Володимир Малик: літописець з берегів Сули

01.02.2016 10:00 Обновлено 01.02.2016 10:16 Автор: Unsvet

Цикл виставок “Літературні ювіляри — 2016”
До 95-річчя від дня народження Володимира Кириловича Малика

Одного дня у видавництво “Молодь” зайшов чоловік і відрекомендувався: “Володимир Сиченко — поет із Лубен”. Богдан Чайковський, який завідував відділом літератури для дітей, відірвався від паперів і вловив відкритий погляд сірих очей. А ще його приємно вразила стримано-ввічлива манера говорити невідомого поета і чітка, як у вчителя, дикція. Поет прийшов у видавництво зі своїм доробком — поклав перед Чайковським два учнівських зошити в клітинку. Той пробіг очима один зошит і сказав, що таких поезій у них достатньо. “А ви гляньте ще це, — подав поет другий зошит. — Якщо вам не сподобається, то я сюди більше не прийду.” Видавець почав читати перші рядки і... не помітив, як перегорнув останню сторінку.

“А це ми надрукуємо. Тільки чомусь тут підпис — Володимир Малик”. І тоді розповів Володимир Кирилович, як він придбав собі такий псевдонім. Прізвище у нього якесь “шипляче”, та й поетів на “-енко” дуже багато. Дружина, коли проводжала його у видавництво, порекомендувала взяти за псевдонім її дівоче прізвище, мовляв, із ним йому неодмінно пощастить. Так і сталося.

Народився Володимир Кирилович Малик 21 лютого 1921 року в селі Новосілки Макарівського району на Київщині в селянській родині. В сусідньому селі Ясногородці закінчив середню школу, а в 1938 році вступив на філологічний факультет Київського університету. Він відвідував студентський літературний гурток, яким керував відомий поет Абрам Кацнельсон. У 1940 році його ім'я вперше з'явилося на сторінках справжнього журналу, а весною наступного року Андрій Малишко взяв для друку добірку поезій талановитого початківця. Усі плани обірвала війна. Вчорашній студент став ополченцем. Разом з товаришами будує оборонні об'єкти під Києвом, потім під Харковом, де й потрапив у вороже оточення. Поранений, розбитий малярією, пробує перейти лінію фронту, але не може. Тоді проривається до партизанів, ховаючись у воронках від бомб, перебуваючи холодні ночі в заметених снігом стогах і долаючи всього кілька кілометрів за день. Наприкінці грудня 1941 року таки дістався рідних Новосілок. Навесні 1942 р. потрапив до рук жандармерії. Був вивезений до Тюрінгії. По дорозі на німецьку каторгу намагався втекти, але не судилося. Майже три роки Малик відмучився у фашистських концтаборах. У квітні 1945-го — нарешті визволення, півроку радянського “фільтраційного” концтабору. В мирний час Володимир працював вчителем української мови і літератури, одночасно продовжуючи навчання в університеті. Спочатку вчителював на Київщині, потім у Лубнах на Полтавщині, аж поки не присвятив себе письменницькій діяльності. Саме життєвий калейдоскоп вплинув на світосприйняття письменника В. Малика, вплинув на усвідомлення духовних цінностей як найголовніших життєвих констант, що знайшло безпосереднє відображення в літературній творчості.

Володимир Малик був зразковим сім'янином і зразковим та люблячим батьком. Однак, оглядаючись на своє життя, він мимоволі відчував жаль, “що народився в нашій країні в ХХ столітті”. Поряд із цими міркуваннями є інший висновок: “Життя було не легке. Зробив не багато, міг значно більше. Та все ж моя літературна доля щаслива і мене читають. І це — головне...”

Останні роки життя письменника супроводжувалися хворобами, розчаруваннями, маленькими втіхами родинними і літературними, і молитвами за майбутнє України: “Сил немає. Нічого вже мені не треба — лише швидкої, легкої смерті, вільної України та щастя дітям і онукам. Дай, Боже!”. Помер Володимир Кирилович 31 серпня 1998 року.

Літературну діяльність В. Малик починав як дитячий письменник віршованою історичною казкою “Журавлі-журавлики” (1957) про часи турецько-татарських набігів на Україну. Отож з самого початку літературного шляху, працюючи в жанрі літературної казки, письменник обрав історичне спрямування літературної творчості. Стан суспільства, у якому довелося працювати письменнику обумовив вибір жанру казки. З одного боку, було бажання підтримати дітей, “...підбадьорити хоча б добрим словом, вселити в них віру в те, що й найстрашніші випробування скінчаться”. З іншого боку, обмежував жорстокий контроль усієї літературної продукції. Рішення письменника спробувати себе в жанрі казки, історичної легенди цілком умотивоване: “Адже, в історії рідної землі було чимало трагічних сторінок, розповідаючи про які, можна було б сказати і про те, про що мовчали “співці щасливої доби”, не розповідали шкільні підручники.” Відповідно, жанр казки, у якому почав працювати Володимир Малик, несучи в собі великий виховний і культурологічний потенціал, давав змогу автору реалізувати поставлену мету, не привертаючи до себе зайвої уваги “компетентних органів”.

Згодом з’явилася низка казок-легенд Малика: “Чарівний перстень” про Олексу Довбуша, “Месник із лісу” про Устима Кармалюка, “Червона троянда” про хлопця- партизана Василька, “Микита Кожум’яка” та “Воєвода Дмитро” про захисників стародавнього Києва. У 1960 р. з’являється перша прозова повість “Чорний екватор”, у 1965 — повість “Новачок”, пізніше побачили світ й інші пригодницькі повісті: “Дві перемоги”, “Слід веде до моря”, “Двоє над прірвою”.

Все ж найповніше талант письменника розкрився в жанрі історичного роману. “Посол Урус-шайтана” (1968), “Фірман султана” (1969), “Чорний вершник” (1976), ”Шовковий шнурок” (1977), що склали тетралогію “Таємний посол”, “Князь Кий” (1982), “Черлені щити” (1985), “Горить свіча” (1992), “Чумацький Шлях” (1993), ”Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім” (1999) — романи, які стали феноменом етичної та національної пам’яті, культурної самобутності української нації від найдавніших часів.

Оригінальними, нестандартними є міркування Володимира Малика про специфіку історичного роману. Ці думки заслуговують особливої уваги, тому що їх висловлював письменник, який завжди був зорієнтований на читача: “...історичний роман — це перш за все художнє полотно, а не ілюстрація до підручника з історії. Його треба писати так, щоб, не погрішивши проти історичної правди в цілому, показати шматок живого життя далекого від нас часу. Дійсність завжди конкретна. І такою її треба показувати. А конкретність у художньому творі проявляється тільки через конкретність життєвих деталей: мови, побуту, подій. Однак і цього мало. Щоб твір був цілісний і цікавий, цю конкретність треба ввігнати в цілісний, добре закручений сюжет. Отже, характери і сюжет — основні, на мою думку, компоненти всякого читабельного роману і історичного в тім числі.”

Найголовнішими творчими набутками письменник вважав тетралогію “Таємний посол», романи “Князь Кий”, “Черлені щити” і кілька поем для дітей.

На сторінках щоденника Володимир Кирилович говорить про специфіку роботи над тетралогією “Таємний посол: “Писати про історію України небезпечно. Та ще мені! Єдиний вихід — писати про спільну боротьбу українського та російського народів проти турецької імперії. Лише тоді я можу сподіватися, що роман (на той час у письменника був задум створити роман, писати тетралогію не планувалося) побачить світ. Але писати так, щоб опоетизувати козацтво і свій народ!”

Малик працював одержимо, бо хотів хоч трішки розбудити, розтривожити той всенародний сон, щоб люди згадали своїх предків, свою історію, свою мову. Письменник багато працював в архівах, вивчав історичні документи. Йому вдалося висвітлити спільну боротьбу українського, російського, болгарського, польського, австрійського народів проти Османської імперії у світлі духовних орієнтирів, не відмежовуючи національні цінності від загальнолюдських.

70-80-ті роки ХVII ст. стали історичним тлом для тетралогії “Таємний посол” (“Посол Урус-шайтана”, “Фірман султана”, “Чорний вершник” і “Шовковий шнурок”). Друга половина ХVII ст. була чи не найтемніша сторінка в історії українського народу. Після національно-визвольної війни 1648-1654 років йому знову довелося пережити роки чорного лихоліття, період нескінченних воєн і спустошення величезних територій. Жорстока дійсність гартувала тих, для кого воля рідного краю була понад усе, робила їх суворими й нещадними, але вони лишалися ніжними синами, люблячими чоловіками, вірними нареченими. Вони вміли любити й ненавидіти, прощати й карати, орати поле й стинати ворожі голови. Їм притаманні найкращі риси людської особистості — дружба й товариськість.

У тетралогії Володимира Малика “Таємний посол” історична правда й художня вигадка доповнюють одна одну, поглиблюючи знання читачів про відомі події. Головний герой тетралогії — молодий козак-розвідник Арсен Звенигора. Він сміливий, розумний, освічений. Це невигадана особа. Напередодні війни кошовий отаман Запорізької Січі Іван Сірко послав свого розвідника до Туреччини вивідати її військові плани. Досконало володіючи турецькою мовою, знаючи звичаї та побут ворога, цей винахідливий посланець роздобув та привіз на Січ фірман султана Магомета IV про загарбницький похід в Україну. Арсен Звенигора і став прототипом того сміливця. Арсен, діючи в історичному часі й просторі, втілює в собі найкращі риси українського етносу: “Подумав..., що зараз дуже зручно втекти. Ключ від кайданів у кишені. Але, згадавши про товаришів, облишив цю думку. Ні, треба обов’язково передати їм ключ. Може, ще кому всміхнеться доля і пощастить добратися додому?”

Події розвиваються швидко, епізоди подаються в єднанні і націлені на розкриття характерів героїв. Описи України і Туреччини наочні та мають яскраві й характерні деталі, що посилюють реалізм зображуваного. Дія епопеї відбувається в Україні, Криму, Туреччині, Болгарії, Польщі, Австрії. Малик описує оборону Чигирина в 1677-1678 роках, гетьманування Юрія Хмельницького, оборону Відня в 1683 році. Одні перипетії змінюють інші, а головні герої продовжують мужньо долати перешкоди. Автор блискуче втілює в життя свій принцип: “Єдине, що вимагається, — писати талановито! Писати цікаво! Щоб за словами поставали картини, образи, а не якесь словоблудіє.”

Свої твори Володимир Кирилович Малик адресував передусім молоді. Він хотів, щоб складовою частиною її світосприйняття стала віра в національні ідеали, у щасливе майбутнє свого народу, а також любов до національної культури, мови, звичаїв та обрядів.

Тетралогія “Таємний посол” внесена до переліку “50 знаменитих українських книг”. Книги В. Малика не втрачають художньої цінності. Вони несуть в собі особливу художньо-естетичну енергетику, потужний духовний потенціал.

P.S. Відомо, що задум “Таємного посла” виник у Володимира Малика під впливом картини Іллі Рєпіна “Запорожці пишуть листа турецькому султанові”. У романі “Фірман султана”, другій книзі тетралогії, козаки теж писали такого листа. І ось, що у них вийшло:
“Запорозькі козаки турецькому султанові, — почав читати писар. — Ти — шайтан турецький, проклятого чорта брат i товариш i самого люципера секретар. Який ти в чорта лицар, якщо голим... їжака не вб'єш? Не будеш ти годен синiв християнських пiд собою мати! Твого війська ми не боїмося, землею i водою будемо битися з тобою! Вавiлонський ти кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, александрiйський козолуп. Великого i Малого Єгипту свинар, татарський сагайдак, кам'янецький кат, подолянський злодiюка, самого гаспида внук i всього світу i пiдсвiту блазень, а нашого бога дурень, свиняча морда, кобиляча с..., рiзницька собака, нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорт! Отак тобі козаки вiдказали, плюгавче!.. Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць на небі, год у книзі, а день такий у нас, як у вас, поцілуй за те ось куди нас!”