Головна 
Краєзнавчий калейдоскоп Краєзнавчі цікавинки Творець дива в степах Вознесенщини: Скаржинський Віктор Петрович
На Вознесенщині, серед кам'янистого степу, росте чудовий ліс. Його називають лісом Скаржинського. Тисячі звірів, птахів живуть під зеленим шатром Вознесенського краю, який приносить людям прохолоду, чисте повітря, тишу та спокій матінки Природи.
Народився В. П. Скаржинський (1787-1861) у селі Скаржинка (Трикрати) Вознесенського району Миколаївської області. У жовтні 1787 року його батько, Петро Михайлович, полковник, керував бузькими козаками у військах Г. Потьомкіна. Про народження сина дізнався під Очаковом, де йшла підготовка до штурму турецької фортеці. Віра в перемогу визначила ім'я маленькому синові: Віктор-переможець. Така була воля батька.
Навчався юнак у Миколаївському штурманському училищі. Також засвоював науки у Петербузі, Москві, Херсоні. Дружив з відомими талановитими людьми: В. Жуковським, В. Карамзіним та іншими.
Коли почалася війна з французами, Віктор Скаржинський на свої кошти навчив та озброїв близько 200 (є різні цифри) селян. Брав у військову науку лише тих, кому виповнилося 35 років. Віктор Петрович був нагороджений двома орденами: святого Володимира з бантом та святої Анни з алмазами. У травні 1813 року він повернувся до Трикрат і відмовився від державної служби.
У Віктора був брат Микола. Обидва вони закохалися у свою двоюрідну сестру Катерину, струнку красуню з довгою косою. Але вона віддала серце старшому брату Миколі. Прийшла війна 1812 року, загинув у бою Микола. Віктор запропонував коханій свою любов, але отримав відмову. Тоді надумав приготувати для Катерини особливий подарунок і завоювати її серце.
Почав придивлятися до місцевих рослин. Звертав увагу на деревця, кущі, що виживали у цих спекотних степах, та ще й на кам'янистій землі. Читав книжки, радився з добрими господарями землі, які мали досвід лісонасадження. З давніх-давен тут носилися суховії, був голий степ. Але Віктор зважився розпочати ризиковану роботу: сам носив землю, привозив звідусіль цінне насіння, молоді саджанці. І все садив, садив, садив...
Потихеньку молоді кущі та дерева закріплювалися на важких кам'янистих ґрунтах. Скоро біля Трикрат зазеленів веселий ліс, забуяли невідомі у цих краях духмяні квіти, трави. Цілі зграї веселих птахів оселилися в нових землях. Звідкись прибігли і звіри, віднайшовши в степу цю надзвичайну зелену перлину. А закоханий чоловік не зупинявся, все привозив нові дерева, нові рослини.
Віктор зізнався Катерині, що це чудо створив лише для неї. Незвичайний подарунок не залишив байдужою молоду жінку, розтануло серце красуні. Молоді побралися і поселилися в Трикратах. Мали вони чотирьох синів. На зиму їздили до Одеси, де спілкувалися з інтелігенцією та дворянським суспільством тих часів. Весна, літо та осінь проходили у родовому будинку Скаржинських у Трикратах. На полювання до Скаржинського спішило все дворянство. Трикратське господарство В. П. Скаржинського вважалося найкращім у Російській імперії.
Та Віктор й далі продовжував дивувати дружину. То штучну річку серед скель проб'є, то містків на ній набудує. Та й усілякі романтичні назви їм знайде. І рибу незвичайну сюди завіз; цілу оранжерею квітів насадив. Все задля того, аби щасливою з ним була його єдина любов.
Віктор Петрович щодня віддавав улюбленій роботі по 16-18 годин. Вчився сам і навчав інших — підготував близько 20 добрих фахівців. Для поповнення своїх колекцій об'їздив чимало губерній (Київську, Полтавську, Чернігівську та інші), де росли гарні ліси. Розводив екзотичні рослини: в його оранжереях були відомі трикратські магнолії, мімози. В теплі дні оранжерея Скаржинського палахкотіла чарівними квітами, насіння яких він замовляв з багатьох країн світу. З-за кордону запрошував на роботу кращих садівників та майстрів паркового мистецтва. Такі розробки потребували чималих коштів, тому займався Скаржинський й прибутковим господарством: садив плантації тютюну, олійних культур; добре налагоджене шовківництво давало за рік до 36 кг добірного шовку; мав 4 тисячі бджолиних сімей.
Майже 40 років талановитий земляк переконував громаду в перспективах розвитку степу. Чіткі квадрати лісосмуг зупиняли чорні суховії, зберігали родючі шари ґрунту. Вченому-самоучці (без вузів та дипломів) вдалося зробити те, що рідко під силу цілим дослідницьким інститутам. Адже це були не просто посадки, а вирощування різних рослин на стародавніх гранітних породах величезного Українського кристалічного щита! З розсадників Скаржинського виростуть алеї Вознесенська, Одеси, П'ятигорська, Алушти, Алупки, Уманського парку та інших міст.
Неймовірні дива можуть творити великі, глибокі почуття любові!
Десятки розповідей про В. П. Скаржинського лишили для нас історія та народна пам'ять. Віктор Петрович характеризувався як доброзичливий співрозмовник, інтелектуальна людина, надзвичайно обдарований господар. Любив життя, був філософом, завжди мав свою точку зору, вмів розповісти, пожартувати. Але не любив писати, і лише завдячуючи його секретареві, вченому Палімпсестову, маємо чимало зафіксованих думок нашого земляка і спогадів про нього.
Помер Віктор Петрович Скаржинський у липні 1861 року, коли йому було 74. А для нас великий земляк і унікальна людина, яка створила справжнє диво в степах Вознесенщини, залишив пророчі слова: ”Я вірю в золоте майбутнє степу”.
Використана література:
Бойчук С. Шановані незнайомці : нариси / С. Бойчук — Миколаїв : Видавництво Ірини Гудим. — 2009. — С. 78-91.
Заболотний В. З. Миколаївська область : географічний словник-довідник / В. З. Заболотний, Ф. М. Лісецький, А. Є. Молодецький. — Миколаїв, 1997. — С. 43.
Игнатчук В. Трикраты : жемчужина южного края : к 220-летию В. П. Скаржинского / В. Игнатчук // Южная правда. — 2008. — № 121. — С. 1, 4.
Історія міст і сіл Української РСР. Миколаївська область. — Київ, 1971. — C. 336-344.
Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження : V миколаївська обласна краєзнавча конференція. — Миколаїв : Атол, 2004. — С. 17-18.
Карпенко В. О. Скарби південного степу : нариси / В. О. Карпенко. — Одеса : Маяк, 1978. — С. 21-44.
Кремко А. А. Заповедные места Николаевщины : фотоочерк / А. А. Кремко. — Одесса : Маяк, 1985. — С. 48-56.
Легенди та перекази Південного Прибужжя. — Миколаїв : Вид-во Іліон, 2007. — С. 97-98.
Національна доповідь про стан навколишнього середовища в Миколаївській області у 2004 році. — Миколаїв : МДУ, 2005. — С. 65.
Приглашают Трикраты // Южная правда. — 2008. — № 119. — С. 3.
Узбереги Божої ріки. Історичний календар Миколаївщини. — Київ, 2003. — С. 279-280.
Христова Н. Праздник в Трикратах / Н. Христова // Вечерний Николаев. — 2008. — № 130. — С. 5.
Шкварець В. П. Історія рідного краю. Миколаївщина : навчальний посібник / В. П. Шкварець, М. Ф. Мельник. — Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. П. Могили ; Одеса : ТОВ ВіД, 2003. — С. 51.
Христова Н. В Трикраты, к Скаржинскому. Достойный сын отца-героя / Н. Христова // www.voskres.ru/army/publicist/hristova.htm
Скаржинский Виктор Петрович // www.biografija.ru/
Влащенко А. На Николаевщину приехал погостить один из авторов Анны Герман и «Бандитского Петербурга». А его предок-лесовод до сих пор «гуляет» по украинской Швейцарии... / А. Влащенко // novosti-n.mk.ua/news/ - 2009. - 8 июня.
Краєзнавчий калейдоскоп Краєзнавчі цікавинки Творець дива в степах Вознесенщини: Скаржинський Віктор Петрович
Краєзнавчий калейдоскоп - Краєзнавчі цікавинки
24.03.2010 12:48 Обновлено 25.03.2010 20:06
На Вознесенщині, серед кам'янистого степу, росте чудовий ліс. Його називають лісом Скаржинського. Тисячі звірів, птахів живуть під зеленим шатром Вознесенського краю, який приносить людям прохолоду, чисте повітря, тишу та спокій матінки Природи.Народився В. П. Скаржинський (1787-1861) у селі Скаржинка (Трикрати) Вознесенського району Миколаївської області. У жовтні 1787 року його батько, Петро Михайлович, полковник, керував бузькими козаками у військах Г. Потьомкіна. Про народження сина дізнався під Очаковом, де йшла підготовка до штурму турецької фортеці. Віра в перемогу визначила ім'я маленькому синові: Віктор-переможець. Така була воля батька.
Навчався юнак у Миколаївському штурманському училищі. Також засвоював науки у Петербузі, Москві, Херсоні. Дружив з відомими талановитими людьми: В. Жуковським, В. Карамзіним та іншими.
Коли почалася війна з французами, Віктор Скаржинський на свої кошти навчив та озброїв близько 200 (є різні цифри) селян. Брав у військову науку лише тих, кому виповнилося 35 років. Віктор Петрович був нагороджений двома орденами: святого Володимира з бантом та святої Анни з алмазами. У травні 1813 року він повернувся до Трикрат і відмовився від державної служби.
У Віктора був брат Микола. Обидва вони закохалися у свою двоюрідну сестру Катерину, струнку красуню з довгою косою. Але вона віддала серце старшому брату Миколі. Прийшла війна 1812 року, загинув у бою Микола. Віктор запропонував коханій свою любов, але отримав відмову. Тоді надумав приготувати для Катерини особливий подарунок і завоювати її серце.
Почав придивлятися до місцевих рослин. Звертав увагу на деревця, кущі, що виживали у цих спекотних степах, та ще й на кам'янистій землі. Читав книжки, радився з добрими господарями землі, які мали досвід лісонасадження. З давніх-давен тут носилися суховії, був голий степ. Але Віктор зважився розпочати ризиковану роботу: сам носив землю, привозив звідусіль цінне насіння, молоді саджанці. І все садив, садив, садив...
Потихеньку молоді кущі та дерева закріплювалися на важких кам'янистих ґрунтах. Скоро біля Трикрат зазеленів веселий ліс, забуяли невідомі у цих краях духмяні квіти, трави. Цілі зграї веселих птахів оселилися в нових землях. Звідкись прибігли і звіри, віднайшовши в степу цю надзвичайну зелену перлину. А закоханий чоловік не зупинявся, все привозив нові дерева, нові рослини.
Віктор зізнався Катерині, що це чудо створив лише для неї. Незвичайний подарунок не залишив байдужою молоду жінку, розтануло серце красуні. Молоді побралися і поселилися в Трикратах. Мали вони чотирьох синів. На зиму їздили до Одеси, де спілкувалися з інтелігенцією та дворянським суспільством тих часів. Весна, літо та осінь проходили у родовому будинку Скаржинських у Трикратах. На полювання до Скаржинського спішило все дворянство. Трикратське господарство В. П. Скаржинського вважалося найкращім у Російській імперії.
Та Віктор й далі продовжував дивувати дружину. То штучну річку серед скель проб'є, то містків на ній набудує. Та й усілякі романтичні назви їм знайде. І рибу незвичайну сюди завіз; цілу оранжерею квітів насадив. Все задля того, аби щасливою з ним була його єдина любов.
Віктор Петрович щодня віддавав улюбленій роботі по 16-18 годин. Вчився сам і навчав інших — підготував близько 20 добрих фахівців. Для поповнення своїх колекцій об'їздив чимало губерній (Київську, Полтавську, Чернігівську та інші), де росли гарні ліси. Розводив екзотичні рослини: в його оранжереях були відомі трикратські магнолії, мімози. В теплі дні оранжерея Скаржинського палахкотіла чарівними квітами, насіння яких він замовляв з багатьох країн світу. З-за кордону запрошував на роботу кращих садівників та майстрів паркового мистецтва. Такі розробки потребували чималих коштів, тому займався Скаржинський й прибутковим господарством: садив плантації тютюну, олійних культур; добре налагоджене шовківництво давало за рік до 36 кг добірного шовку; мав 4 тисячі бджолиних сімей.
Майже 40 років талановитий земляк переконував громаду в перспективах розвитку степу. Чіткі квадрати лісосмуг зупиняли чорні суховії, зберігали родючі шари ґрунту. Вченому-самоучці (без вузів та дипломів) вдалося зробити те, що рідко під силу цілим дослідницьким інститутам. Адже це були не просто посадки, а вирощування різних рослин на стародавніх гранітних породах величезного Українського кристалічного щита! З розсадників Скаржинського виростуть алеї Вознесенська, Одеси, П'ятигорська, Алушти, Алупки, Уманського парку та інших міст.Неймовірні дива можуть творити великі, глибокі почуття любові!
Десятки розповідей про В. П. Скаржинського лишили для нас історія та народна пам'ять. Віктор Петрович характеризувався як доброзичливий співрозмовник, інтелектуальна людина, надзвичайно обдарований господар. Любив життя, був філософом, завжди мав свою точку зору, вмів розповісти, пожартувати. Але не любив писати, і лише завдячуючи його секретареві, вченому Палімпсестову, маємо чимало зафіксованих думок нашого земляка і спогадів про нього.
Помер Віктор Петрович Скаржинський у липні 1861 року, коли йому було 74. А для нас великий земляк і унікальна людина, яка створила справжнє диво в степах Вознесенщини, залишив пророчі слова: ”Я вірю в золоте майбутнє степу”.
Використана література:
Бойчук С. Шановані незнайомці : нариси / С. Бойчук — Миколаїв : Видавництво Ірини Гудим. — 2009. — С. 78-91.
Заболотний В. З. Миколаївська область : географічний словник-довідник / В. З. Заболотний, Ф. М. Лісецький, А. Є. Молодецький. — Миколаїв, 1997. — С. 43.
Игнатчук В. Трикраты : жемчужина южного края : к 220-летию В. П. Скаржинского / В. Игнатчук // Южная правда. — 2008. — № 121. — С. 1, 4.
Історія міст і сіл Української РСР. Миколаївська область. — Київ, 1971. — C. 336-344.
Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження : V миколаївська обласна краєзнавча конференція. — Миколаїв : Атол, 2004. — С. 17-18.
Карпенко В. О. Скарби південного степу : нариси / В. О. Карпенко. — Одеса : Маяк, 1978. — С. 21-44.
Кремко А. А. Заповедные места Николаевщины : фотоочерк / А. А. Кремко. — Одесса : Маяк, 1985. — С. 48-56.
Легенди та перекази Південного Прибужжя. — Миколаїв : Вид-во Іліон, 2007. — С. 97-98.
Національна доповідь про стан навколишнього середовища в Миколаївській області у 2004 році. — Миколаїв : МДУ, 2005. — С. 65.
Приглашают Трикраты // Южная правда. — 2008. — № 119. — С. 3.
Узбереги Божої ріки. Історичний календар Миколаївщини. — Київ, 2003. — С. 279-280.
Христова Н. Праздник в Трикратах / Н. Христова // Вечерний Николаев. — 2008. — № 130. — С. 5.
Шкварець В. П. Історія рідного краю. Миколаївщина : навчальний посібник / В. П. Шкварець, М. Ф. Мельник. — Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. П. Могили ; Одеса : ТОВ ВіД, 2003. — С. 51.
Христова Н. В Трикраты, к Скаржинскому. Достойный сын отца-героя / Н. Христова // www.voskres.ru/army/publicist/hristova.htm
Скаржинский Виктор Петрович // www.biografija.ru/
Влащенко А. На Николаевщину приехал погостить один из авторов Анны Герман и «Бандитского Петербурга». А его предок-лесовод до сих пор «гуляет» по украинской Швейцарии... / А. Влащенко // novosti-n.mk.ua/news/ - 2009. - 8 июня.
| < Попередня | Наступна > |
|---|
