Шайтан-мітла / упор. О. Б. Абрамович. — смт. Братське Миколаївської області, 2009.

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Краєзнавчий калейдоскоп - Легенди рідного краю

22.04.2015 18:08 Автор: Unsvet

Шайтан-мітла

В давні часи антонопольські люди майже щороку їздили в Крим по сіль, чумакували. І кожного разу вони брали з собою мітлу. Не сіль змітати на Сиваші, а ось з якої причини: якось приїхали наші козаки до Криму, набрали  солі і вже поверталися додому, як над Дніпровськими очеретами довелося їм заночувати.

Тоді у степах панували татари. Тому, стаючи на ночівлю, чумаки ставили вози колом і по черзі несли варту. Так зробили і цього разу. І ось яке сталося диво.
 
Десь за північ дозорці побачили, як з очерета на мітлі злетіла відьма, понеслася понад плесом прямо до чумацького табору і опустилася в його центрі. Вартові здійняли тривогу, доповіли про цю пригоду отаманові чумацької валки Лук'яну Сиворотці. Кинулися шукати відьму, але ніде не знайшли. Отаман наказав чумакам вишикуватися в шеренгу. Коли ланцюг простягнувся через весь табір, біля нього пішли отаман і двоє дужих козаків. Зупиняючись навпроти кожного, отаман наказував: “Ану, перехрестись!”. Чумаки хрестилися, а отаман ішов з перевіркою далі. Десь аж у хвості шеренги один з чумаків несподівано вискочив, перемахнув через вози і стрімголов метнувся в густі очерети. Варта помчала навздогін, але слід втікача загубила. В таборі відьми не знайшли. Мабуть, ото саме вона, переодягнена у чумака, і зникла в очеретах. Посеред табору валялася лише її мітла.

—    Татари! Татари! — раптом закричав один із дозорців. І всі побачили, як по залитому місячним сяйвом степу, несеться у бік табору великий кінний загін татар. Козаки кинулися на вози і шаблями та списами почали відбивати напад. Бій був запеклим. Татар було значно більше. Нависла загроза полону і неволі. Козаки бились відчайдушно. Раптом дужий татарин перебив навпіл шаблю отамана. Та Лук'ян не розгубився. Він схопив у руки забуту відьмою мітлу і крикнув: “Ану, мітла, бий татар до тла! “ І сталося диво: мітла раптом вирвалася із рук отамана і з великою силою почала бити татарських нападників. Від кожного її удару падало з коней по троє-п'ятеро татар. Мов буря, носилася вона в гущі татарського загону, і татари з криками: “Шайтан! Шайтан-мітла!” — кинулися тікати у степ. Мітла гналася за ворогами, аж доки вони не зникли за обрієм. Тоді прилетіла в табір і впала біля ніг отамана. Той підняв її і урочисто прикріпив, ніби прапор, до свого воза, сказавши: “Оце, хлопці, буде назавжди наша охорона!”

Відтоді чумацька валка з Братщини, а з нею й інші валки почали брати з собою в дорогу по сіль мітлу і виставляти її, як прапор, над чумацькими возами. А татари, забачивши мітлу над чумацьким обозом, відразу чимдуж утікали в степ. Напевне, чутки про дивовижну “шайтан-мітлу” наганяли на них жах.