Краєзнавчий калейдоскоп Віртуальні круїзи Перехрестя часів: від Бульварної до Аркасівської
Краєзнавчий калейдоскоп - Віртуальні круїзи
31.07.2024 00:00 Обновлено 02.08.2024 15:18
Аркасівська (Бульварна, Пушкінська) – поперечна вулиця у Городовій частині старого Миколаєва. Вона починається від проспекту Героїв України, через Інгульський міст до Привокзальної площі, де знаходиться старий залізничний вокзал. Першу назву – вулиця Бульварна – запропонував поліцмейстер Павло Федоров у 1822 році, але її не затвердив військовий губернатор Миколаєва Олексій Грейг. У 1835 році цю назву повторно запропонував поліцмейстер Григорій Автономов, і її затвердив військовий губернатор Михайло Лазарєв. Назва Бульварна пов'язана з Бульваром (нині Флотський бульвар), від якого вулиця починалася. Так вона іменувалась до 1900 року і вважалася однією з найпрестижніших вулиць у місті: тут мешкали адмірали, споруджували свої будинки дворяни та купці. Наприкінці ХІХ століття, у зв'язку зі святкуванням ювілею О. Пушкіна, міська дума перейменувала вулицю на Пушкінську. Розпорядженням голови Миколаївської обласної військової адміністрації Віталія Кіма від 26.07.2024 року №273-р “Про перейменування об'єктів топоніміїї” вулицю Пушкінську перейменували на Аркасівську.
Неподалік Інгульського мосту знаходиться сквер, в якому в 1988 року було встановлено пам'ятник О. Пушкіну (автор — миколаївський скульптор Юрій Макушин). 21 травня 2022 року пам'ятник було демонтовано, 26 липня 2024 року Пушкінський сквер отримав нову назву — імені Івана Мазепи.
Навпроти скверу розташований старовинний двоповерховий будинок. Це колишній прибутковий будинок Дикова. Будівля привертає увагу багатим декором: розділені гермами вікна оздоблюють напівколони з коринфськими капітелями, спарені пілястри і напівколони на рівні другого поверху. Збереглася й пластика заднього фасаду, що є рідкістю для Миколаєва. Архітектор невідомий. Будинок був споруджений у третій чверті XIX століття. Його перший власник — Іван Трохимович Диков — купець другої гільдії, займався оптовим продажем каменю і був одним з перших організаторів у Миколаєві приватних візників.
Згодом у будинку мешкав почесний громадянин, член міської думи Яків Кірієвський. Певний час власником будинку був контр-адмірал Василь Зацаренний — градоначальник Миколаєва та командир Миколаївського порту у 1906-1909 роках. Зацаренний став ініціатором створення в місті тимчасової в’язниці (зараз це слідчий ізолятор), за його каденції стартувала експлуатація збудованої за проєктом В. Г. Шухова водонапірної вежі на Спаському пагорбі. У 1920-ті роки в будівлі працювала Інспектура охорони здоров’я. В різний час тут мешкали: Валентин Устинов (1940-2010), майстер спорту з фехтування, заслужений тренер України, багаторічний керівник Федерації фехтування Миколаївської області, а також живописець, скульптор, художник Володимир Зізда (1924-2004). Наразі будівля має статус пам’ятника архітектури місцевого значення.
Закінчується квартал житловим будинком у стилі класицизм, яким від 1890 року володіла Матильда Антонівна Францова. 
Саме в цій будівлі чоловік домовласниці — Еммануїл Петрович Францов — організував приватний природничо-історичний музей. Експонати зберігалися у засклених шафах і вітринах в «особливому кам’яному приміщенні» з електричним освітленням при родинному особняку на Адміральській. Музей було відчинено для огляду: вихованці навчальних закладів та зацікавлені природою містяни відвідували його безоплатно. Францов присвятив колекції 40 років життя і подарував її місту, хоча іноземці пропонували власнику за зібрання сотні тисяч рублів. Після його смерті експонати приватної колекції лягли в основу щойно організованого Миколаївського природничо-історичного музею та «переїхали» з Адміральської на Малу Морську.
Наступний квартал праворуч, між вулицями Адміральською та Вадима Благовісного (Нікольською), займає Аркасівський сквер, в якому розташований пам'ятник героям війни 1812 року.
У будинку навпроти в 1892 мешкав консул Великобританії А. Вудгаус. Поряд розташувався особняк Косякова. Архітектором будинку, схожого на палац, є шотландець Тернер. В архітектурному журналі 1882 року, що видавався у Відні, написано: “Palais Kossiakow in Nikolajew… Von Architekt M.A. Turner”. На сторінці – проєкт і опис будівлі. Це підтверджує, що важливість цієї будівлі було визнано навіть відомими європейськими архітекторами. Земельна ділянка, на якій споруджено особняк, приблизно з 1860-х років належала родині Пантусових. Спочатку нею володів капітан 1-го рангу Микола Пантусов (1820-1878), а після його смерті спадкоємцями стали сини: Сергій, Петро, Микола, Василь та Володимир. Ділянка зі старим будинком була продана з торгів у червні 1880 року за 3000 рублів Арсенію Івановичу Косякову. Новий власник землі і збудував тут у 1882 році будинок, який добре зберігся до наших днів.
Арсен Косяков (1842-1913) був відомою особистістю у Миколаєві. Дійсний статський радник, військово-морський суддя, активний громадський діяч, гласний Миколаївської міської думи. Походив із дворян Петербурзької губернії. Закінчив штурманське училище у Петербурзі, 13-річним гардемарином брав участь у військовому поході, згодом служив на різних фрегатах. У Миколаєві Арсен почав службу в 1868 році. У віці 27 років став помічником прокурора при військово-морському суді миколаївського порту, а через 16 років – 1885-го – вступає на посаду військово-морського судді Миколаївського військово-морського суду, де й служить ще протягом 10 років. Вийшов у відставку 1895 року в чині дійсного статського радника. У 1869 році Арсен Іванович одружився. Його обраниця – Ольга Платонівна Карабчевська – походила з миколаївського бомонду. Пан Косяков увійшов до дуже поважної родини Богдановичів-Карабчевських-Аркасів.
Своє родове гніздо Косяков збудував у найпрестижнішому місці. Вікнами на Адміральський сквер, поряд – Будинок головного командира Чорноморського флоту, жіноча гімназія, Олександрівський ліцей, Свято-Миколаївська церква і, звісно, бульвар. В офіційному документі про цей будинок написано: «Будинок відрізняється монументальними формами, запозиченими з арсеналу італійської архітектури епохи зрілого ренесансу. Напівпідвальний поверх розрізаний на великі кам'яні блоки. Перший поверх оброблений квадровим рустом і прорізаний великими арковими отворами. Стіни верхнього поверху гладкі і вдало підкреслюють пластику напівколон, якими оброблені великі віконні отвори. Дещо псують загальне враження мляві форми завершального антаблемента, але дуже цікаво розроблений фасад невеликого флігеля у вигляді глухої аркатури». Всередині будинку — ліпнина, цікаві сходові прольоти, металеві сходи виготовлені на заводі братів Донських. Вази, скульптури та грифони, пілястри та капітелі, фризи, балюстради – весь цей фасадний декор добре видно на архітектурному плані-кресленні 1882 року. Відтоді багато втрачено, втім, старі стіни з сірого пиляного каменю і сьогодні красиві.
Косякові прожили в особняку десять років, потім продали будинок. Купила палац також знаменита у Миколаєві родина поміщиків Сухомлинових. На початку 1920-х будинок було націоналізовано. За радянських часів у ньому розмістилася Миколаївська окружна охорона інспекції. Потім медиків виселили, документів про те, що розташовувалося в будівлі у 1930-40-50-х роках, поки що не знайдено. У 1960-ті тут розмістилася військово-морська частина. Нині будівля є пам'яткою архітектури місцевого значення.
Далі між вулицями Спаською та Вадима Благовісного (Нікольською) розташований житловий будинок кінця ХІХ століття. Його збудував спадковий почесний громадянин, член міської думи, розпорядник міського ломбарду Антон Міліо. Згодом (у 1910-му) власником будинку став купець Лев Фарберов. Будинок не просто зберігся, а має кілька автентичних предметів декору. Насамперед йдеться про більш як сторічні дерев’яні ворота. Інший елемент – один з балконів, де збереглися ґрати з візерунками. Раніше такі прикрашали всі балкони Миколаєва. Зараз у будинку Міліо кілька квартир і магазинчиків, які займають перший поверх. Охоронного статусу будинок не має.
На розі Аркасівської та вулиці Марка Кропивницького (Потьомкінської) знаходилася дерев'яна церква Святителя Миколая, збудована греками. У 1812 році церква занепала, і замість неї греки збудували в 1813-1817 роках нову, кам'яну («Грецьку церкву») на розі Фалєєвської та Нікольської (сучасних вулиць Олексія Вадатурського та Вадима Благовісного). Церква існує й досі.
Ближче до кільця, по непарній стороні, знаходиться унікальний двоповерховий будинок з атлантами та вензелем “Л” над в'їздом. Він належав Павлові Івановичу Литвиненку — почесному громадянину, купцеві 2-ї гільдії, члену міської думи. Павло Іванович був членом опікунської ради Маріїнської та 2-ї жіночої гімназій, а також членом облікового комітету Миколаївського міського Громадського банку, займався благодійністю. Будинок Литвиненка збудований з черепашнику. Усі дрібні деталі вирізали з каменю, а ось знамениті фігури атлантів були відлиті з бетону і виявилися пустотілими. Саме вони мали створювати імідж респектабельного прибуткового будинку. Архітектор подумав і про проїзну арку, де збереглися ґрати. Проїзд обрамлений симетрично розташованими вхідними дверима – різьбленими, з металевими ґратами художньої роботи. Над ними – ковані ажурні козирки. Таким був будинок до 1917 року. За радянської влади будинок націоналізували. У 20-х роках минулого століття його перепрофілювали під наукову установу, згодом віддали під житло. До середини 90-х там розташовувався так званий “жилкоп”. Перший капітальний ремонт “Будинку з атлантами” зробили в 1953 році. Тоді будинок покрили штукатуркою, сховавши всю красу каменю. З фасаду після ремонту зникли фігурки ангелів. Щоправда тоді зберегли кахельні печі та ліпний декор стель. Однак зробили повне внутрішнє перепланування. Згодом бетонні атланти вкрилися тріщинами, далі гірше — почали руйнуватися. До кінця ХХ століття на будинку було лише три напівзруйновані атланти. Аварійною було визнано й саму будівлю, яка, до речі, мала статус архітектурної пам'ятки місцевого значення. Мешканців відселили. Занедбаний будинок почав руйнуватися ще швидше. Наприкінці 1990-х його продали у приватну власність. До 2008 року будівля стояла покинутою. Нові власники “Будинку з атлантами” зробили в ньому офісний центр. Після завершення відновлювальних робіт зникли старовинні печі та ліпні стелі, змістився ганок, старовинні віконні рами замінили на металопластикові. Під час реставрації такі зміни є неприпустимими. Щоправда над аркою знову з'явився вензель купця Литвиненка, який зник ще у 80-х роках ХХ століття. Атланти, які прикрашають будинок, – точні копії тих, бетонних. Завдяки цій деталі будівля стала однією з найвпізнаваніших у місті.
На місці сучасного кільця (на перетині Аркасівської і проспекту Центрального) в 1869 році було споруджено храм святого Симеона Богоприємця і святої мучениці Агрипини. Ініціатором будівництва виступив надвірний радник Павлов. Він отримав у спадок 5000 рублів сріблом від сестри віце-адмірала Семена Алексєєва – дівиці Агрипини. На ці гроші за її заповітом треба було збудувати у Миколаєві храм в ім'я Симеона Богоприємця та святої мучениці Агрипини. 1867 року адмірал Б. О. фон Глазенап затвердив фасад і план храму, складений миколаївським міським архітектором Володимиром Андрієвським. За задумом архітектора, храм увунчував високий барабан із великими вікнами та подовжений гранований купол. Стіни фасадів виконані в стилі еклектики: декоровані рустованими пілястрами, на другому ярусі розміщені подвійні та потрійні венеціанські вікна. Споруда була вдало вписана в навколишній міський пейзаж, виділялася своєю висотою, силуетом і пропорціями на фоні малоповерхової забудови, добре виднілася з різних боків.
У 1897 році Симеоно-Агрипінська церква була капітально відремонтована і перебудована на церковні кошти та пожертвування громадян у двопрестольну. За більшовицької влади в храмі розташувалися прихильники “Живої церкви” – організації, що виникла у травні 1922 року за активної підтримки Державного політичного управління при НКВС РРФСР. 2 лютого 1938 року постановою Миколаївського облвиконкому храм було закрито. Під час німецької окупації, як і в інших храмах міста, в ньому були дозволені богослужіння. Працювала церква і після визволення міста.
З листопада 1944 року настоятелем храму став отець Віктор. Після звільнення Миколаєва священик збирав загиблих радянських солдатів та ховав їх на території храму. На гроші парафіян там було встановлено обеліск. 1960 року останки солдатів перепоховали на міському некрополі. Туди ж перенесли і обеліск. У зв'язку з реконструкцією проспекту Леніна (Центрального) постало питання зносу церкви. Храм заважав розміщенню тролейбусних ліній, будівництву кільця. Рішення про знесення було ухвалене Миколаївським міськвиконкомом 23 травня 1960 року. 7 вересня 1960 року до церкви та прилеглих вулиць була підтягнута потужна землерийна техніка, автокрани, самоскиди. Підривали церкву військові сапери Одеського військового округу. Місце вибуху засипали землею, спорудили кільце розвороту транспорту.
Далі за Херсонською (проспектом Центральним) Аркасівська виходить до залізничної станції. Забудівля цієї частини міста не представляє особливого історичного та архітектурного інтересу. Однак виділяється будинок №52. Його вирізняє наявність відразу трьох масивних аттиків, розташованих на невеликій відстані один від одного. Аттики, парапетні ґрати, черепична покрівля – характерні елементи більшості миколаївських дореволюційних будинків. Дуже часто при ремонті їх знищують, а тому знайти будівлю, на якій збереглися всі ці деталі разом, вже не так просто.
Наприкінці XIX століття постало питання про відкриття залізничних училищ. У 1894 році було відкрито технічне училище у Миколаєві. Через два роки (1896) на розі Аркасівської і Прикордонної був споруджений двоповерховий навчальний корпус — у стилі пізнього відродження, оточений оригінальними ґратами. До 1898 року при училищі була домова церква в ім'я Святого Миколая. В 1976-му неподалік був споруджений новий навчальний корпус.
На початку 50-х років минулого століття неподалік старого одноповерхового залізничного вокзалу звели нову будівлю, яка стала центром композиційного ансамблю, з його простим та доцільним плануванням, повною ідентичністю головного та перонного фасадів.
Література:
Гаврилов С. Польская прививка / С. Гаврилов // Вечерний Николаев. — 2016. — № 115. — С. 6.
Гаврилов С. Приехал в Николаев и… умер / С. Гаврилов // Южная правда. — 2016. — № 28. — С. 3.
Любаров Ю. Центральный проспект «Центральный» / Ю. Любаров // Вечерний Николаев. — 2016. — № 73. — С. 4.
Пономарева Е. Город — всегда диалог прошлого с настоящем / Е. Пономарева, И. Гаврилов // Южная правда. — 2016. — № 4. — С. 1, 3.
Христова Н. Дом Арсения Косякова. О чем молчат старые стены / Н. Христова // Вечерний Николаев. — 2020. — № 20. — С. 4.
Христова Н. Улица Бульварная / Н. Христова // Вечерний Николаев. — 2019. — № 94. — С. 5.
Електронні ресурси:
ELENA M. Прибуткова нерухомість і житло для пристойних людей: історія миколаївських дохідних будинків [Електронний ресурс] / ELENA M // Миколаїв future. — Електрон. дані. — Режим доступу : https://mykolaiv-future.com.ua/uk/articles-prybutkova-neruhomist-i-zhytlo-dlya-prystojnyh-lyudej-istoriya-mykolayivskyh-dohidnyh-budynkiv. — Назва з екрана. — Дата публікації: 30.11.2021. — Дата перегляду: 01.08.2024.
Васюков Є. Будинок Францових [Електронний ресурс] / Євгеній Васюков, Яна Ружинська // Архітектура Миколаєва. — Електрон. дані. — Режим доступу : http://archmykolaiv.com/admiralskaya-8/. — Назва з екрана. — Дата перегляду: 01.08.2024.
Мищенко Е. Престиж и разруха всегда рядом: история николаевского “Дома с атлантами”, - ФОТО [Електронний ресурс] / Елена Мищенко // 0512 : сайт міста Миколаєва. — Електрон. дані. — Режим доступу : https://www.0512.com.ua/news/3154680/prestiz-i-razruha-vsegda-radom-istoria-nikolaevskogo-doma-s-atlantami-foto. — Назва з екрана. — Дата публікації: 15.07.2021. — Дата перегляду: 01.08.2024.
Ткаченко А. Дом с атлантами, памятник поэту и остатки старины: история улицы в Николаеве, - ФОТО [Електронний ресурс] / Альона Ткаченко // 0512 : сайт міста Миколаєва. — Електрон. дані. — Режим доступу : https://www.0512.com.ua/news/3306357/dom-s-atlantami-pamatnik-poetu-i-ostatki-stariny-istoria-ulicy-v-nikolaeve-foto. — Назва з екрана. — Дата публікації: 19.01.2022. — Дата перегляду: 01.08.2024.
Христова Н. Дом Арсения Косякова. О чем молчат старые стены [Електронний ресурс] / Наталья Христова // Вечірній Миколаїв. — Електрон. дані. — Режим доступу : https://vn.mk.ua/ru/dom-arseniya-kosyakova-o-chem-molchat-starye-steny/. — Назва з екрана. — Дата публікації: 20.03.2020. — Дата перегляду: 01.08.2024.
Христова Н. Николаев. Улица Бульварная: сквер у дворца, дом с атлантами, «родовые гнезда» участников крымской войны [Електронний ресурс] / Наталья Христова // Вечірній Миколаїв. — Електрон. дані. — Режим доступу : https://vn.mk.ua/ru/nikolaev-ulitsa-bulvarnaya/. — Назва з екрана. — Дата публікації: 10.12.2019. — Дата перегляду: 01.08.2024.
| Наступна > |
|---|
