення, характеру висловлювань та формулювання власної думки. Але часом на поміч приходять запитання, і в цьому бурлеску думок та роздумів можна почути назви найрізноманітніших книг: «Привид опери» Гастона Леру, «Мастер и Маргарита» М. Булгакова, твори братів Стругацьких, Біблія.

Але у мене завмирає серце, коли, відповівши на питання про улюблену книгу, я бачу нерозуміння та подив в очах співбесідника. І, правда, Станіслав Лем хоч і талановитий письменник, але його творчість у школі не вивчають, що робить його менш відомим. А коли й зрозуміло, хто він, то чуєш у відповідь: “Так він же фантастику пише!”. І я, нерішуче дивлячись в очі свого ката, ствердно киваю головою. Про «Голема ХІV», окрім мене, ніхто й не чув.

І, можливо, саме у такому становищі я — найщасливіша, бо серед безлічі розрекламованих, екранізованих, популярних книг знайшла саме свою, непомітну, яка відкриває свій сенс лише тому, хто прочитає її. Для мене вона стала занадто інтимною, щоб радити її комусь чи зайвий раз говорити про неї, — у ній вже мої думки та переконання, надії, віра та страхи. Книга живе у мені, а я живу книгою — лише так я можу передати зв'язок з нею. І я щаслива ще й тому, що на початку свого життя знайшла СВОЮ книгу — написану не мною і не про мене, але таку, що змінила моє життя, вплинула на нього думками автора.

Книга — це безцінна річ, володарем якої може бути кожен. Як у «451° F» Рея Бредбері: “Ты можешь положить книгу, сказать ей: “Подожди”. Ты её властелин”. Твоєю настільною книгою може бути будь-яка: Біблія, «Кобзар», Орфографічний словник чи “Таємничий острів”, але потрібно шукати її, свого супутника, щоб разом з ним іти дорогою життя і жити.

Качирко Ірина. Розум і потворність.pdf