СмакBook від УІК: читацькі посиденьки #14 зі Світланою Талан

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Події та новини - Фотофакти

01.02.2023 11:31 Обновлено 12.08.2024 12:28 Автор: Unsvet

31 січня відбувся чотирнадцятий літературний стрим проєкту СмакBook від УІК, героїнею якого стала одна із найвідоміших сучасних українських письменниць, лауреатка престижних літературних премій, Золота письменниця України Світлана Талан.

Модераторка заходу Тетяна Гервасьєва завважила, що зустрічі з улюбленою письменницею з нетерпінням очікували численні прихильники її творчості, серед яких не лише читачі обласної бібліотеки для юнацтва (хоча й таких немало!), а й книголюби та бібліотекарі з усієї України. Географія січневих посиденьок дійсно вражає! Вся Миколаївщина, Вінниця, Луцьк, Київ, Івано-Франківськ, Одеса і навіть Кишинів. Люди різних поколінь і статей цього дня відклали всі справи, аби поспілкуватись із письменницею, чиї реальні історії – сильні, реалістичні та пронизливі – зачіпають струни душі, розраджують і підтримують, відволікають і захоплюють.

Світлана Талан родом із Сумщини, з 1989 року мешкала в Сєвєродонецьку, а зараз разом із сином перебуває на Львівщині. Символічно, що наш інтернет-міст цього дня з’єднав два Миколаєва – наше південне місто-герой і його західного тезку. Втім, письменниця пообіцяла обов’язково відвідати «великий» Миколаїв, а ми зловили на слові і з нетерпінням чекатимемо. А поки протягом півторагодинного стриму говорили про літературу, життя і війну, яка його перевертає і непоправно змінює, про нові випробування і нові плани.

Пані Світлана розповіла, що ще школяркою перемогла в конкурсі районної газети, стала її позаштатним кореспондентом. Дівчині передбачали літературне майбутнє, запрошували працювати до районної та обласної газет, але тоді вона обрала інший шлях. Закінчила педагогічний інститут, багато років працювала в освіті. Життя неслося вихором, не шкодуючи для Світлани випробувань. Сама виховувала сина, працювала на півтори ставки, а навіть черевиків собі купити не могла. І якось через це навіть заборонила собі писати! Світлану запросили на літературне засідання. Запросив поет, на якого молода вчителька дивилась, як на небожителя. Світлана вийшла на листопадову вулицю Сєвєродонецька в літніх босоніжках. На зустріч вона так і не прийшла. В брудних босоніжках, з мокрими ногами повернулась додому, довго плакала і заріклась ще хоч колись писати. Але ніколи не кажи: «Ніколи». Так, часу минуло чимало, поки майбутня письменниця відчула в собі непереборне бажання і внутрішню потребу знову писати. В ній заговорили всі її героїні, не давали спокою, прагнучи швидше розповісти свої історії читачеві. Світлана Талан писали три роки, надсилала рукописи у видавництва, отримувала відмови і знову писала. Поворотним став 2011 рік. Перемога в конкурсі «Коронація слова» змінила все: тепер уже видавництва ставали в чергу з пропозицією друкувати роман авторки-початківиці. Вона обрала «КСД» і наступного року вже мала першу книжку – роман «Коли ти поруч». Він приніс Світлані Талан справжню популярність і ознаменував появу нового імені в сучасній українській літературі. За рік було продано рекордний наклад – 80 тисяч примірників! Відтоді Світлана Талан пише щодня. Наразі в творчому доробку письменниці майже три десятки книжок, а в її голові постійно «сидять» п’ять різних сюжетів, які чекають своєї черги. Авторка каже, що теми їй підказує саме життя. Напевно, тому її твори такі сильні, реалістичні та пронизливі. В них йдеться про наболіле: сирітство, СНІД, війну, зраду, Голодомор…

Історії створення книг не менш цікаві і часом драматичні, аніж самі твори. «Оголений нерв» Світлана Талан писала в окупації, під обстрілами і в невідомості. Відобразила в ньому реальні події 2014 року на Луганщині, вплела долі людей, що стали прообразами героїв, вклала в уста головної героїні власні думки і оцінку подій. За активну проукраїнську позицію, за описану в «Оголеному нерві» правду окупаційна влада внесла письменницю до розстрільних списків, проти неї ополчились проросійські ЗМІ, їй писали погрози в приватні повідомлення, намагались виманити з дому для розправи. Реакція Світлани Талан була діаметрально протилежною від тієї, на яку розраховували хейтери. Вона стала ще активніше займатись громадською і волонтерською діяльністю: організовувала всеукраїнські акції щодо збору книжок для бійців, проводила зустрічі з захисниками на передовій, висвітлювала інформацію про життя по обидва боки розмежування на Луганщині у власному блозі «Інформаційний супротив Світлани Талан». А ще написала продовження роману «Оголений нерв». «Повернутися дощем» вийшов у 2016-му, в його основу покладені події під Іловайськом. Письменниця завважила, що планує написати ще й третю частину. Ще більше її наснажила недавня інформація, що терористичне угрупування «ЛНР» створило список літератури, яку рекомендують вилучати з фондів шкільних бібліотек. У списку з 365 назв – чотири твори Світлани Талан: «Матусин оберіг», «Повернутися дощем», «Ракурс», «Я захищаю тебе». Письменниця у відповідь на такі заяви окупантів, вкотре впевнилась, що все робить правильно і впевнено тримає свій фронт.

Одним із найсильніших своїх творів авторка вважає роман про Голодомор «Розколоте небо». Його включили до шкільної програми для позакласного читання і саме цей твір авторка радить читати підліткам і молоді.

Присутні ділились своїми враженнями від прочитаних книжок Світлани Талан, просили розповісти історії створення улюблених романів. Цікавинки про «Букет улюблених квітів», «Де живе свобода», «Матусин оберіг», «Ракурс», «Оголений нерв», «Просто гра» захопили тих, хто вже прочитав, і максимально заінтригували тих, хто лише планує. Радості книголюбів не було меж, коли дізнались про вихід у лютому нової книги – мелодрами «Душа Ніколь».

Чат ряснів захопленими коментарями, щирими побажаннями авторці та запитаннями. Запитували, яка із книжок найбільш автобіографічна. Виявилось, що «Не вурдалаки» майже повністю описує історію родини письменниці. Автобіографічні моменти є і в романі «Оголений нерв», про який одна із читачок розповіла, що плакала під час читання. Ледь стримували сльози присутні, коли Світлана Талан розповідала про своє особисте – тяжке і наболіле. Як до останнього не хотіла виїжджати із на третину зруйнованого Сєвєродонецька. Покинути рідний дім змусила лише пряма загроза бути розстріляною російськими терористами, як вони вже робили з проукраїнськими активістами на захоплених територіях. Зібрала речі, спеціально взяла лише саме необхідне, бо їхала на два тижні… Вже згодом дізналась, що мародери знищили все. Пані Світлана найбільше шкодує за сімейними альбомами і своїм ноутбуком, на якому зберігались її записи, світлини. Письменниця зізналась, що зараз тримається і продовжує працювати завдяки підтримці читачів. Саме їх очікування нових книжок спонукає авторку писати. Пані Світлана заінтригувала учасників зустрічі новиною, що планує відродити ім’я своєї землячки – сумчанки, етнографині, письменниці, про яку забули в Україні, але знає вся Європа. Традиційно запитували про натхнення. На це авторка відповіла: «Я не знаю, що таке натхнення, я знаю, що таке праця». У своїй творчості Світлана Талан керується трьома незмінними принципами: бути з читачами щирою, не вживати нецензурних слів і не гнівити Бога. Напевно, тому її книги знаходять такий відгук у серцях читачів, а нині ще й виконують терапевтичну функцію: відволікають, розслабляють, знімають стрес і водночас допомагають переосмислити травматичний досвід.

Ми дякуємо пані Світлані за спілкування. Було душевно, чесно і дуже щиро. З нетерпінням чекаємо нових книжок і зичимо авторці міцного здоров’я, сил і наснаги!

P.S. Друзі, дякуємо всім, хто долучився! Побачимося/почуємося/поспілкуємося в лютому.