Лузан Дар’я. Маленьке божество (ІІІ місце)

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Інформаційно-ресурсний центр - Конкурс літературних інтерпретацій - 2018

09.10.2018 12:57 Обновлено 09.10.2018 13:47 Автор: Unsvet

Лузан Д. В. Маленьке божество : літературна інтерпретація за твором Террі Прачетта «Колір магії»  / Обласний молодіжний конкурс “Від автора — до читача, від читача — до автора”. — Миколаїв, 2018.

Лузан Дар'я Вікторівна , 2000 р.н., м. Снігурівка, студентка Миколаївської філії Київського національного університету культури і мистецтв.

Інтерпретація «Маленьке божество» за твором Террі Прачетта «Колір магії»

Партія завершена, Бариня перехитривши кожного підвелася зі свого місця і попрощавшись з кожним покинула гральну кімнату. Боги, які спостерігали за світом, що лежав на спині Великого А’Туіна, та грали з життями героїв, почали сперечатися та обмізковувати останню гру. Їх вражали та не влаштовували результати. Дваквітка і Ріндсвід мали програти, але магічна дія вдачі Барині подарувала їм життя. Темноокий Рок сидів мовчки, він уже планував наступну гру.

Кімната спустіла. Боги пішли грати у щось інше. Більш жвавіше. Зрозуміло, що їх ігри залежали від життів якихось героїв. Однак кімнату вони не зачинили, як робили раніше. Минула гра надто їх вразила і Хервут, носій ключів від усіх гральних приміщень, навсіч забув про двері. Невеликі дерев’яні з металевими візерунками та ручкою, яка мала вісім кутів. Вона відчинялася майже нечутно. Тому ніхто й не помітив, як до кімнати прошмигнула невелика тінь.

То була Жозета. Маленька богиня, яка народилася із почуттів фантазії та здорового глузду Корноса, бога дитинства. Корнос полюбляв створювати нових богів, і якщо інші боги створювали уже досить зріле божество, цей чоловік починав життя своїх дітей з чотириногого періоду. Так і з’явилася Жозета. Маленька білокудрява бешкетниця з очима, нагадуючими колір магії, октарин, восьмий колір райдуги.

Жозету ще не пускали до божественних ігор. Кажучи що для такої як вона не знайдеться стільця, бо усі боги були високими та дорослими, а вона надто малою. Але маленьке божество мало тягу до ігор навіть більше ніж її родичі. Бо вона була дитиною. Зараз братів та сестер її років у неї не було, бо батько був зайнятий чимось дуже важливим. Що правда чим саме він не хотів ділитися.

Гральна кімната, посередині якої знаходився восьмикутовий стіл, на якому лежала жива мініатюра А’Туіна – гігантської черепахи, а також чотирьох велетенських слонів: Берілія, Тубула, Великого Т’Фона та Джеракіна, які тримали на своїх спинах диск плоского світу, перебувала у темряві аж до тієї миті, поки Жозета не клацнула пальцями, від чого спалахнули усі свічки на підстельній люстрі. Навколо плавучої у просторі черепахи лежав картонний настил з фігурками та гральними кубиками від 6 до 20 граними. Фігури були кам’яними і прямокутними, без виразних людських форм та облич. Тому що вони не були прив’язані до якогось героя обраного гравцем. Натомість на карті плоского світу все ще знаходилися фігури Дваквітка, Ріндсвіда, Хруна та скрині із живодерева.

Маленьке божество обрало собі стілець Барині. У цьому виборі не було сенсу, дитина обрала те, що першим потрапило їй на очі. І витративши деяку частину своїх сил, Жозета сіла на нього, піднявши голову, вона подивилася на А’Туіна. Черепаха не бачила богиню, вона продовжувала плисти по нескінченному океану космосу, повільно обмірковуючи якусь черепашачу думку. Дівчинка доторкнулася до голови А’Туіна своїм невеличким пальчиком і велетень повільно здригнувся, притиснув шию до панцира. Те, що робилося з мініатюрою, відбувалося і насправді, тому дослідники Крулл, які стежили за життям А’Туіна, ще декілька місяців обмірковували таку реакцію черепахи та шукали причину такої «аномалії». Врешті-решт вони прийшли до думки, що А’Туін випускав кишкові гази.

Посміхнувшись, Жозета піднялася, ставши на стілець ногами, і спершись на край стола, подивилася на фігурки героїв. Її увагу привернула скриня. Чудернацька, на ніжках, яка покочуючись із сторони в сторону, йшла за своїм господарем. Дівчинка протягнула до неї руку та привідкрила кришку. Але живодерево, яке не мало мізків, у ту ж мить закрило від очей дитини те, що лежало у середині, ще й показало свої зуби. Фігурка Ріндсвіда поспішила відійти від скрині, боязко дивлячись на зубасту посмішку. Знов посміхнувшись, Жозета штовхнула Ріндсвіда у спину, через що він впав. Хрун та Дваквітка здивовано подивилися на нього, на що чаклун відмовив, що спіткнувся о коріння дерева. Але ніякого коріння не було.

Деякий час маленьке божество, поклавши голову на свої руки, дивилося, як герої спілкуються один з одним, як сваряться, але продовжують свою мандрівку. Це було дуже цікаво, бо Жозета ніколи не бачила створінь плоского світу. Їй не можна було з ними грати та відповідати за їх життя. Тому що, от як зараз, вона влаштовувала безлад у їх житті. Не такий, як її родичі, але вдача від героїв відверталася. То хмари надто швидко з’являються на небі та піде дощ, то табун диких коней, злякавшись чогось, побіжить у сторону привалу, дерева падають без якоїсь певної причини. Ріндсвід у якийсь час почав запідозрювати у нещастях богів, але згадав про свою життєву вдачу і відкинув думку про божественну кару у дальній куток свого мозку. Знав би він, що це правда, - подав би до суду.  

З рештою та з часом Жозета взяла до рук гральну кістку з 12 кутами. У той самий час, коли герої дійшли до Червбергу. І якщо б не випала десятка, вони б повернули до Пупа, натомість, за велінням чисел, їх коні повернули до гори драконів. Жваво кидаючи кістку, раз за разом Жозета підкидувала героям нові важкі та смертельні випробування.

Але була у неї зіркова ідея. А що станеться, якщо кубик впаде на ребро? Вагаючись близько секунди кудряве дівча кинуло кістку і та, не зупиняючись, почала крутитися на ребрі. Світ здригнувся. Живі душі, що лежали на дискосвіті, зникли і з’явилися у іншому світі, а Жозета раптово перенеслася разом з ними у той світ. Вона стояла посеред Англійського міста і дивилася на те, як люди на конях марширували  широкою вулицею. Грала музика, люди щось кричали. Ще хвилина, і її чари у плоскому світі вичерпали себе без свого господаря, кубик впав на сімку. Жозета разом з героями повернулася у свій вимір. Натомість вона сиділа уже на шафі у кімнаті свого дядька Ніфа, а Ріндсвід і Дваквітка впали до моря.
- Що ти там робиш? – Запитав Ніф, який лежав у своєму ліжку у халаті, на якому рухалися туманності.
- Сиджу. – Відповіла Жозета. – Що це тільки но було?
- Та хто ж його знає. – Відкладаючи книгу з рухаючими історіями, відповів казкар. – Можливо у когось випало ребро.
- Таке часто буває? – поцікавилася Жозета.
- Майже ніколи. – Відповів чоловік і зняв дитину з шафи. – Але коли це трапляється, навіть ми зникаємо і з’являємося не там де були. Біжи туди де була.
- Дякую.

Жозета поспішила повернутися до гральної кімнати, але та вже була зачинена. Опустивши свої гострі вушка, мала бешкетниця побігла шукати нові розваги. Або ж займатися тим, чим займаються усі діти - заважати дорослим.