Головна | Афіша | E-FreeLibrary | Каталог | Блог | Контакти

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Услуги и материалы - E-FreeLibrary

У Олександра аж щелепа відвисла, коли почув від однокласників Сергія та Анатолія про їхні наміри після закінчення школи піти працювати до театру.

– Ким же ви там будете? – округлилися очі у хлопця. І навіть у страшному сні не міг уявити собі на сцені довготелесих, незграбних однолітків. Маслакуватого, з величезними руками Анатолія та довгоносого очкарика Сергія.

– Для початку влаштуємося працівниками сцени, а там, дивись, і у виставах грати будемо, – зухвало запевнив Сергій.

Ця звістка облетіла всю школу. З хлопців насміхалися учні, а вчителі які на своєму віку бачили всіляке, але щоб таке...
Запеклі трієчники, з яких і слова не витягнеш, сором’язливі, тихі, до пуття не могли відрізнити вірші Тараса Шевченка від поезії Лесі Українки, замахнулися на служіння Мельпомені.

Пролунав останній  шкільний дзвоник. Випускники, кожен по-своєму, протоптував стежину у доросле життя. Хто до столиці подався, хто атакував місцеві технікуми та інститути. Сашко ж влаштувався на суднобудівному заводі. І вже за півроку мав робочу професію судноскладальника.

Після зміни, переодягнув спецівку на елегантну куртку, поспішав додому. На головній вулиці його увагу привернула незвична картина. В оточенні невеликого гурту стояли два молодики, задерши голови, вони загрожували, невідомо кому:

– Чого сидиш, ану злізай, – махав величезним кулаком один, другий тихенько йому піддакував:

– Кому сказав, все одно дістану...

Сашко теж задер голову, але нікого – ні на даху, ні на балконах будинків не побачив, але хлопці продовжували комусь наганяти страху. Деякі зіваки продовжували спостерігати за цим видовищем, деякі, покрутивши біля скроні пальцем, ішли далі. Сашко теж хотів пройти мимо, але впізнав своїх однокласників.

– Чого репетуєте? – пробрався до них.

– Та ми жартуємо, – знітився Анатолій перед знайомим, тихенько відводячи його з натовпу.

– Які там жарти, професіоналізм виробляємо, – плентався ззаду Сергій. – Бачив скільки у нас глядачів було?

– Це ж вам не театр, а Радянська...

– Яка різниця, де характер гартувати. Ми вже у виставі граємо, – і від гордості за себе у Сергія аж щоки пашіли. – Он бачиш афішу, – показав на тумбу, що стояла біля Каштанового скверу. – „Собака на сіні” називається.

– Ух, ти-и-и, – не міг приховати свого захоплення Сашко і зупинився біля афіші. Швидким поглядом пробігся по прізвищах.

– А де ж ваші?

– Ось. – Анатолій тицьнув пальцем, де було написано „та інші”.

Цікава стаття? Поділися нею з іншими:


RSS-підписка

Підписка на публікації

Введіть ваш email:

Delivered by FeedBurner


Прозорро - публічні закупівлі

Я МАЮ ПРАВО!

Единая страна!
.