Головна | Афіша | E-FreeLibrary | Каталог | Блог | Контакти
Головна Краєзнавчий калейдоскоп Легенди рідного краю Шишкіна Тетяна. Легенди мого краю / Конкурс “Легенди рідного краю — 2009”. — С. Ганнівка, Новобузький район Миколаївської області, 2009.

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Краєзнавчий калейдоскоп - Легенди рідного краю

Шишкіна Тетяна
1989 р. народження
студентка Миколаївського медичного коледжу

село Ганнівка
Новобузький район
Миколаївська область


Легенди мого краю

Легенда про моє село — Ганнівка

Ще з дитинства мені було дуже цікаво, коли з'явилося моє село і чому воно має таку назву. Адже тут я народилася і виросла, у селі Ганнівка, уперше побачила сліпучу синь українського неба і простори зелених ланів. Бо рідний край починається не тільки з батьківського порогу, з маминої пісні. Все починається з прадавніх коренів нашого народу.

Ось що розповіла мені моя прабабуся Марія про красуню Ганну і чому моє село Ганнівка має таке ймення.

Давним-давно жила у одному селі бідна родина, чоловік з жінкою та з маленькою донечкою Ганною. Своєю донечкою не могли намилуватися, бо, на щастя, вона була дуже вродлива та розумна, як матінка-природа. А який дзвінкий голосочок: як прокинеться вранці, починає пісні співати, усі сусіди збігаються, аби лише Ганнусю послухати.

Та на жаль, не було усе добре, як здавалося. Бо селянським життям керували ненажерливі пани. Примушували їх працювати із самого ранку до пізньої ніченьки.

У пана був маленький син Назарій, якого він дуже любив. Звісно з селянськими дітьми його не зрівняти, бо мав завжди те, що хотів. Ходив у дорогому вбранні, у вільний час їздив верхи на конях. Та на превелике щастя мав добре серце.

Минали роки. Ганні виповнилося вісімнадцять років. Лице, як маківка розцвіло. А очі такі голубі немов польові волошки. Назарій теж виріс. Став просто красенем. Коли, бувало, їхав на коні — усі дівчата заглядалися.

Вже настав час кохання. Назарію почали підбирати наречену, знайомили з найбагатшими панночками, але ні одна не припала до серця. Засумували пан зі своєю дружиною, що їхньому сину ніхто не подобається.

Якось одного разу молодий пан повертався із полювання і вирішв заїхати до річки, щоб його коні змогли напитися води. І раптом чує, що хтось гарно співає. Зліз з коня, підійшов ближче, і побачивши неземної краси дівчину, запитав:

— Хто ти? Чому раніше я тебе не бачив?

Дівчина поклонившись, зашарілась і опустила очі.

— Як тебе звати?

— Ганна.

— А мене Назарій.

Розмовляли вони аж до самого вечора і молодий підпанок зрозумів, що закохався. І Ганні він теж припав до серця. Та на жаль, не могли вони бути разом, бо Ганна була лише бідною селянкою, а Назарій син самого пана. Вони обоє це розуміли, але може десь там у душі була маленька крихітка надії, що колись буде все інакше.

Назарію прийшов час повертатися додому та й Ганні теж. Вони домовилися знову побачитися на цьому ж самому місці у цей же час. Тепер кожного дня вони зустрічалися, звісно таємно від усіх. Батько помітив переміну сина, що з ним щось коїться. А Назарій з усмішкою на обличчі відповів, що кохає неземної краси дівчину. Пан зрадів, бо нарешті їхній син схаменувся, але Назарій йому одного не сказав, що це була лише звичайна селянка. Через деякий час пану було і це відомо. Але син стояв на своєму і просив у батька дозволу одружитися на Ганні. Лютував пан лютував але згоду сину дав. Назарій заслав сватів і незабаром згуляли весілля. Молоді були гарними та щасливими.

Так утворилася нова родина. І батько подарував молодим землю в долині біля річки Інгул. Тут так гарно: у долині річка, по балці ліс і ставок недалечко. Збудували молодим гарний маєток на горі. Це був гарний кам'яний дім з високими потолками, світлими вікнами. Зовсім поруч збудували конюшню де розводили коней. Молоді їздили панською бричкою. Долину заселили люди, які працювали в молодого пана.

Так утворилося нове село, яке молодий пан назвав Ганнівкою на честь своєї вродливої дружини. Незабаром в молодого панича народилася донечка, яка була ще кращою ніж його дружина. Маленька дівчинка успадкувала від мами гарну вроду та ніжний голос. Вона росла серед розкішної природи, була доброю для людей.

А тим часом село збільшувалось, народжувались діти, багатшим ставав панський маєток. У молодого панича побільшало земель. Тому через деякий час утворилось ще одне село неподалік Ганнівки. І пан недовго думаючи назвав його Мала Ганнівка на честь своєї улюбленої донечки, яку також звали Ганнусею.

Йшли роки, обидва села збільшувались. Молодий пан посадив великий фруктовий сад між двома селами де росли вишні, сливи груші, яблука. Сад тягнувся до самої річки. А на горі посадили виноград.

Люди любили свого господаря, шанували його вродливу дружину та їхню донечку. Ганнуся росла розумницею і дуже талановитою дівчинкою. Вміла читати, гарно малювала та вишивала полотна. Дружина пана збирала трави та лікувала людей. Слово любові і трава завжди будуть бажані людям, бо вони вирощені матінкою природою, добром і для добра.

Записала Шишкіна Тетяна від своєї прабабусі Дяченко Марії Захарівни, 1918 року народження.
Интересная статья? Поделись ею с другими:

Хмарка тегів



RSS-підписка

Підписка на публікації

Введіть ваш email:

Delivered by FeedBurner


Прозорро - публічні закупівлі

Я МАЮ ПРАВО!

Единая страна!
.