СмакBook від УІК: читацькі посиденьки #17 з Лесею Ворониною

27 квітня сімнадцятий літературний стрим проєкту СмакBook від УІК, героїнею якого стала дитяча письменниця, перекладачка і радіоведуча Леся Воронина, зібрав більше п’ятдесяти юних і дорослих читачів, а також бібліотекарів з різних куточків України і Миколаївщини.

Леся Воронина народилась 21 березня 1955 року у Києві, де зараз і проживає. Письменницький родовід починається з діда – Прохора Воронина, згодом і батьки теж мали справу зі словом, тому не дивно, що свого часу й Леся закінчила філологічний факультет КНУ імені Тараса Шевченка. Вигадувати свої фантастично-пригодницькі історії та “лякачки” майбутня письменниця почала ще в дитячому садочку, а відтак вже понад двадцять років пише для дітей. З того часу в Лесі Ворониної вийшло більше двох десятків талановитих, веселих і цікавих книжок, які запрошують у світ літератури нових і нових книголюбиків. Її твори, а саме повість «Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку №9», вивчають в школі. Напевно тому, напрочуд активний і щирий діалог зав’язався між письменницею і шестикласниками Єланецького ліцею №2, котрі долучилися до зустрічі разом із вчителькою і бібліотекарками Єланецької бібліотеки для дітей. 

 

Їм і всім «посиденьківцям» письменниця розказала, що написала аж п’ять книг про «Таємні товариства» і показала різні видання цієї серії. Розповіла про чудову роботу ілюстраторів, котрі створили вже такі впізнавані образи героїв, особливо головних поганців – синьомордих прибульців. Саме синьомордами школярі й зацікавились. Діти саме прочитали «ТТБ» на укрліт, тож, по свіжих враженнях, запитали пані Лесю, як у неї з’явилася думка створити синьомордих жаб-прибульців, які хотіли заразити людей вірусом страху. Авторка розповіла, що нічого проти жаб не має, але своїх книжкових лиходіїв наділила такими рисами і зовнішністю, аби вони викликали неймовірний жах і огиду. Виявилось, що письменниця не планувала писати продовження «Таємного Товариства Боягузів». Спонукав її до цього дивовижний випадок, а точніше випадкова зустріч в далекому Єгипті з її юним читачем – київським школярем Сашком, який навіть писав листи до видавництва з проханням до Лесі Ворониної продовжити писати про пригоди Таємного Товариства Боягузів і навіть пропонував ідеї, як повернути синьомордів з космосу, куди їх відправила авторка. Письменниці не залишалось нічого іншого, як писати продовження, поповнюючи перелік Таємних Товариств і тішачи читачів новими захопливими сюжетами. Учасники онлайн-зустрічі й собі позмагалися у креативності і вигадливості, пропонуючи найцікавішу назву наступної частини. Пропонували в компанію до Боягузів, Блазнів, Ботанів, Близнюків і Брехунів додати ще бабаїв, біологів, бовдурів і бібліотекарів. Пані Лесю неабияк потішили такі пропозиції, втім, вона одразу ж розставила всі точки над «і»: «ТТБ» залишиться пенталогією.

 

Письменниця зізналась, що іноді в процесі написання тексту герої «починають» командувати письменницею. Таке було з Климом Джурою і його побратимом Жуком. І тут вже нічого не поробиш – треба слухатись і писати. Пише Леся Воронина швидко: за два-три місяці книга готова. Лише остання детективна повість з інтригуючою назвою «Гра в індіанців, або Ніколи не смійся з крокодила» писалася складно і довго. Книга вийшла під час війни в харківському видавництві «Віват». І це просто фантастика: друкувати книжки під постійними обстрілами!

 

Леся Воронина переконана, що дитяча книжка має захоплювати читача. Вона й сама малою читала «Маленьких дикунів» Ернеста Сетона-Томпсона, «Пригоди Гекльберрі Фінна» Марка Твена. Присутнім на заході школярам письменниця радила «Дракони, вперед!» Катерини Штанко, «Пригоди на острові Клаварен» і «Знак потраплянців» Ірен Роздобудько, цікаві і розумні книжки про Гаррі Поттера від Джоан Ролінґ. Пані Леся підкреслила, що книжки допомагають дітям усвідомити дуже важливі речі в реальному житті, а ще розвивають уяву і дають поштовх до вигадування власних історій.

Письменниця жартувала, давала дружні поради, відповідала на численні запитання, вразила своїм знанням мови есперанто, ділилась серйозними роздумами і веселими історіями, розповідала життєві бувальщини. Розмова була настільки цікавою, що година промайнула непомітно. Дорослі і юні учасники дякували письменниці за щире спілкування, зізнавались, що письменниця «з підручника» стала ближчою і зрозумілішою.

Ми теж дякуємо Лесі Ворониній за зустріч і за її чудові книжки. Зичимо всього найкращого і дуже чекаємо в Миколаєві!

 

Дякуємо ЗСУ за можливість працювати, говорити про книжки і бути вдома.

 

P.S. Друзі, дякуємо всім, хто долучився! Побачимося/почуємося/поспілкуємося в травні.