Головна | Афіша | E-FreeLibrary | Каталог | Блог | Контакти
Головна Краєзнавчий калейдоскоп Віртуальні круїзи Від Таврійської до Шевченка. Цикл екскурсій вулицями Миколаєва “Юність і сучасність рідного міста”

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Краєзнавчий калейдоскоп - Віртуальні круїзи

Таврійська, нині вулиця Шевченка, — одна з коротких поздовжніх вулиць Миколаєва. Вона не багата на гарні будівлі та видатних мешканців. До війни це була тиха, зелена, затишна вулиця. Якщо по ній проходила в день хоча б одна вантажівка, то це вже була подія, а на легкове авто збігався подивитись весь квартал.

У старому Миколаєві, як і зараз, вулиця Таврійська починалася від поворотної частини Нікольської і закінчувалася глухим кутом, впираючись у вулицю Міщанську. Поліцмейстер П. І. Федоров, подаючи на затвердження губернатору О. С. Грейгу проєкт найменування вулиць, запропонував назвати її Різницькою. Про причину такої назви можна дізнатися з проєкту Федорова, де вказано напрямок вулиці: “От дома Машина, мимо Горяинова, Воловьего двора до ризницы”. В кінці вулиці, ближче до Херсонської, був старий Воловій двір Морського відомства, а поруч з ним — міська бійня, яку називали “різницею”. Згодом за наказом Грейга різниці були перенесені з міста на берег Інгулу, в Дальню слобідку.

Утім, Грейг не затвердив федорівський проєкт. Миколаївські вулиці отримали назви лише в 1835 році завдяки новому проєкту нового ж поліцмейстера Г. Г. Автономова. Вулиця була названа Таврійською і проходила “от дома Дьяченко мимо Гориянова, Воловьего двора до резниц старых бывших”. Нова назва була пов’язана з Кримом (Таврією).

Отож, Таврійська починалась від Нікольської зі Спаського скверу (нині — сквер імені Тараса Шевченка). Обидва боки першого довгого кварталу займали служби 58-го піхотного Празького полку (1890-1917). Весь квартал під №1 займали штаб полку, плац для шикування та казарми нестройової роти зі службами та складами. У двоповерховому будинки жили офіцери, поруч — полкова церква. Ці споруди були оточені гарною огорожею. Територія відокремлювалася від вулиці довгим глухим парканом. Навпроти мешкав командир полку полковник Пряслов (1904). Поруч з його будинком була полкова бібліотека. В кінці першого кварталу знаходилася комерційна контора, зараз там багатоповерховий житловий будинок.

У кінці другого кварталу (кут Артилерійської) жив дійсний член Статистичного комітету капітан-лейтенант Павловський (1869), видавець першої миколаївської газети та адрес-календаря, а також автор “Лоции Черного моря”. Навпроти знаходилося Миколаївське чоловіче комерційне училище ім. статс-секретаря С. Ю. Вітте цікаве своєю архітектурою. У кварталі між вулицями Артилерійською і Наваринською мешкав доглядач провіантських магазинів полковник Балюкін (1869). Навпроти жив грецький віце-консул (1904), на розі Наваринської вулиці жив іспанський консул (1892). Через квартал, між Пушкінською та Фалєєвською, мешкав міський секретар Г. М. Ге (1892). Згодом тут розмістилося Миколаївське казначейство.

Між Фалєєвською та Глазенапівською вулицями знаходилась комерційна контора Зігомала (1869), неподалік розташовувався готель “Франція” (1892),  поряд нього мешкав вчитель танців Тібольт (1869).

У кварталі між Глазенапівською і Різдвяною знаходилася комерційна контора Трояно (1869).

Наступний квартал Таврійської, між вулицями Різдвяною та Соборною, вельми цікавий. Будинок, який стоїть окремо у глибині парадного двору, — зразок гарного провінційного модерну. Після війни тут знаходилося товариство по розповсюдженню наукових та політичних знань. Навпроти — будинок купця Бартенєва, зроблений із каменю під дерев’яний зруб. Архітектор повторив у камені ввесь набір дерев’яних архітектурних деталей, створивши повну ілюзію дерев’яного зрубу, встановленого на кам’яному цоколі. Тут розміщувались: бакалійний магазин, Перше російське страхове від вогню товариство, Сільська поштова контора.

На розі вулиць Соборної і Таврійської від заснування Миколаєва знаходилася Поштова станція. Будинок був споруджений у 1791 році підрядником купцем Кузьмою Щербаковим. Будівля виділялася з навколишньої забудови не лише значними лінійними розмірами (21 x 8 м), а й наявністю другого поверху. Перший поверх був з каменю, другий — дерев’яний, з відкритою галереєю по периметру. На першому поверсі знаходилися три покої та сіни — тут мешкали службовці, другий поверх був поділений на сім невеликих приміщень і призначався для сім’ї поштмейстера та поштової контори, де приймали пошту та приїжджих. Поруч була конюшня на 18 коней і великий двір. Згодом на цьому місці була біржа міських екіпажів.

Між Соборною та Московською у старому двоповерховому будинку в стилі пізнього ренесансу розташовувалося Миколаївське відділення Імператорського російського технічного товариства (1904) — центр місцевої наукової і технічної думки.


На розі вулиці Московської була комерційна контора Фіорентіно (1869), на розі Чернігівської — єврейська громадська баня і єврейський молитовний будинок, заснований у 1866 році.

Неподалік від Спаського пагорбу, на самому початку вулиці Шевченка, більше півтори сотні років стоїть гарний будинок. Його фасад вирізаний із каменю таким оригінальним способом, що бічні сонячні промені утворюю безліч темних і світлих ліній, складок, кутів, заглиблень та виступів. Цей будинок був споруджений у другій половині ХІХ століття на території “Одеської” поліційної частини. В 1863 році надвірний радник Микола Крестьянов подарував його відставному майорові Афанасію Лаврову, а той в 1879 р. продав будинок дружині губернського секретаря Марії Левицькій за 2880 карбованців. У 1886 році будинок належав Михайлу Сухніну, який просив у міської управи дозволу облаштувати коридор та вихід на вулицю. З 1899 по 1905 рр. будинок належав купцю Абраму Качковському, який в 1908-му продав його за 17000 карбованців. Ймовірно, саме в період 1905-1908 рр. на місці старого було збудовано двоповерховий (насправді півтораповерховий) будинок. В “Николаевской газете” №1027 від 09.06.1909 р. у повторній об’яві про продаж будинку надається його опис: фасадний будинок, з 7-ма кімнатами та службами, 12 барських кімнат нагорі, пральня, кухня, комора з льохом на нижньому поверсі, сад, флігель, каретний сарай, конюшня, сінник, сушильня, льодовня. Продавався за 30000 карбованців. У 1913 році цей будинок належав дворянину, члену облікового-позичкового комітету з сільськогосподарських кредитів Миколаївського відділення Державного банку Російської імперії, члену ревізійної комісії яхт-клубу, голові товариства правильного полювання — Михайлу Баптизманському. Далі в історії будинку “біла” пляма. Що в ньому розміщувалось в епоху соціалістичного будівництва і в період нацистської окупації, невідомо. Нещодавно з’ясувалося, що в кінці 40-х — на початку 50-х рр. минулого століття в будинку була секретна підземна в’язниця НКВС. Новий мешканець, який купив частину будинку в кінці 90-х, виявив, що в підвалі знаходяться обладнані по всім правилам тюремні камери. Двері з круглими “вічками”, зроблені з товстих дощок і оббиті залізом, відкриваються тільки назовні, мають міцні металеві засуви для навісного замку. У камерах розміром 2 x 2,5 м збереглися дерев’яні нари. Стіни камер згори донизу поцятковані письменами: імена, дати, статті Кримінального кодексу, дивні крапки. За чутками, після війни в цьому будинку мешкав начальник миколаївського НКВС.

На вулиці Шевченка є ще один будинок з цікавою історією. У лютому 1907 року в Миколаєві відкрилося відділення Всеукраїнського товариства “Просвіта” під керівництвом Миколи Аркаса. Розташовувалося воно в приміщенні Імператорського російського технічного товариства. Там знаходилася і бібліотека товариства. На початку ХХ ст. деякі зали орендував танцмейстер Шапіро. У верхньому приміщенні діяв “Електробіограф» Боярського — перший в місті стаціонарний кінотеатр. Також тут знаходився музичний літературно-артистичний гурток, одним із організаторів якого був миколаївський міський голова і засновник зоопарку Микола Леонтович.

У кінці XIX ст. між вулицями Нікольською, Таврійською та Католицькою з’явилась невелика трикутна площа, яка отримала назву Спаська. Згодом площу озеленили, обгородила, спорудили фонтан. Сквер також назвали Спаським, нині він носить ім’я Тараса Шевченка. У сквері встановлено пам’ятник поету — триметрова фігура з бетону на кам’яному п’єдесталі (автор — скульптор І. Диба).

У 20-ті роки XX ст. Таврійську перейменували на вулицю Шевченка на честь видатного Кобзаря. Тарасу Григоровичу не довелося побувати в Миколаєві, хоча він мав такий намір. Переїжджаючи від села до села, поет дібрався до містечка Голоскове, що на Миколаївщині. На миколаївській землі поет пробув три дні. Свою мрію — побувати в Одесі — він так і не здійснив: на Шевченка надійшов донос, і незабаром у супроводі пристава та жандарма він був доставлений у Київ.

У старих миколаївських будинках є свій шарм, свій особистий стиль, своя неповторна краса. Її відчуваєш, коли гуляєш містом, особливо вулицями старого Миколаєва, серед яких і Таврійська-Шевченка.


Література:

Жадько В. А. Улицы Николаева : путеводитель / В. А. Жадько. — Одеса : Маяк, 1990. — С. 139.

Крючков Ю. С. Архитектура старого Николаева / Ю. С. Крючков. — Николаев : Возможности Киммерии, 2008. — С. 99, 104, 122.

Крючков Ю. С. Град Святого Николая : путеводитель по старому Николаеву / Ю. С. Крючков. — Николаев : Возможности Киммерии, 2003. — С.92—94.

Крючков Ю. С. История улиц Николаева : топонимический путеводитель по городу и окрестностям / Ю. С. Крючков. — Николаев : Возможности Киммерии, 1997. — С.65.

Крючков Ю. С. Старый Николаев : топонимический словарь-справочник / Ю. С. Крючков. — Николаев : Издательство Ирины Гудым, 2008. — С. 89—90.

Крючков Ю. С. Старый Николаев и окрестности : топонимический словарь-справочник / Ю. С. Крючков. — Николаев : Дикий Сад, 1991. — С. 82.

Николаевские достопримечательности. — Николаев : Возможности Киммерии, 2010. — С. 283—284.

Павлик И. Николаев. Улицы рассказывают : путеводитель / И. С. Павлик, В. Р. Лифанов, Л. В. Мычаковская. — Одесса : Маяк, 1988.

Сучасне минуле Миколаєва в деталях / уклад. А. О. Головацька. — Одеса : ФОП “Фрідман О. С.”, 2012. — С. 36—39.

Узбереги Божої ріки. Історичний календар Миколаївщини. 1703-2003. — Київ : СПД Жадько, 2003. — С. 73—74.


Електронні ресурси:

Васюков Е., Ружинская Я. Дом Бартенева [Электронный ресурс] / Е. Васюков, Я. Ружинская // Архитектура Николаева, 1789-2016. — Электрон. дан. — Режим доступа: http://archmykolaiv.com/shevchenko-58/. — Название с экрана. — Дата просмотра: 21.06.2019.

Васюков Е., Ружинская Я. Императорское русское техническое общество / Е. Васюков, Я. Ружинская  [Электронный ресурс] // Архитектура Николаева, 1789-2016. — Электрон. дан. — Режим доступа: http://archmykolaiv.com/shevchenko-64/. — Название с экрана. — Дата просмотра: 21.06.2019.

Вулиця Шевченка (Миколаїв) [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. — Електрон. дані. — Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%83%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8F_%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0_(%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D1%97%D0%B2). — Назва з екрана. — Дата останньої правки: 23.05.2019. — Дата перегляду: 21.06.2019.

Интересная статья? Поделись ею с другими:


RSS-підписка

Підписка на публікації

Введіть ваш email:

Delivered by FeedBurner


Прозорро - публічні закупівлі

Я МАЮ ПРАВО!

Единая страна!
.