Краєзнавчий калейдоскоп - Легенди рідного краю
24.02.2016 12:48 Обновлено 24.02.2016 12:50
Колись після робочого дня збирались хлопці і дівчата на вечорниці. Молодь розважалась гуртом в хаті: хто вишивав, хто пряв, співали. От і став проводжати дівчину з вечорниць хлопець. Провів один раз та й другий, а потім каже: «Давай одружимось». Подумали батьки дівчини, згодились і вирішили через два дні весілля справляти.
Весілля. Сидять за столом молоді. Наречена вдягнена в зелену сукню, а на голові — вінок з живих квітів. Поміж квітів вплетена тоя — магічна рослина, яка захищає від духів та нечистої сили.
Музики грають, всі на весіллі співають, танцюють. Наречений хоче взяти наречену за руку, та не може. Якась невидима сила не підпускає його до неї. Каже: «Зніми вінок з голови, вже ніч». А вона відповідає: «Вінок гарний, ще не зів’яв, та й більше вже ніколи його не вдягну, нехай ще побуде».
Вже скоро три години ночі, знову наречений просить зняти вінок, вона ж не поспішає. Тут почали кукурікати півні за вікном. Наречений смуглявий, чорнявий, білозубий встав з-за столу та й до неї каже: «Якби не тоя — то була б ти, дівчино, моя». І не стало його — не знать де й дівся! Так тоя не зів’яла — дівчина не пропала.
Записала Таїса Вікол (Шевченко) зі слів Федори Потапівни Халупи (1900-1969 рр.) в с. Кременівка Веселинівського р-ну.
| < Попередня | Наступна > |
|---|