Головна | Афіша | E-FreeLibrary | Каталог | Блог | Контакти
Головна Краєзнавчий калейдоскоп Легенди рідного краю Легенда про бузину / упор. М. Завада. — с. Артемівка, Новоодеський район Миколаївської області, 2009.

Рейтинг пользователей: / 2
ХудшийЛучший 

Краєзнавчий калейдоскоп - Легенди рідного краю

Легенда про бузину
 
Давно колись, ще коли земля вкраїнська була вкрита слідами козацьких коней, серед степу стояв собi невеличкий хутірець. Інколи зупинялись там подорожні, щоб відпочити з далекої дороги, а так — тиша та спокій навколо, хiба що тонкий та пружний дівочий голос стривожував степові простори чарівною піснею. То був хутір старого січовика Підкови, а голос — доньки його Насті.
 
Якось зупинився у Підкови молодий хлопець. Господар частував гостя, розпитував про те, про се, запропонував відпочити, а сам підошов поратися біля хлопцевого коня. Був цей хлопець Іваном — сином Підковиного побратима Петра Буза. Та ніхто Іваном його не кликав — Буз та й годi.
 
Юнак умостився під розлогою вишнею, тільки-но стулив повіки, як сниться йому, що звідкись лине пісня, та така, що аж за душу бере. Схопився він — а то не сон. По стежці йде молода дiвчина, несе воду i співа. Сховався Iвaн, не видав своєї присутності. Згодом поїхав.
 
Та запали юнакові в душу тi дiвочi волошкові очi, довга русява коса i яскраво-червоні маки на вишитій сорочці. Всюди вважалася йому та дівчина, чулася її дивовижна пісня. Де б він не був, а все вертав на той хутірець.
 
Вже й з Настею познайомився, вже старий Підкова мав надію на весілля, вже й змовини відбулися.
 
Ось чергового разу збирався Буз у дорогу, а Настя спокою не знаходила Як не вмовляли її батько та наречений, вона все плакала та й годi. Поїхав Iван, а дівчини в'яне, марніє. Батько не знає, що робити. Покликав стару знахарку, що жила на околиці лiсу. Недобра була слава про неї, та нi в кого допомоги було просити. Вона з вигляду привітна, мова її солодка, але ж умiла допікати до живого, бо ще з молодості зненавиділа весь рiд людський за те, що її, покритку, люди зневажали.
 
Що там стара робила — та Hacтi стало краще. Тільки ходила вона сама не своя, а про свого Бузочка (так вона його називала) навітъ i не згадувала.
 
Тим часом повертається Іван. Уже проїхав ліс, уже видніються вершечки тополь знайомого хутора. Як завжди, навколо тиша та спокій, і раптом:
 
— Здоров був, юначе, — почувся солодкий голос, а в серці запекло, мов від  розпеченого заліза. Бачитъ: бабуся, привітна така. Та звідки вона тут? Ніколи її не бачив. Зiйшов з коня, запропонував нести кошик. Та й розговорився:
 
— А ви Підкову знаєте та його доньку? То я Настин наречений — Буз.
— Ха-ха-ха! — почув у вiдповiдь, — “наречений”!
 
Хлопець, хоч i мав запальну вдачу, спитав доволі стримано:
 
— Чому ви насміхаєтесь?
— Тому, що Настя має іншого нареченого, заможного, а ти ж бідний. І весілля призначене, —  лила свою отруту стара чаклунка. — Наречений, ха-ха-ха! — як ти міг подумати, що Буз і На... — та й недоговорила стара.
 
Закипіла козацька кров, збунтувалась запальна вдача, застелила очі образа. Вихопив Буз свою шаблю i на місці, де стояла стара чаклунка, залишилось лише її вбрання, а на ньому — кров, темна, як чорнило. Помчав Буз щодуху верхи, а там, де капала кров із шаблі, навесні виростали кущики з білим духмяним цвітом, а в кінці літа на них з'являлися плоди темного, як чорнило, кольору.
 
Це бузина. Ніхто не знає, що сталося з Бузом i Настею, ніхто їх не бачив відтоді. Лише кущі бузини нагадують про них та приносять людям користь своїми цілющими властивостями.
 
Интересная статья? Поделись ею с другими:


RSS-підписка

Підписка на публікації

Введіть ваш email:

Delivered by FeedBurner


Прозорро - публічні закупівлі

Я МАЮ ПРАВО!

Единая страна!
.