Купці-суднобудівники Рафаловичі

Глава родини, могилівський купець другої гільдії Шлема Мошкович (Моїсійович) Рафалович, прибув до Миколаєва з Могильова у 1827 році за запрошенням Юлії Михайлівни Грейг, дружини воєнного губернатора, для постачання інтендантських запасів і матеріалів Чорноморському флоту. З середини 1820-х до початку 1830-х років Шлема Рафалович успішно постачав товари для потреб флоту та Адміралтейства. Основним матеріалом був ліс для будівництва суден на миколаївських і севастопольських верфях. Він займав монопольне становище у постачанні деревини і став главою миколаївської єврейської громади.

 

У 1836 році Шлема Рафалович розпочав підрядне суднобудування, взявшись за реконструкцію елінгів Спаського адміралтейства, що раніше належали підряднику Перовському. До кінця літа 1838 року було завершено реконструкцію двох елінгів і будівельних об’єктів верфі.

 

Торги на будівництво кораблів 1836 року між Рафаловичем та поміщиком Бенкендорфом виграв перший. 28 серпня 1838 року були закладені три кораблі: «Гавриїл», «Уриїл» та «Селафиїл». Перші два зводилися на Спаській верфі Ш. Рафаловичем, третій – на Головному адміралтействі в Одесі купцем С. Андросовим. 

 

Вже з першого проєкту Рафалович довів ефективність приватного капіталу в суднобудуванні. У визначені терміни були спущені на воду 88-гарматний «Гавриїл» (19 листопада 1839 р.) і 96-гарматний «Уриїл» (31 жовтня 1840 р.). У вересні 1839 року було закладено корабель «Ягудиїл», а в травні 1843-го – два нових 84-гарматні лінійні кораблі «Ростислав» і «Святослав».

 

У лютому 1846 року, через нестачу коштів і неможливість державного будівництва, Ш. Рафалович отримав дозвіл на підряд без торгів на суму 339160 рублів сріблом, поступившись казні 20% вартості. Втім, у 1846 році корабель так і не було закладено через затримку будівництва корабля «Хоробрий», який будувався на елінгу для 120-гарматних кораблів до 25 червня 1847 року. До речі, цей корабель став одним із рекордсменів Чорноморського флоту за тривалістю будівництва (будувався 7 років). Згодом будівництво 120-гарматного корабля опинилося під загрозою зриву в зв'язку зі смертю Шлеми Рафаловича. Зобов'язання з підряду перейшли до його дружини Ревекки і сина Олександра. Їхня самостійна діяльність у підрядному будівництві суден розпочалася з повторного відновлення елінгів Спаської верфі у 1847 році.

 

18 червня 1847 року на елінгу Спаської верфі заклали 120-гарматний корабель «Париж», який спустили на воду 23 жовтня 1849 року. Того ж року Рафаловичі побудували чотири транспорти: «Рені», «Лиман», «Кишинів» і «Портіца». Завдяки високим темпам будівництва, ретельному дотриманню умов підрядних контрактів і успішному завершенню проєкту лінійного корабля «Париж», Рафаловичі у 1850 році отримали нове замовлення — на спорудження 120-гарматного корабля. 7 травня того ж року на миколаївській верфі було закладено судно під назвою «Великий князь Костянтин». 19 вересня 1852 року його спустили на воду. 

 

У лютому 1853 року Рафаловичі отримали контракт на будівництво 135-гарматного парусно-винтового корабля «Цесаревич», поступившись казні 20% його вартості. Підготовчі роботи завершилися у серпні 1853 року, і на переобладнаному елінгу Спаського адміралтейства було закладено найбільший у Російській імперії корабель довжиною 73,6 м. Через Кримську війну будівництво затяглося: корабель спустили на воду лише 29 жовтня 1857 року, а добудовували до жовтня 1858-го. У 1859 році «Цесаревич» перевели до Кронштадту через заборону тримати флот на Чорному морі за Паризьким мирним договором.

 

У 1855 році на замовлення великого князя Костянтина Миколайовича Рафаловичі побудували колісний 4-гарматний пароплав «Тигр» — першу чорноморську царську яхту. Для цього вони за власний кошт реконструювали ще один елінг Спаського адміралтейства. Будівництво затяглося через війну та захоплення матеріалів: корабель спустили на воду лише 9 жовтня 1858 року.

 

Попри заборону будівництва нових кораблів на Чорному морі, остаточно суднобудування у Миколаєві не припинилося. У 1850-60-х роках Рафаловичі продовжували працювати на Спаській верфі, отримавши частину адміралтейських елінгів. Вони побудували корвети «Сокіл», «Яструб», «Кречет» та парові гвинтові шхуни «Чатирдаг» і «Алушта» (1859-1860).

 

За 22 роки діяльності Шлема, Ревекка та Олександр Рафаловичі збудували щонайменше вісімнадцять кораблів, довівши ефективність приватного підрядного суднобудування. Водночас їх бізнес був пов’язаний з численними ризиками, штрафами та судовими позовами через бюрократичні затримки і невиконання державою зобов’язань. Про комерційну сумлінність Рафаловичів свідчить їхнє виняткове становище та репутація в миколаївському суспільстві. Саме їхня значуща роль у суднобудуванні дозволила їм мешкати в Миколаєві, попри чинні заборони. Родина Рафаловичів сприяла розвитку єврейської громади та економіки Миколаєва. 

 

На жаль, після революції 1917 року доля родини Рафаловичів невідома, проте нащадки цієї видатної династії й досі мешкають у Миколаєві.

 

 

Література:

 

Николаевцы : энциклопедический словарь. — Николаев : Возможности Киммерии, 1999. — С. 281.

 

Павлюк А. Н. Купцы-судостроители Рафаловичи / А. Н. Павлюк. — Николаев : Издательство Ирины Гудым, 2010. — 56 с.

 

Щукин В. В.   Земляки : очерки истории европейской общины города Николаева (конец XVIII – начало XX вв.) / В. В. Щукин, А. Н. Павлюк ; науч. ред. Н. Н. Шитюк. — Николаев : Издательство Ирины Гудым, 2009. — 356.

 

 

Електронні ресурси:

 

Павлюк А. Н. Рафалович, Рафаловичи [Електронний ресурс] / А. Н. Павлюк // Фаберова дача. — Електрон. дані. — Режим доступу : https://history.mk.ua/rafalovich-rafalovichi.htm. — Назва з екрана.— Дата перегляду: 05.09.2025.