Головна | Афіша | E-FreeLibrary | Каталог | Блог | Контакти
Головна Інформаційно-ресурсний центр Віртуальні виставки ТОП-10 найпопулярніших книг 2009 року, які обирають читачі нашої бібліотеки!

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Інформаційно-ресурсний центр - Віртуальні виставки

Мазин А. Князь / А.Мазин. - М. : АСТ ; Спб. : Астрель. — Спб., 2005. - 473 с.

«Князь» — третья книга древнерусского цикла Александра Мазина. Сергей Духарев — воевода и наставник молодого князя Святослава, князя-воина, покорившего великую Хазарию и Булгарское царство, расширившего пределы Киевского княжества от Каспия до Черного моря. Равного ему полководца не рождалось со времен повелителя гуннов Атиллы... Образ Сергея Духарева очень полюбился читателям.

Александр Владимирович Мазин родился в 1959 году в городе Запорожье. Закончил Ленинрадский технологический институт имени Ленсовета. Поэт, драматург, прозаик. В конце восьмидесятых – лидер авторской студии "Наст". Писал тексты песен (эстрада, рок, театр, кино), несколько лет работал для театра (рок-опера "Звезда Вифлеема", мюзикл "Волшебник Изумрудного города" и др.).

Персональный сайт автора
http://mazin-home.narod.ru/


Робски О. Устрицы под дождем / О. Робски. - М. : Астрель; АСТ, 2007. - 317 с.

Ищущим Любовь посвящается...

Оксана Робски представляет на суд читателя удивительно тонкое, живое и трепетное повествование, наполненное глубокой философией повседневности. “Устрицы под дождем” — это роман о такой разной любви, о жизни, где все переплетено, в которой добро и зло рядом, и не всегда их можно отделить друг от друга. Автор не пытается определить границы человеческой индивидуальности, любви и свободы, ведь эти понятия беспредельны.

Действие романа “Устрицы под дождем” происходит в сумасшедшем доме, правда, элитном, для обитателей Рублевки. В центре романа две молодые шестнадцатилетние девушки, которые не знакомы между собой, но жизнь переплела их судьбы. Одна девушка выросла в простой семье с обычным достатком, с мамой и папой, и вдруг она – Маруся узнает, что ее папа – не ее папа...

Вторая девочка – Оля, была похищена в восьмилетнем возрасте и столько же лет она провела в подвале, не видя никого, кроме Дедушки (так он велел называть себя), того человека, который ее похитил.
Девочка-женщина Оля, которая совершенно ничего не знает о жизни, и в то же время знает о ней много того, чего не может и не должна знать девочка ее возраста, после того, как ей удалось убежать из своей тюрьмы и от своего мучителя, понимает, что самое лучшее, что было в ее жизни, происходило с ней именно там, взаперти. И что, человек от которого она убежала и которого считала своим мучителем, на самом деле очень дорог ей, она любит его и в той ситуации, ей, оказывается не хватало лишь его любви. Но все уже не имеет смысла, слишком поздно. Дедушки уже нет. Он погиб.

Оксана Викторовна Полянская (псевдоним Оксана Робски) родилась в 1968г. в Москве — предприниматель (владелец частного охранного агентства) и писательница.

Персональный сайт автора
http://www.robski.ru/

Роздобудько І. Останній діамант міледі / І. Роздобудько. - Харків : Фоліо, 2006 — 222 с.

Цей авантюрний детектив — данина дитячому захопленню Дюма і “повна авантюра щодо всіх, можливо, впізнаваних історичних і неісторичних осіб, котрі живуть на цих сторінках...”.

Головні героїні роману – дві сестри, Влада та Жанна, такі різні і неповторні, як і їх долі. Жанна – стримана та розсудлива жінка, в душі якої ховаються дорога, високі вогнища, неприборкана пристрасть. Вона вершниця, відьма, циркачка і нащадок старовинного роду. Влада не знає справжніх батьків. Вона завжди хотіла бути для прийомних батьків найкращою, найслухнянішою дівчинкою в світі. Влада живе радістю і смутком, коханням і стражданнями своєї сестри Жанни. Так сталось, що вона з першого погляду покохала чоловіка сестри, витончено вродливого та розумного Макса. І не може нічого змінити: нелюбов Макса стала часткою її існування.

Книжка написана кілька років тому. “А от тепер, перечитавши рукопис, сама чомусь захопилась колізією і подумала, що така книжка має право бути, чому б ні?  Вона якраз після моїх інших романів є дещо несподіваною. А я люблю несподіванки. І не боюся, що цей роман, як мені казали мої друзі – “знизить рівень всього написаного після нього”.

Ірен Роздобудько — автор, що успішно працює в різних жанрах. Про це свідчать її неодноразові перемоги у Всеукраїнському конкурсі «Коронація слова». Окрім роботи в засобах масової інформації, працювала офіціанткою в ресторані, Снігуронькою у фірмі «Свято», кіномеханіком у відеосалоні, диктором радіогазети металургійного заводу. Нині — головний редактор журналу «Караван історій. Україна». Народилася 1962 року у Донецьку.

Ірен Роздобудько: “Я просто хочу, щоб у мене були читачі-однодомці. Щоб у мене – разом із ними! – було людське обличчя, щоб я – разом із ними! – не була зомбованою, щоб я – разом із ними! – мала завжди свою думку і сміливість висловити її. Я завжди кажу: без читачів – письменник – ніщо!”

Забужко О. Сестро, сестро : повісті та оповідання / О. Забужко. - К. : Факт, 2005. - 240 с.

Книжку вибраних повістей і оповідань Оксани Забужко, поруч із раніше недрукованими, складають твори, що вже встигли завоювати любов читачів і визнаних критики в Україні та за кордоном. Ця збірка (Praha: Argo, 2006) у списку "Книга Року-2006" газети "Lidove noviny" (Чехія); визнана переможцем конкурсу українських книг 2003 року в номінації “літературно-художнє видання” (рішенням Оргкомітету Всеукраїнської виставки-форуму української книги в м.Одеса).

Зібрані в цій книзі написані впродовж 90-х років твори під однією обкладинкою і саме в поданому авторкою порядку виглядають цілісно і вмотивовано, попри їхню розкиданість у часі і різних — жіночих і не зовсім — часописах. Оксана пише здебільшого саме про дитинство, аж цікаво стає — як можна викачати стільки з одного піонерського досвіду: Саме це фотографічне відтворення внутрішнього боку дитинства, витримане часовою дистанцією і викладене українською мовою, відтворення того, що Вадим Скуратівський у передмові до книги зазначає як «зранене дитинство, що його травми безперестанку проступають через особливий психологічний палімпсест цього письма», є найбільш цікавим... Можна сказати, що таке дитинство варто було прожити хоча б для того, аби потім описати його.

...У тебе мусила б бути сестра — на чотири, ні, на п'ять років молодша. Над цілим твоїм дитинством кружляли безтілесні жіночі імена, — ти не знала, до чого їх приточити, а лялькам давати не важилась: імена були не «лялькові», тобто не зняті з живих людей, а якісь нізвідкісні — немов крізь стогін самопливом вигулькнулого імени, що надовго опосідало твій внутрішній слух (а вони всі гули як стогін, найчастіше повторюване — «Іванна»), хтось добивався до тебе — хтось, хто хотів бути названим.

Оксана Забужко народилася 1960 року в Луцьку. В 1986-1988 роках викладала естетику та історію культури в Київській консерваторії ім.Чайковського. З 1988р.  — співробітник Інституту філософії Академії Наук України. Віце-президент Українського ПЕН-центру. Нагороджена Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня (Указом Президента України від 16 січня 2009 р.).

Офіційна сторінка Оксани Забужко
http://www.zabuzhko.com/ua/calendar/index.html

Кожелянко В. Конотоп : Роман, новели / В. Кожелянко. - Львів : Кальварія, 2001. - 176 с.

Що було б, якби у 41-му році Україна стала незалежною, і як би далі вона розвивалася? Що було б, якби?.. Василь Кожелянко увійшов в українську літературу як творець жанру «альтернативна історія». Його романи стали однією з перших вдалих спроб створення українського фентезі з присмаком «віртуального реваншу».

Василь Кожелянко народився 1957 року в с. Кам’яна під Чернівцями. Помер 22 серпня 2008 року. Закінчив Чернівецький Державний університет ім. Ю. Федьковича. Згодом почав працювати журналістом, не зраджуючи свого істиного покликання письменника.
Василь Кожелянко – автор поетичних збірок, романів «Дефіляда в Москві», «Людинець», «ЛжеNostradamus», «Котигорошко», «Тероріум», «Срібний павук», «Третє поле»; збірки новел «Логіка речей»; п’єс (у співавторстві з Володимиром Сердюком): «Пластиліновий метал», «Солдатське щастя», «Гільйотина», «Лізикава», «Казка діда Зигмунда».

У романі “Конотоп” автор не спинився у бажанні запроторити свого улюбленця «подалі» в пошуках історичної правди: Автовізій Самійленко опиняється не де-небудь, а на знаменитій Конотопській битві року Божого 1659. Є де розгулятися журналістові, щоб написати щирі реляції у різні видання, з істинним шармом беручи «потрібні» інтерв'ю для престижних газет.

До роману додані також цікаві новели «з нового життя», сповнені свідомого сарказму щодо «реалій» та дійових осіб історії, яка «твориться на очах». Але без історичних рефлексій і тут не обійшлося: за «героїв» маємо Адама, Каїна з Авелем та декількох вправних літераторів, котрі у столиці пишуть пречудові вірші. Автор не дає читачеві забути, що «на війні як на війні», козача слава «нє згінєла» і в наші часи, тому авантюрний дух і звивистий сюжет підтримають загартований дух читача, якому припали до душі «історичні розвідки» у стилі «пост».

Майер С. Сумерки / С. Майер : перевод с английского А. Ахмеровой. - М. : АСТ ; Астрель, 2006. - 447 с.

Стефани Морган Майер (родилась в 1973 году) — современная американская писательница, ставшая известной благодаря серии романов «Сумерки», переведённой на 37 языков  миллионными тиражами (только в США продано свыше 8 миллионов экземпляров).

«Сумерки» — вампирский роман, первое издание которого только в США разошлось рекордным тиражом 100 тысяч экземпляров! Книга стала культовой для молодежи не только англоязычных стран, но и Франции, Испании, Скандинавии, Японии и Китая. Литературный дебют, который критики сравнивают с «Интервью с вампиром» Энн Райс и «Теми. Кто охотиться в ночи» Барбары Хэмбли.

Влюбиться в вампира… Это страшно. Это романтично. Это прекрасно и мучительно… Но это не может кончиться добром — особенно в вечном противостоянии вампирских кланов, где малейшее отличие от окружающих уже превращает вас во врага...

Сайт поклонников творчества Стефани Майер
http://www.stefanimayer.com/

Официальный сайт Стефани Майер
http://www.stepheniemeyer.com/

Коэльо П. Дневник мага / П. Коэльо. - М. : АСТ ; Астрель, 2008. - 288 с.

Па́уло Коэ́льо (Па́улу Куэ́лью) родился в 1947г. в Рио-де-Жанейро. Опубликовал в общей сложности 16 книг — романы, комментированные антологии, сборники коротких рассказов-притч. Как бы его ни называли — алхимиком слова или феноменом массовой культуры — Пауло Коэльо остаётся самым авторитетным писателем нового столетия. В 150 странах мира было продано более 86 миллионов книг Пауло Коэльо, переведённых на 67 языков. Он получил множество литературных премий в разных странах.
Его «Алхимик» лег в основу фильма Лоуренса Фишборна, поклонника Коэльо. Им написаное «Паломничество» легло в основу компьютерной игры, разработанной компанией Arxel Tribe. Его новелла «Заир» была запрещена в Иране с конфискацией копий, но впоследствии всё-таки допущена к печати.

Его путь к писательству был тернистым. Желание стать писателем не нашло понимания у его семьи, поэтому под их давлением он поступает на юридический факультет университета Рио-де-Жанейро, но вскоре бросает учёбу и больше занимается журналистикой. В итоге  семнадцатилетний Пауло был принудительно помещён в частную психиатрическую клинику для курса лечения. Но лечение, в том числе электрошоком, не изменили его уверенности в себе. В итоге, после третьего курса лечения, его семья смирилась с тем, что «нормальной» работой он заниматься не будет. Пауло Коэльо продолжал заниматься театром и журналистикой.

Позднее, в Голландии, он встречает личность (называемую им «Джи» в «Валькириях», «Паломничестве» и на его сайте «Воин Света»), которая изменила его жизнь и посвятила в христианство. Он стал членом католической группы группы, известной как RAM (Regnus Agnus Mundi), где «Джи» был его «Учителем». В 1986г. он проделал пешком путь длиной в семьсот километров по древней средневековой дороге в Компостеллу, город, куда до сих пор стекаются последователи христианского учения. Дорога Сантьяго — старинный испанский путь, пройденный миллионами пилигримов со времен средневековья, описанный позднее в первой книге «Дневник Мага».
Автобиографический роман Пауло Коэльо "Дневник мага" ("Паломничество") посвящен поиску древней мудрости, которую постепенно обретает герой, отправившись по древнему паломническому пути. Писатель делится сокровенными впечатлениями о самопознании, о том духовном пробуждении, которое он ощутил во время своего паломничества. Эта мудрость, помимо духовного наставничества, включает в себя эзотерические упражнения, помогающие человеку в самых тяжелых обстоятельствах сохранять спокойствие и накапливать духовную силу.

Официальный сайт Пауло Коэльо
http://www.paulocoelho.com/
http://www.coelho.ru/

Дяченко М. и С. Казнь : роман / М. Дяченко, С. Дяченко. — М. : Эксмо, 2007. - 448 с.

Ночные кошмары хороши одним – возможностью проснуться. У нее такой возможности нет. Она сделала шаг, и оказалась в мире, где кромешный ужас – не просто реальность, но единственная реальность. Можно, наверное, сделать еще шаг. Вот только каким окажется следующий мир? Еще страшнее? Еще безысходнее? И каким тогда будет ее следующий шаг?

Сочинительница историй Ирена Хмель странствует по тропе миров, созданных гениальным безумцем — ее бывшим мужем. Чтобы вернуться, женщине надо найти самого создателя, и лишь от нее зависит судьба людей, кого она встретит на своем пути. Можно, наверное,сделать еще шаг. Вот только каким окажется следующий мир? Выбор, вечный выбор между поступком и бездействием, любовью и ненавистью...

Киевляне Марина и Сергей Дяченко (Дяченко-Ширшова Марина Юрьевна, 1968 г.р. и Дяченко Сергей Сергеевич, 1945 г.р.) дебютировали в качестве соавторов в 1994 году. Марина и Сергей Дяченко — известные украинские фантасты. Марина Юрьевна Дяченко — в прошлом актриса, Сергей Сергеевич — врач-психиатр, кандидат биологических наук, окончил ВГИК (сценарный факультет). По их словам, роль третьего соавтора играет магический кот Дюшес, совершающий традиционные пробежки по клавиатуре перед началом работы над новым романом.

Марина и Сергей Дяченко — лауреаты самых престижных литературных премий в области фантастики на территории СНГ. Практически все их романы, многие повести, рассказы были отмечены призами. Их первый роман "Привратник" был удостоен приза "Хрустальный стол" КЛФ "Зоряний шлях", был признан лучшим дебютом на "Евроконе-96". Получили звание лучших писателей фєнтези Европы в 2005 году.

Марина Дяченко: "Мне всегда было интересно писать о том, как трава прорастает сквозь асфальт, как невозможное становится возможным и достижимым. О том, как что-то светлое происходит, несмотря на то, что все и вся против."
Сергей Дяченко: "Все наше творчество — это исследование любви как высшего феномена жизни, ее смысла и ее сути. А для меня это познание души Марины, того исконного волшебства, которое меня в ней очаровывает. Это чрезвычайно интересно. Но это только путь бесконечного приближения, потому что до конца понять, что такое Марина, я никогда не смогу."

Авторская страница писателей
http://rusf.ru/marser/

Матіос М. Життя коротке : Книга прози / М. Матіос. — Львів : Кальварія, 2001. — 236 с.

Людська винахідливість, що обертається фатальністю в екстремальних обставинах. Невідворотність покари за імітацію смерті. Фантазія на грані фолу та жіночі містифікації, продиктовані пристрастю. Життя крізь призму смерті. Досвід та інтуїція. Первинний смак мови і жорстока впізнаваність буднів разом із “життєписом” чорних ходів підсвідомості творить із письма Марії Матіос фантастичний коктейль під назвою “Життя коротке”. Той, хто спробував цього коктейлю, прагнутиме його ще і ще...

Марія Матіос народилася 1959 року в селі Розтоки на Буковині. Перші вірші надрукувала у 15 років. Випускниця філологічного факультету Чернівецького університету. Деякий час керувала Спілкою письменників Чернівецької області, займалась видавничою справою, була одним із засновників науково-літературного «Буковинського журналу». Член Національної Спілки письменників та Асоціації українських письменників. Лауреат літературної премії "Благовіст" та премії ім. Володимира Батляка. Лауреат літературної премії України імені Тараса Шевченка 2005 року за роман "Солодка Даруся". Має титул "Найпліднішої письменниці України".

Твори друкувалися в Україні, Канаді, США, Японії, Словаччині, Росії. Найбільшу популярність здобули її книжки: «Нація» (2001), «Життя коротке» (2001), «Солодка Даруся» (2004), «Щоденник страченої» (2007).

М. Матіос: "Усі мої книги — бунт, виклик тому, що пропонує читачам українська література."

Офіційний сайт
http://www.mariamatios.com.ua/

Андрухович Ю. Дванадцять обручів : Роман / Ю. Андрухович. - К. : Критика, 2003. - 317 с.

Сюжет досить класичний: декілька осіб потрапляють в одне відчужене і віддалене від цивілізації місце, потім одна особа зникає, інші шукають. І на фоні всього цього відбувається ще декілька десятків подій. Книга нестандартна, як і сам Юрій Андрухович. Переплітається реальність відносин Цумбруннена і пані Роми Воронич із фантазією снів про пасхальне яйце, заглядаючу душу у вікна пансіонату і т.д. Не менш гарно вплітає туди Богдана-Ігоря Антонича і діалог між старістю і молодістю у формі фраз професора та майже повнолітньої дочки.
Книга виділяється з-поміж інших. Можливо, реалістичністю і тим, що він називає речі своїми іменами. Інколи навіть нецензурними. “Дванадцять обручів” запам’ятовуються, а це значить, що байдужими вони Вас не залишать. Книга буде цікавою для тих, хто любить почитати українську літературу і не відкладає вбік книгу тільки тому там часто вживають слова не літературні, а нецензурні; людям, які дивляться глибше.

Юрій Ігорович Андрухович народився 1960 року в Івано-Франківську. Поет, прозаїк, перекладач, есеїст. Віце-президент Асоціації українських письменників.

Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві (1991). 1985 року разом з Віктором Небораком та Олександром Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу (скорочення від “бурлеск – балаган – буфонада”), котра однією з перших почала відновлювати в українській літературі карнавальні та буфонадні традиції. З 1991 року – співредактор літературно-мистецького журналу “Четвер”. Очолював відділ поезії івано-франківського часопису “Перевал” (1991 – 1995). У 1996р. захистив кандидатську дисертацію.

Творчий доробок А. формально можна поділити на два головні річища: поетичне і прозове. На його поезії вже не одну пісню написано українськими гуртами "Мертвий півень", "Плач Єремії" та польським гуртом "Karbido", під музику якого Андрухович сам читає свої тексти.

1991р. з’являється друком параісторичне оповідання “Самійло з Немирова, прекрасний розбишака”, що ніби заповідає характерні для подальшої прози Андруховича риси: схильність до гри з текстом і з читачем, містифікаторство, колажність, еротизм, любов до маґічного і надзвичайного. Романи “Рекреації”, “Московіада” та “Перверзія” при бажанні можна розглядати як трилогію: героєм (антигероєм?) кожного з них є поет-богема, що опиняється в самому епіцентрі фатальних перетворень “фізики в метафізику” і навпаки.

Твори Андруховича перекладено і видано у Польщі, Німеччині, Канаді, Угорщині, Фінляндії, Росії, Сербії, США. Серед ряду літературних нагород – Премія ім. Гердера (Фонд Альфреда Тьопфера, Гамбурґ, Німеччина) за 2000 р. Лауреат літературної премії Центральної Європи ANGELUS 2006 року за роман «Дванадцять обручів».
Интересная статья? Поделись ею с другими:


RSS-підписка

Підписка на публікації

Введіть ваш email:

Delivered by FeedBurner


Прозорро - публічні закупівлі

Я МАЮ ПРАВО!

Единая страна!
.