Втрачена сила / упор. А. І. Балан. — м. Нова Одеса Миколаївської області, 2009.

Втрачена сила

 

У Новiй Одесi занадто багато відьом. А розпочалося це все, коли місто було невеликим селищем i звалося Федорівкою...

 

В ту пору жили у Федорiвцi два товариша — Степан та Павло. Одного спекотного літнього дня вирішили хлопцi пiти до рiчки скупатися. Проте Степан сумнiвався, чи пустить його батько, адже на городi було багато роботи. 

Батько, на здивування хлопця, пустив його на рiчку, домовившись, щоб той пiшов полоти город пiсля купання. Павло визвався допомогти друговi. Та, пробiгши кілька десяткiв метрів, Павло запропонував пiти до нього в хлів —  набрати яблук. Підійшовши до хліва i вiдкривши дверi, Павло зайшов  усередину, а Степан зупинився бiля дверей, зпершись на одвiрок. Доки Павло набирав за пазуху яблук, Степан оглядався навкруги.

 

Хлів як хлів, в кутку лежала корова, жуючи свою жуйку. Хлопець звернув увагу на якийсь предмет незрозумiлого кольору, що лежав бiля вим'я корови. Степановi навiть здалося, що предмет рухається. Він придивився і завмер: до вим'я корови присмокталася величезна жаба. Жадiбно прицмокуючи, вона скосила очi на Степана. Бугриста, вся в якихось наростах, темно-коричнева шкiра жаби була схожа на кору старого дуба, випуклi очi —  на очі крокодила.

 

Хлопчик з гучним криком вибiг з хліва. Не розумiючи, що сталося, вибiг за ним i Павло. Довго він намагався з'ясувати у Степана, що його так налякало, але Степан лише буркотiв собi пiд носа щось незрозуміле, вказуючи на дверi хліва. Нарештi зрозумiвши, що у сараї хтось є, Павло зайшов усередину.

- Ну, що тебе тут налякало? - запитав він у друга.

- Корова, корова - буркотiв Степан. - Ти на вим'я подивись!

 

Нарештi Павло побачив: жаба сидiла на тому ж самому мiсцi i навіть не намагалася втекти.

- Ах ти, вiдьмо! - закричав Павло i, ухопивши палицю, що стояла в кутку, миттю підчепив жабу i вiдкинув її до виходу з сарая.

- Бий вiдьму! - заволав Павло i почав з yciєї сили бити жабу.

Вiд одного з ударiв жаба перевернулася на спину. З розбитого рота потекла кров  - вона була багряного кольору.

- Степане, подивись - кров! - крикнув Павло. - Та це ж насправдi вiдьма.

Бий її!

 

Мужнiсть повернулася до Степана, i він, ухопившиі собі палицю, приєднався до Павла. Жаба продовжувала рухатися, намагаючись перевернутися на живiт. Зрозумiвши, що добити жабу палицями не вдасться, Павло ухопив вила i, високо занiсши їx над головою, проколов її.

 

Ще декiлька хвилин жаба рухалася, потiм затихла, лише червона кров продовжувала текти з ран.

- Ось i все. Вiдьмi - кiнець, - сказав Павло.

Поставивши вила та палиці, хлопчаки побiгли до рiчки.

 

Вдосталь накупавшись, поверталися додому. Бiля дому Павло мовив: 

- Слухай, Степане, гайда подивимось, що сталося з жабою.

Пiдiйшовши до сараю, хлопцi здивувалися, жаби на тому мiсцi не було. Пошукавши її ще деякий час, друзi вiдправилися по домівках.

 

Прокинувся Степан вiд голосного стукоту у вiкно. Деякий час він лежав, затамувавши подих, розмiрковуючи, хто б це міг бути. Доки Степан розмiрковував, дверi хати вiдчинив батько, i хата наповнилася голосним жiночим риданням. На порозi, уся розшарпана, стояла i заливалася плачем мати Павла. Iз сплутаної розповiдi жiнки з'ясувалося, що її син, Павло, декiлька хвилин тому помер.

 

Нiщо у той вечiр не передбачало трагiчного кiнця. Повечерявши, мати з сином (вони жили без батька) збиралися лягати спати, як хтось тихенько постукав. Мати Павла пiдiйшла до вiкна, декiлька хвилин вдивляючись у темряву, але нікого так i не побачила.

- Хто тут? - злякано запитала вона.

- Завтра до міста їдете? - запитав незнайомий жiночий голос із темряви.

-Hi.

Лише мати Павла вимовила це слово, як страшний крик змусив її обернутися.   Син, який хвилину тому був живий i здоровий, зараз лежав на пiдлозi. Дикий бiль викручував його тiло. Син помирав, а його мати, шокована, стояла i нiчим не могла допомогти. У ту хвилину, як Павло помер, з неба рознісся звук грому. Нiби нiзвiдки налетiла буря. Вітер просто викорчовував дерева, а блискавки вогняними стрiлами падали на землю.

 

Окрім смерті Павла, жителiв Федорiвки схвилювала ще одна подія, яка стала відомою вранці.

 

У селищi жила жiнка поважного віку, яку всі жителi вважали вiдьмою i намагалися з нею не зв' язуватися.

 

Наступного ранку пiсля смерті Павла по селищу розповзлися чутки, що вiдьма у себе в сараї впала на вила, та так невдало, що проколола себе наскрiзь трьома зубцями. До того ж розбила собi губу.

 

Пiсля цього випадку до неї перестали їздити «клієнти» з iнших сiл та міст. Казали, що вiдьма втратила силу. Що в неї за її ж злочини вiдiбрало силу небо, тому й лютувало в нiч смерті Павла.