Головна | Афіша | E-FreeLibrary | Каталог | Блог | Контакти
Головна Творча лабораторія для фахівців Поради методиста Ярмоленко О. Поетична світлиця “Про що говорять дерева з вітром: поети Миколаївщини” : сценарій / О. Ярмоленко. — Миколаїв : ОБЮ, 2005.

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Поетична світлиця “Про що говорять дерева з вітром”


Програма


1.    Вступ. «Книги шукають друзів»
2.    Літературна екскурсія «Історія поезії Миколаївщини в особах». Дніпрова Чайка. Родина Аркасів. Спиридон Черкасенко
3.    Калейдоскоп «Багатогранність таланту миколаївських поетів». Пісні А. Поперечного і Л. Золотоноші. Археологічні і літературні відкриття Б. Мозолевського. О. Бердник в літературі. Лікування сміхом: П. Глазовий і П. Іванюк
4.    Заключна частина «Жити для рідного краю»



Сценарій

(Звучить пісня “Трава у дома” у виконанні ансамблю “Земляне”)

І ведучий

Вітаю Вас у нас в бібліотеці, в поетичній світлиці миколаївських поетів. Що таке бібліотека, навіщо вона потрібна? В бібліотеці живуть книжки, це – їхня рідна домівка, в якій їх зберігають і шанують, їм радіють і „лікують”. Ви приходите в цей дім і знайомитесь з книжками. Вони розповідають вам щось цікаве або корисне, вони, як і ви, бувають повні смутку або радощів. Ті, у кого багато друзів, знають: з кимось спілкуєшся частіше, майже кожного дня; з кимось бачишся тільки інколи, час від часу. Книги – це теж ваші друзі. І якщо, наприклад, сторінки підручника з української мови ви гортаєте майже кожного дня, то з поезіями деяких миколаївських поетів ще й зовсім незнайомі. А скільки таких “незнайомців”, що чекають на полицях бібліотек на зустріч з вами?!

ІІ ведучий

Тому щороку у кінці березня в усіх бібліотеках України проходить Тиждень дитячої та юнацької книги. Протягом цього тижня бібліотекарі пропонують читачам забуті і нові книжки, розповідають про їх героїв і авторів. Уявіть, що у вас немає друзів, з вами ніхто не спілкується, ніхто разом з вами не сміється з веселого, не дивується з незвичного… Сумно? Отак і книжки в цей Тиждень шукають собі друзів-читачів, які б їх зрозуміли і навіть полюбили.

І ведучий

Є у книжок і свої іменини: в першу суботу квітня — Міжнародний день дитячої книги, а в третю суботу — Всесвітній день книги і авторського права. В бібліотеці книги живуть як у дитячому садочку. Але ж у кожної книжки є батьки, які з любов’ю її створювали, які вклали у неї частку своєї душі. Письменники і поети, що їх писали, завжди вірять, що їх книги знайдуть собі друзів і шанувальників. І сьогодні ми з вами станемо друзями книг, які написали миколаївські поети.

Стихотворение – творение стихии…
Не сочиняю – с нетерпеньем жду стихи я.
Дитя желанного так жаждут появленья,
Земля иссохшая так ждет дождя с мольбою.
Подобен молнии миг краткий вдохновенья
И преисполнен нестерпимой болью.
(Лариса Матвеева)


ІІ ведучий

Високі поняття „Батьківщина”, „національна гідність” починаються саме з малої батьківщини — рідного містечка, де людина народилась і виросла, де минуло її дитинство. Любов до рідного краю — одне з найсвятіших почуттів, які кожен проносить крізь усе своє життя. Чи любите ви наше місто? Розкажіть, як ви його любите, щоб не тільки почути слова, а й відчути серцем. Цікаво, а як поети висловлюють цю любов?

(Звучить пісня “Соловьиная роща” у виконанні Л. Лещенка)

І ведучий

Вітер з-над Бугу тріпоче тополеве листя,
Сонце фіранку на дотик і смак пізнає.
А за вікном у серпанку розкинулось місто –
В ранню годину замріяне місто моє…
(Ірина Реулець)


ІІ ведучий

Я родился на берегу Ингула,
И, как на солнце мокрое весло,
Мое там детство вспыхнуло, сверкнуло
И плоскодонкой легкой уплыло…
(Леонід Вишеславський)

І ведучий

Я люблю этот город – омытый рекой полуостров,
Я люблю этих улиц, прямых, как стрела, бесконечность,
И январских платанов озябший обглоданный остов,
И укрытых фатою июньских акаций беспечность…
(Лариса Матвєєва)


ІІ ведучий


Як поетично освідчуються в любові Миколаєву наші земляки! Література володіє безмежними можливостями висловлювати всю повноту думок, почуттів, прагнень і надій людей в поетичних образах. Хто ж ті люди, що жили на Миколаївщині та володіли поетичним словом, звеличували добро і любов, створювали поезію?

(Звучить пісня “Город над Бугом” у виконанні Ю. Єльнікова)

І ведучий

За царювання Катерини II та розвитку Миколаєва як військової бази Російської імперії та судової верфі в нашому місті з’являються російські письменники, переведені сюди на військову службу: Семен Бобров та Петро Захар’їн, поеми яких друкуються в місцевій типографії; Ганна Зонтаг, дитяча письменниця, що приїхала сюди з чоловіком; Яків де Бальмен, друг Т. Шевченка.

ІІ ведучий

У ХІХ столітті на Миколаївщині зростають вже свої прозаїки і поети. В 1861 році в Доманівському районі народжується дівчинка Людмила, майбутня видатна українська письменниця, прозаїк і поетеса Людмила Олексіївна Василевська-Березіна. Навчання у гімназіях Вознесенська та Одеси, вчителювання в сільських школах Херсонщини, перші надруковані оповідання й вірші. А потім – похвала Івана Франка, що надихнула Людмилу на написання цілої низки віршів, п’єс, казок, оповідань, нарисів, які друкуються під літературним псевдонімом Дніпрова Чайка. На її лібрето Микола Лисенко створює перші дитячі опери: “Коза-дереза”, “Пан Коцький”, “Зима і весна”.

І ведучий

Ой, широко лиман розливається,
Верболозом кругом він квітчається.
Над ним сонце ясне усміхається.
Вітерець подиха тихо, з ласкою,
Маківки колиха понад ряскою,
А під нею в воді гуля рибонька:
Очі ясні, сама наче срібненька…
(Л. Василевська-Березіна. “На лимані”)


ІІ ведучий

Славетні сторінки у розвиток культури України вписала миколаївська родина Аркасів. 1853 року у сім’ї видатного адмірала Миколи Аркаса народився син, якого, як і батька, назвали Миколою. Миколка підріс, вивчився і став видатним культурним діячем, композитором, створивши безсмертну оперу „Катерина”, фольклористом, педагогом, істориком, написавши найкориснішу книгу “Історія України-Русі”, організатором Миколаївської “Просвіти”, літератором.

І ведучий

…Край Чорного моря є острів безлюдний,
І жодна людина не може там жить,
Самі тільки хвилі іздавна рокочуть,
Та вітер по скелях свистить.

Буває, що чайка на ньому спочине,
Буває, летючи повз нього, ячить,
І знову все тихо, і знову пустеля,
І знов тільки море шумить…
(М. Аркас. Уривок з поеми “На вбивство Шмідта”)


ІІ ведучий

Проходить кілька десятків років, і у 1889 році в сім’ї автора опери “Катерина” народжується син, теж названий Миколою, який вже у ХХ ст. став полковником армії Української Народної Республіки. Згодом, в еміграції в Ужгороді, який тоді був у складі Чехословаччини, керує українським театром, пише п’єси. У нього теж народжується син, і теж Микола, якого у трирічному віці всиновив дід (автор “Катерини”). Четвертий в поколінні Аркасів, Микола Аркас, вимушений перебувати в еміграції, став доктором філософії, написав “Історію Північної Чорноморщини”, переклав на українську “Іліаду” Гомера, створив родинну хроніку та склав книгу поезій.

І ведучий

Летять роки — і стрімголов — в безодню,
Одним за другим падають нараз,
Зникають в тьмі мовчазній та холодній,
І слід по них — непевний переказ.
Летять роки то з громом, то беззвучно
По світових безбережних ланах,
А Доля на скрижалях власноручно
Закреслює їх в чорних Забуттях…
(М. Аркас. “Лєта”)


ІІ ведучий


Біля церкви на старому цвинтарі — сімейний склеп Аркасів, який з 1971 року охороняються як пам’ятка історії та культури. У 1992 році на місці Аркасівського будинку встановлено пам’ятний знак — мідну стелу з барельєфом Миколи Аркаса. У 2002 році на будинку, де він народився, на Нікольській, 13, урочисто відкрито меморіальну дошку. “Тобі яка радість глянути округи й бачити, що ти своєю працею, своєю могутньою енергією не собі одному запобіг великої слави, дав рідному краєві багаті жнива і радість усім, хто живу душу має, хто рідний край не забуває, хто щирим серцем його любить, і думкою, і душею…”, — так писав у своєму листі до Марка Кропивницького М. Аркас.

І ведучий


А потім настали бурхливі часи нашої історії: боротьба за незалежність України, революція, репресії 30-х років, Велика Вітчизняна війна. В них загинули і наші земляки-письменники: Олексій Гмирьов, Василь Малагуші, Дмитро Надіїн. Загинув і Арон Копштейн, який писав:

…Ні, не хочу я більшої слави,
Тільки б пам’ять мою зберегли
На Волохинській вулиці трави,
Над Лиманом високі вали.


ІІ ведучий


Не можна не пригадати й іншого нашого земляка — поета, прозаїка, драматурга, публіциста, критика, педагога, який виплекав цілий творчий материк в українській літературі. Спиридон Черкасенко народився в містечку Новий Буг. Урядом Української Народної Республіки його було відряджено до Відня, де він у різних видавництвах редагував українські книги. Після падіння УНР залишився за кордоном, і всю решту життя прожив в еміграції з любов’ю до України та з надією на її щасливе майбутнє. У 1940 році Черкасенко помер і був похований у Празі. Сімдесят років радянської влади — сімдесят років забуття. Тільки в дев’яностих роках повернулися до українського читача його історичні романи, любовна лірика та поезії, що завдяки композиторам К. Стеценку та Я. Батюку стали піснями.

І ведучий


Тихо над річкою в ніченьку темную.

Спить зачарований ліс.
Ніжно шепоче хтось казку таємную,
Сумно зітха верболіз.

Нічка розсипала зорі злотистії:
Он вони – в річці, на дні.
Плачуть берези по той бік сріблястії,
Стогне хтось тяжко вві сні.

Що йому мариться? Щастя улюблене?
В хвилях знадливих життя?
Може, то серце нудьгує загублене,
Просить, шука вороття?..
(С. Черкасенко. “Над річкою”)

ІІ ведучий

Подальше літературне життя Миколаєва тісно пов’язане з Чорноморським суднобудівним заводом, де з 1929 року існував літературний гурток “Шків”, а потім — літературне об’єднання “Стапель”. Саме звідси вийшло чимало відомих письменників: Марк Лисянський та Анатолій Поперечний, Еміль Январьов та Юрій Міронов, В’ячеслав Качурін та Катерина Голубкова, і ще багато-багато інших. 1974 року на Миколаївщині створено обласну організацію Спілки письменників України. На постійне проживання до нашого міста з різних областей України прибула ціла група письменників.

(Звучить пісня “Город корабелов” у виконанні Л. Лещенка)

І ведучий

Нам є чим пишатися! Наш земляк, прозаїк Олександр Глушко — ще й багатолітній редактор літературного журналу “Вітчизна”. У Снігурівці та в Миколаєві починав літературну діяльність головний редактор відомчої газети “Вечірній Київ” Віталій Карпенко. Анатолій Поперечний, який народився в Новій Одесі, — не тільки поет, але й автор слів найпопулярніших пісень для відомих естрадних виконавців: «Аист на крыше», «Трава у дома», «Наедине со всеми», «Олеся», «Малиновка», «Малиновый звон» й багатьох інших.

(Звучить пісня “Наедине со всеми” у виконанні В. Леонтьєва)

ІІ ведучий

Поэзия свершает свой обряд:
Ветвится древо, нерестится рыба.
И бандурист слепой, и зрячий бард,
Не вам ли песня веки приоткрыла,
Чтоб мир каленый, синий, огневой,
Граненый, многоликий, потрясенный
Врывался в стих языческой строкой
Для битвы или для любви рожденный...
(А. Поперечный)


І ведучий

Багато шанувальників і у Лілії Золотоноші. Її збірка “Соло Свічі” – перша, написана рідною мовою. В ній — наближення поетеси до Справжності, та її ствердження в Природності:

…У гроті ночі сонно й кволо
Свіча конала: день зачах.
Доспівувала власне соло,
Мов у костелі, ця свіча…

Єдиного шукала – віри,
Якою знаджує блакить!
Свіча – це дотик світла й миру
До вічності… Єдина мить.


ІІ ведучий


Не меркне ця свіча- молитвослов!
Повірила рукам… Наївна, плаче!
Вогонь дарується усім нам за любов,
Він за любов нам всі гріхи пробачить.

Не заперечити й не зупинить
Ці зблиски світла — це ж до сонця відстань!
Ціную вогник свічки, що бринить,
Як тисячу вогнів нічного міста.
(Л. Золотоноша. “Свіча”)


Пісні Лілії Золотоноші, створені в співдружності з українськими композиторами, виконують Оксана Білозір і Алла Кудлай, Олександр Василенко і Павло Мрежук, Інеш і Володимир Давилець, Магдоліна та дует “Ліза та Олександр”.

І ведучий

Ще одна багатогранна особистість – Борис Мозолевський. Народився у Веселинівському районі, навчався в авіаційному училищі. А потім – захоплення археологією та таємницями історії, навчання в Київському університеті, наукова робота в Інституті археології Академії наук України. У 1971 році він розкопав Товсту могилу на Дніпропетровщині... і відкрив світовий шедевр нашого давнього мистецтва – золоту пектораль. То була знахідка століття, яка стала поворотною миттю в долі археолога і під впливом якої він почав творити поезії.

ІІ ведучий

“Розляглися степи на всі сторони,
Відкричали в степу чорні ворони.
Подніпровські сади стали білими.
І летять журавлі над могилами…


Могили, могили, могили – глибокий світ далекої і неповторної Скіфії. Місячної ночі і погідної днини, у зливи і заметілі стоять вони гордими пам’ятниками тим, що спорудили їх, а потім і самі поснули під ними… Про що мріяли вони? Що вело їх крізь нетрі століть? І якщо всі вони пішли в землю, залишивши по собі мовчазні могили, в чому ж тоді полягає сенс людського буття?..”, — так написав у передмові до поеми “Ірій” Борис Мозолевський.

І ведучий

А як не згадати ще одного нашого земляка, який протягом десятиліть змагався із своєю Долею, хто кого переможе! Олесь Бердник народився у Снігурівському районі, працював у театрі. У 1949-1955 роках відбував ув’язнення за звинуваченням в антирадянській пропаганді. Але вже 1957 року виходить його перша книга; він стає членом Спілки письменників України... І знову переслідування з боку КГБ, виключення із Спілки, безробіття. В цей час він розробляє ідею Духовних Націй. Працює над проектом “Альтернативна Еволюція”, який був надісланий до ООН та зареєстрований там як робочий документ. Разом з М. Руденком та О. Мешко створює Українську Гельсінську Групу. І знову арешт у 1979 році, і нове засудження до 5 років таборів і 6 років заслання.

ІІ ведучий


Але 1984 року, коли вже почалась перебудова, під впливом світової громадськості, його амністовано і знову прийнято до спілки письменників. За дослідженнями, проведеними в Канаді, Олесь Бердник входить до першої десятки східноєвропейських авторів, чиї твори перекладаються англійською та французькою мовами.

В Дикім Полі, в полиновім морі
Скачуть коней вільні табуни,
Радістю свободи і простору
Веселяться й тішаться вони.
А довкола трави соковиті,
Плин річок і зорі уночі…
Дітям степу всі шляхи відкриті –
Поспішай, від щастя іржучи!..
(О. Бердник. “Балада про дикого коня”)


І ведучий


В нашому житті трагічне йде поруч з комічним. Сміх лікує всіх. “Коли сміються люди хором, приходить радість або сором.” До чого це? До того, що є серед наших земляків-письменників і ті, що пишуть гумористичні твори. Один з них – символ українського гумору Павло Глазовий, який народився в Казанківському районі. Коли зі сцени оголошують “Усмішки Павла Глазового”, цього вже буває досить, щоб в залі почали усміхатися. Усмішки у Глазового різні: дитячі і молодіжні, мистецькі і спортивні… Їх дуже багато. Послухаємо одну з них під назвою “Благодушність”.

ІІ ведучий

Подружились на подвір’ї півень та собака.
Тож собака, де не ходить, про одне патяка:
–– Я за півня вмерти ладен, бо люблю, як сина.
Не впаде пушинка з нього, не впаде пір’їна!
Півень, шию розтягнувши і розкривши очі,
Все показував собаці здібності співочі,
Все виспівував про дружбу, доки на світанку
Не ввігнав йому друзяка зуби у горлянку.
Непогано з тим дружити, хто від тебе дужчий,
Та не будь же благодушним, ока не заплющуй!

І ведучий

А ось гумореска ще одного поета, з Вознесенщини, Петра Іванюка: “Мати не пустила”.

Біля печі раз зимою
Сидів грівсь старий з старою.
Хурделиця завивала,
Баба охала, стогнала,
В діда поперек ломило,
Аж життя було немиле.
–– Що ми стогнемо та плачем?
Згадуймо роки юначі,
Поцілунки ті гарячі,
Любу пісню солов'я,
Як на тебе чекав я.
І тоді, бабусю мила,
В нас нічого не боліло.


ІІ ведучий


–– Ото ж іди за село ти, –
Каже баба діду, –
А я взуюсь у чоботи
І до тебе вийду.


І ведучий


Дід кулею вибіг з хати,
Про кожух забувся,
Став милую свою ждати...
Та не йде бабуся.
Повертається до хати,
Двері відчиняє,
А його бабуся клята
На печі дрімає.
–– На козляк змерз на морозі,
Ждать не мав вже сили.
А ти чому не виходиш?


ІІ ведучий

–– Мати не пустили...


І ведучий


Багата талантами Миколаївщина! Шевченківською державною премією відзначені прозаїк Олександр Сизоненко, поети Микола Вінграновський і Леонід Вишеславський, поет і публіцист Дмитро Кремінь. Нових, молодих поетів і прозаїків, драматургів і публіцистів різних поетичних уподобань відкриває обласний літературний конкурс “Золота арфа”. І у ХХІ столітті у поетичному саду Миколаївщини звучить золота арфа.

(Звучить пісня “Малиновки заслыша голосок” у виконанні ансамблю “Верасы”)

ІІ ведучий

Взбешенный от бледных чернил,
И робость кляня, и смиренье,
Когда-то и я сочинил
Последнее стихотворенье.
Сквитался со скорбью земной,
Последнюю выправя строчку,
И с кляксу величиной
Поставил последнюю точку!
И чтобы открыто сказать,
Как рифменный лад опротивел,
Я новую начал тетрадь и новую строчку в ней вывел.
(Еміль Январьов)


І ведучий

Вивчення творчості письменників, збирання і видання невідомих літературних творів, біографічних документів, записування спогадів із вуст живих сучасників – все це допомагає зберегти надбання наших земляків поповнити духовну скарбницю України. А безпосереднє спілкування з письменником чи поетом, твори чи вірші якого колись читав, перетворює сухі факти – „написав, видав, створив, відобразив…” – та цифри – „народився, закінчив…” – на інше, дуже конкретне, особисте та цікаве, що дозволяє доторкнутися до автора, його героїв, подій, відчуттів, до самого процесу його творчості.

Сьогодні у нас в гостях...

(Надається слово поету)

(Звучить пісня “Золотое сердце” у виконанні С. Ротару)

ІІ ведучий


Спочатку було Слово... Ніщо не має такої ваги, як Слово. Одне і те саме слово може бути грізним і лагідним, добрим і байдужим. Словом можна піднести людину до небес, можна вилікувати, а можна й поранити, а то і вбити. У народі здавна побутує повір’я, що слово, як і думка, здатні матеріалізуватися і повертатися до людини. Хороше слово повертається добром, а лихе слово – злом. Не дарма в народі кажуть: “Від теплого слова і лід розтане”. І таким же теплим словом-молитвою ми хочемо закінчити нашу зустріч.

І ведучий

Пречиста мати!
Просять діти вірні –
Почуй наші молитви
Сердечні, покірні.
Зволь нам, Божа матір,
Силу й волю дати
Для рідного краю
Жити й працювати.



Використана література:

В волнах века : альманах. — Николаев : Возможности Киммерии, 1997. — С. 1—5.

Золотоноша Л.А. Соло Свічі / Л. А. Золотоноша. — К. : Логос, 2001. — С. 1—9.

Іванюк П. Про кохання вам, дівчатам і юнакам / П. Іванюк. — Вознесенськ, 1995. — С. 40.

Література рідного краю : письменники Миколаївщини. — Миколаїв : Видавництво МОІППО, 2003. — 212 с.

Миколаївський оберіг : поетична антологія. — Миколаїв : Можливості Кіммерії, 2004. — 428 с.

На стапелях поэзии : альманах. — Николаев : ЧСЗ, 1999. — 288 с.

Використані пісні з грамплатівок:

“Трава у дома” в исполнении ансамбля “Земляне”: муз. В. Мигули. “Соловьиная роща” в исполнении Л. Лещенко: муз. Д. Тухманова. “Малиновки заслыша голосок” в исполнении ансамбля “Верасы”: муз. Э. Ханока // Именем любви : песни на стихи Анатолия Поперечного.

“Город над Бугом” в исполнении Ю. Ельникова: муз. И. Криворучко, сл. Н. Артемова. “Город корабелов” в исполнении Л. Лещенко: муз. Б. Райкова, сл. Л. Воронина // Корабельная сторона.

“Наедине со всеми” в исполнении В. Леонтьева: муз. В. Шаинского, сл. а. Поперечного // Эта планета одна у людей.

“Золотое сердце” в исполнении С. Ротару: муз. В. Матецкого, сл. М. Шаброва, А. Поперечного // София Ротару. Золотое сердце.

Интересная статья? Поделись ею с другими:


RSS-підписка

Підписка на публікації

Введіть ваш email:

Delivered by FeedBurner


Прозорро - публічні закупівлі

Я МАЮ ПРАВО!

Единая страна!
.