Головна | Афіша | E-FreeLibrary | Каталог | Блог | Контакти

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Услуги и материалы - E-FreeLibrary

Підклавши руки під голову, я лежала горілиць і дивилася, як блакитним  небом безжурно пливли легкі пухнасті хмаринки. Вони нагадували знайомі предмети, несли і несли мої розбурхані думки кудись далеко. І зовсім не хотілося згадувати про картоплю, яку треба вибирати. Про школу, до якої треба йти за якийсь тиждень. Про сусіда Миколу, який торохтів відрами на сусідньому городі. Я мала свій фантастичний світ, але  його перервав гул, що наповнив довкілля. Я підвелася і побачила на обрії сріблясту цятку. Вона наближалася і набувала конкретної форми. Микола теж подивився  на небо.

— От щоб отой літак кинув цілий мішок грошей, — раптом замріяно сказав він.

— І щоб він упав прямо на наш город, — додала я.

— На наш. Я  перший сказав, — звів на переніссі короткі нерівні брови Микола.

— А я кажу он туди, — підвелась я  і показала на розпатлані груші, що стояли край городу, плоди яких щедро купались у сонячних променях.

Микола також не витримав — і в мене полетіла картопля.    Я відповіла тим же. Зав’язався справжній бій. Він тривав недовго, бо зупинив мамин окрик.

— А він перший почав, — скаржилась я. Але мама, водночас добра, справедлива і строга, не стала вислуховувати нас. І вже за хвилину ми знову збирали картоплю. Та мені було сумно від одноманітної роботи, і трохи пізніше погукала сусіда.

— Слухай, Миколо, а якби той мішок упав на межі? — пішла я на деякі поступки.

— І більшою частиною на наш город, — поспішив закріпити свої позиції хлопець і кинув на мене сердитий погляд.

— Добре, — погодилась я, пригадавши дошкульний удар картоплею, — а що б ти купив?

Микола кинув роботу, вмостився на межі, а це добре витоптана доріжка між городами, склав навхрест руки на колінах.

Поглянув світло-зеленими очима вдалину і сказав:

— Велик.

Велосипед — мрія всіх моїх друзів. Він з’явився у нас два роки тому. Батько привіз дивну його з далекої Москви. Вона виблискувала на сонці своєю лакованою фарбою, спицями та сталевим кермом. Скільки синців набила, поки навчилася їздити. А хлопці та дівчата, не лише з нашого кутка, бігли услід, аби хоч потриматися за багажник. Піднімалася курява з-під ніг так, що кури й гуси розліталися, аж пір’я з них сипалося. А бабусі страхалися й хрестилися на таке диво. Не раз так бігав і Микола, догоджаючи мені, щоб дала поїздити.

Я теж кидаю роботу, вмощуюся на відрі біля хлопця. Мої брови підстрибують угору, — а ще що купив би?

Очі у Миколи повеселішали, а на вузькуватих вустах заграла посмішка.

— Патефон, як у діда Ілька.

Мене шкрябнуло за душу. Бач який, у нас ціла радіола, а він патефон хоче. І згадала, як ми, ще зовсім маленькі, збиралися у дідовій світлиці. А він сухорлявий, зігнутий, старий, мов вечір, немов якийсь чарівник, витягував з-під столу ящик, чаклував біля нього. Затамувавши подих, спостерігали, як крючкуваті дідові пальці накручували блискучу ручку. З ящика пливла музика, і ми зачарованими душами неслися назустріч пісні, єдналися з нею так, як і господар небагатої оселі.

Час від часу дідусь влаштовував свята. Але тепер він і сам приходив до нашої хати, аби послухати на радіолі Русланову, Бернеса чи Утьосова. Опустивши додолу зморшкуваті повіки, насолоджувався співом.

— Миколо, ну навіщо тобі отой патефон? Купуй радіолу. І радіо послухаєш, і пісню, яку захочеш, — раджу йому, неначе справді мішок з грішми давно лежить на межі, хоча від літака і слід пропав.

— Ти мені не указ, — розгнівався сусід і, тріпнувши вигорілою на сонці кучерявою чуприною, раптом запитав:

— А ти що купила б?

І я задумалась. А й справді, що? Думки позаглядали в усі закутки моєї душі. Виявилося, все, що потрібно для дитячого щастя, у мене є.

— Мамі віддала б, — це було найкраще рішення. Та Микола, мабуть, продовжував мріяти, бо щасливо посміхався. І тоді я рішуче мовила:

— Нехай упаде отой мішок на ваш город.

Миколині очі округлилися. Він переможно засміявся і пішов вибирати картоплю.

То було наше дитинство. А попереду чекало життя.

Цікава стаття? Поділися нею з іншими:


RSS-підписка

Підписка на публікації

Введіть ваш email:

Delivered by FeedBurner


Прозорро - публічні закупівлі

Я МАЮ ПРАВО!

Единая страна!
.