Березень 2024 року: Давид Айзман

26 березня — 155 років від дня народження Давида Яковича Айзмана (1869-1922), письменника

 

Народився у Миколаєві в багатодітній єврейській родині. Батько займався торгівлею, був книголюбом і книгознавцем, автором кількох статей у єврейських газетах. Давид змалку захоплювався читанням, гарно малював. Закінчив Миколаївське реальне училище (1886), навчався в Одеській школі малювання, яку закінчив у 1896 році з бронзовою медаллю. 

 

Двоє його старших братів були пов’язані з літературою. Мойсей Айзман був письменником, Григорій мав книгарню в Миколаєві, певний час редагував газету “Южанин”. Саме там у 1885 році Давид почав друкувати свої фейлетони. Молодий журналіст привернув увагу редакторів місцевих газет. Згодом його фейлетони виходили на сторінках “Одеського вісника” під псевдонімом “Кулик”. 

 

Замість того, щоб продовжити заняття живописом в паризькій Школі витончених мистецтв, разом із дружиною в 1898 році оселився в глухому французькому селі в Шампані. Тут він повністю поринає в письменницьку діяльність.  Його оповідання про побут єврейської бідноти, революційну діяльність єврейської інтелігенції, суперечливі відносини між нею та російським простолюдом друкуються в збірці “Знання”. Перша збірка “Чорні дні” вийшла в 1904 році, через три роки — перший том його творів. Європейську популярність Айзману принесла трагедія “Терновий кущ” (1905).

 

Після повернення до Росії, не маючи постійного права на проживання, поневірявся, а для перебування в Петербурзі використовував фіктивний патент прикажчика. Налякане єврейськими погромами 1905-1907 років подружжя Айзманів знову виїжджає закордон. В Італії письменник пише повісті “Кривавий розлив” і “Ранок Анчла”, в яких описує єврейський погром у Миколаєві.

 

Наприкінці 1909-го Давид Айзман повертається в Росію. Пише п’єсу “Дружини” (1906), п'єсу-казку “Світлий бог” (1914), комедію “Консул Гранат” (1923). З 1911 до 1916 року видавництво “Просвещение” видає його твори в семи томах. 

 

Помер 26 вересня 1922 року у віці 53 років. Похований на Казанському цвинтарі у Дитячому Селі.

 

 

Література:

 

Гаврилов С.  Битва за дорогу / С. Гаврилов // Вечерний Николаев. — 2016. — № 107. — С. 3.

 

Гаврилов С.   Давид Айзман / С. Гаврилов // Вечерний Николаев. — 2013. — № 66. — С. 6.

 

Гаврилов С.   Специалист по еврейскому вопросу / С. Гаврилов // Южная правда. — 2019. — № 41. — С. 5.

 

Маргулис С.  Знак доброй памяти / С. Маргулис // Южная правда. — 2013. — № 67. — С. 3.

 

Мирошниченко Е.  Я зачем-то съездил в Николаев... : сборник литературно-краеведческих очерков / Е. Мирошниченко. — Николаев : Аванта, 2001. — C. 76—86.

 

 

Електронні ресурси:

 

Айзман Давид Якович [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія. — Електрон. дані. — Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B9%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%BD_%D0%94%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D0%B4_%D0%AF%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87. — Назва з екрана. — Дата останньої правки: 13.01.2023. — Дата перегляду: 01.03.2024.