Головна | Афіша | E-FreeLibrary | Каталог | Блог | Контакти

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Свято-Успенська церква знаходиться в селі Новокрасне Арбузинського району Миколаївської області (вул. Соборна, 9). Настоятель — протоієрей Віталій Демчук. Храм діючий.

Новокрасне — село, розташоване на берегах річки Малої Корабельної. Святиня села — Свято-Успенська церква.

Дослідженням історії села та зокрема церкви Новокрасного займався історик-краєзнавець Титаренко Олександр Іванович. Йому допомагали учні Новокрасненської ЗОШ, зараз вже — випускники. У 2008 році бібліотекар сільської бібліотеки Каздоба О. М. та дослідницька група учнів, яку очолював Титаренко О. І., збирали легенди про село, серед яких є три легенди, де згадується Новокрасненська церква. Легенди записано зі слів мешканців села  А. В. Аксьонова, М. М. Дроздова та О. П. Юдкіна.

Історія створення церкви
Перша церква в селі Новокрасне була побудована у 1865 році, а село засноване у 1810-му козаками з Переяславського уїзду Полтавської губернії. Зі слів старожилів, церква стояла на околиці села, була дерев’яною і невдовзі згоріла. Постало питання про будову нового кам'яного храму. Нова церква була збудована на початку ХХ століття і довгий час була єдиною в районі. В ході опитування старожилів було виявлено, що стара і нова церкви в Новокрасному носили одну й ту ж назву — Успіння Пресвятої Богородиці. За словами жителя села Каздоби А. М., який прожив більше ста років, дізнаємося, що «коли почали будувати церкву, то за півроку виклали фундамент і почали зводити стіни. Але потім «пішли на японця», і будівництво припинилося. За чотири роки вітер і дощі зруйнували недобудовані стіни, і їх довелося розбирати до фундаменту та зводити нові. Церкву будували два роки, а потім її ще два роки розписували». Виходячи з цієї розповіді, нову церкву почали будувати в 1904 році, в наступному році будівництво призупинили, а в 1908-му продовжили. 28 серпня 1910 року, в день Успіння Пресвятої Богородиці, храм освятили.

За словами дослідників, церква була побудована за типовим проектом. Такі церкви будувалися в кінці ХІХ — на початку ХХ століття в багатьох містах і селах Російської імперії. Зокрема абсолютно ідентична церква є в Харкові (в районі Холодної гори), в селі Молодовій Вовчанського району на Харківщині і в селі Миколаївці Бєлгородської області (колишньої Курської губернії).

Типовим було і оздоблення церкви. Фактично всі ікони друковані. Іконостас церкви повторював іконостас Андріївської церкви в Києві (різниця була тільки в тому, що на місці київського Андрія Первозванного знаходиться ікона Успіння Пресвятої Богородиці, що повністю відповідає церковним канонам) (із досліджень О.І. Титаренка). Серед ікон є і писані, як, наприклад, ікона Серафима Саровського.


Під час ремонту в післявоєнні роки, який робили вихідці із Західної України, в загальний колорит розпису стін церкви поряд з традиційними для православ’я золотистим та жовтим кольорам додали синій та світло-зелений, що властиво більше греко-католицькій церкві.

Для віруючих Свято-Успенська церква була і залишається взірцем краси і урочистості.



Щодня, навіть під час світових і громадянських воєн, за часів будь-яких владних режимів, церква продовжувала працювати. В період войовничого атеїзму в 1930 році, коли постало питання про закриття святині, жителі села (в основному жінки) відстояли свій храм. Про що розповідає легенда «Доля церковних дзвонів». Місцеві легенди свідчать, що в новокрасненській церкві вінчався Нестор Махно, сюди проїздив Марко Кропивницький.

 

Доля церковних дзвонів
   
Мелодійні дзвони були в Новокрасненській церкві. Як почнуть дзвонити, то аж у сусідніх селах було чути. Багато різних мелодій вигравали вони. Жителі села вже не тільки звикли до дзвонів, але й вміли розрізняти: де «утреня», де  вечірню молитву дзвонять, а коли, буває, і покійника відспівують.
      
Та й по виду були красиві: золотисті, блискучі; коли сонце попадало своїм проміннями  на дзвіницю – здавалося  над  церквою запалюється нове сонце, а по всьому колу дзвонів красивий  орнамент з малюнками і написами  старовинною мовою. Любили  новокрасненці свої дзвони і пишалися ними – ніде таких не було.
  
Але прийшов страшний голод в 1933 році – люди помирали сім’ями, навіть випадки людожерства були. А влада нічим не могла допомогти: ні хліба, ні  грошей в Україні не  було. І тоді вирішили продати дзвони кудись в Америку, а на виручені гроші купити хліба. Вночі зняли дзвони і повезли на станцію Бандурку, а там на поїзді в Германію, а потім і в Америку. Американці багато заплатили грошей, а на  ці гроші купили цілий ешалон зерна; тільки не попало це  зерно в Новокрасне – місцеві куркулі заховали хліб, і село було занесено на «чорну дошку», тобто позбавлене державної підтримки. Але все одно, цілий ешалон хліба прийшов в Україну і врятувалося від голоду багато людей, хоча б в інших селах.

Легенда має яскраве ідеологічне забарвлення і не виключено, що її придумали представники комуністичного режиму, щоб виправдати штучний голодомор 1932–33 років. Опис церковних дзвонів не викликає жодних сумнівів, але дата…За свідченням історичних джерел (архівні документи зберігають відомості про зняття дзвонів з Новокрасненської церкви) ця подія відбулася в 1930 році, тобто тоді, коли голодомору ще не було. Місцеві комсомольці збирались закрити церкву і посилаючись на «бажання трудящих» серед білого дня скинули дзвони із дзвіниці, але жителі села (це були в основному жінки) відстояли свою церкву, хоча дзвони втратили..
   
Щодо їх подальшої долі, то історичних свідчень про це немає, хоча версія легенди про продаж дзвонів за кордон цілком слушна - продаж церковних цінностей і творів мистецтва був одним з джерел сталінської індустріалізації. Судячи зі спогадів дзвони були одночасно і тим, і іншим.
   
Факт занесення села на так звану «чорну дошку» теж підтверджений документами, але прямого відношення до дзвонів цей факт не має.

Вінчання Нестора Махна
   
Давно це було, ще в громадянську. Влада змінювалася майже кожного тижня: то білі прийдуть, то червоні, то зелені, то сині. А «батьків» скільки було – в кожному селі свій «батько», тобто отаман. Та найчастіше в селі бував батько Махно. І так йому село сподобалось, вірніше, не село, а церква - кращої не було в усій окрузі. То й вирішив Махно повінчатися в цій церкві. Напали махновці на село, спочатку вибили з села білих, а потім і червоних. Після боїв приїхав сам батько Махно зі своєю нареченою і вирішив тут повінчатися. Кілька днів махновці святкували в селі весілля – самогон прямо річкою лився. А коли червоним партизанам стало відомо про вінчання  Махна, то вони напали на п’яних махновців та так їм дали, що  ті  тікали  аж до Помічної. Драпав і Махно. Навіть і свою вінчану дружину кинув, так ніхто й не знає, чи знайшли  вони один одного.  
   
Легенда досить популярна в селі та окрузі, мабуть, це друга за популярністю легенда – хіба що легенда про заснування Катеринівки має більшу популярність, Але, на жаль, легенда не підтверджується ні реальними фактами, ні старожилами. Виник дивний випадок – легенда популярна в багатьох селах району, але не в самому Новокрасному. Не дивлячись на несприйняття жителями села цієї легенди, вона в деякій мірі опирається на реальні факти. Достовірно відомо, що в селі таки були махновці – їх послав на розвідку Махно, який на той час знаходився в районі Помічної. Проте місцевий священник, який гостинно зустрів махновців, в той же час сам послав сина до білогвардійців, які і знищили загін (біля 30 анархістів). Викликає інтерес і фраза – «білі, червоні, зелені, сині...». Якщо з приводу білих і червоних все зроз-міло (Біла гвардія, Червона армія), то слово «зелений», вірогідно. Натякає на загін отамана Зеленого (Терпила), а щодо «синіх», то можливо, це натяк на війська Центральної ради («синьожупанники» ).

   
Щодо факту вінчання Махна, то на момент громадянської війни він вже був одружений, і якщо на фронті він міг мати коханку, то повінчатися в церкві з іншою особою при живій дружині Нестор Іванович, селянський отаман, ніяк не міг, навіть якщо б не був набожною людиною. Такою дією Махно втратив би авторитет серед своїх вояків, які  були  селянами і віруючими, а такої наруги над церквою не простили б навіть  «батьці».

Кропивницький у Новокрасненській церкві
   
Про Марка Кропивницького в селі знали всі. Він був уже знаменитим артистом, але в село приїжджав тільки раз. Перед самою смертю, їдучи виступати в Одесу, він приїхав на Катеринівку і пішов до церкви в Новокрасне, бо на Катеринівці церкви не було. Після цього поїхав в Одесу, а коли повертався назад в Харків, де він жив, то помер прямо в поїзді, коли проїжджав мимо рідного села, де він народився. І тоді на Катеринівці стали говорити, що він казав, що скоро помре, і приїжджав попрощатися зі своєю батьківщиною.
   
Типовий приклад легенди, яка створюється за принцпом «зіпсованого телефону». Факт приїзду Марка Лукича до Новокрасного перед смертю не підтерджується жодним з відомих джерел (от до Бобринця він дійсно приїжджав за рік до смерті). Що ж до його смерті, то він справді помер у поїзді на перегоні Голта – Помічна біля станції Підгородня. Проїжджати повз село, з яким було пов’язано дитинство Марка Лукича (народився він в нинішній Кіровоградській області, хоча виріс дійсно в нашому селі), Кропивницький ніяк не міг (залізнична гілка Одеса – Вознесенськ – Помічна в рік смерті М. Л. Кропивницького ще не функціонувала.
   
Фактична помилка, що великий актор жив у Харкові несуттєва – останні роки життя він дійсно жив на Харківщині — хутір Сашино (Затишок) нинішнього Шевченківського району Харківської області).

 

Всі легенди з коментарями дослідника Олександра Титаренка, який визначив, що не всі факти в легендах правдиві.

Церква продовжувала працювати і нести слово Боже і в роки нацистської окупації. Саме цей факт — безперервність роботи за весь період існування —  ставить Свято-Успенську церкву в один ряд з визначними пам’ятками історії нашого краю. Церква і нині залишається своєрідною візитівкою села. Старожили називають його «Храм-Легенда». Куполи храму видно до станції Людмилівка, а мелодійне звучання дзвонів лунає на всю округу. Навесні, коли зацвітають абрикоси і вишні, церква немов купається в буйноцвітті весни та ніжиться з раннього ранку до пізнього вечора в сонячних променях. Вхід у церкву розташований на захід.


В 2010 році Свято-Успенська церква відзначала свій 100-літній ювілей. Микола Михайлович Єльніков на ювілей храму пожертвував три нові дзвони: перший — Михайло та Маланка (на честь своїх батьків), другий — Микола та Ольга (на свою честь та дружини), третій — на честь 100-річчя церкви. Місцеві майстрині, матушка Валентина, Ганна Лобода та Параска Росоха, вишили рушники та подарували церкві.



Священнослужителі церкви в різні роки її функціонування
В 1906 році священиком в Новокрасне був призначений Василь Кульчицький.

У 1975-1976 роках до села приїхав священик Бабич Володимир Іванович з дружиною та трьома донечками. Час ішов, діти росли, закінчили Новокрасненську школу та роз'їхались. Пізніше Володимир Іванович змінив свою парафію та переїхав до Братського району.

Десять років (1989-1999) настоятелем церкви був священик Семенюк Володимир Васильович, при якому було здійснено внутрішній та зовнішній ремонт храму, перекрито куполи.

З 1999 парафію прийняв священик Демчук Віталій Борисович, який приїхав до села з дружиною та двома синами, а згодом народився їх третій син. Настоятель Свято-Успенського храму протоієрей Віталій Демчук не стоїть осторонь всіх важливих подій в селі. Молебні і панахиди відбуваються не тільки в дні церковних свят, але і в дні, які стали знаковими в історії села —  День Перемоги дні визволення України і рідного села від нацистських окупантів, річниці виводу військ з Афганістану, Чорнобильської катастрофи, день пам'яті жертв Голодомору.

Богослужіння в церкві відбуваються старослов'янською мовою. Традиційно відзначаються всі великі церковні свята: Хрещення Господнє, Великдень, День пам'яті семи мучеників Маккавеїв (Медовий Спас), Преображення Господнє (Яблучний Спас). Завжди урочисто проходить у селі храмове свято. 28 серпня, в день Успіння Пресвятої Богородиці, церква особлива. На свято приїздять віряни з усього району і навіть з інших областей. Ведуть святкову службу владика Олексій, єпископ Вознесенський і Первомайський, та священнослужителі навколишніх сіл.

У храмі здійснюються всі інші церковні треби: молебні, акафісти, водосвяття, панахиди, сорокоусти і відспівування померлих, вінчання, хрещення.

 



Щороку, збираючись до школи, учні спочатку йдуть до церкви, до причастя. Настоятель Віталій благословляє учнів і надихає їх на хороші успіхи.

Отець Віталій бере участь у заходах до дня Святого Миколая, Різдва Христового, які проходять в дитячому садку, Новокрасненській школі, допомагає у придбанні духовної літератури (Додаток 11). Частий гість він і в сільській бібліотеці.

Недільна школа при церкві
Останніми роками при церкві діє недільна школа. Один з перших її випускників, Дяченко Андрій, обрав духовну кар’єру. По можливості Андрій приїжджає до рідного села і бере участь в Богослужінні вже як духовна особа.


Каздоба О. М. Свято-Успенська церква (с. Новокрасне) / О. М. Каздоба. — с. Новокрасне, Арбузинський район Миколаївської області, 2018.

Интересная статья? Поделись ею с другими:


RSS-підписка

Підписка на публікації

Введіть ваш email:

Delivered by FeedBurner


Прозорро - публічні закупівлі

Я МАЮ ПРАВО!

Единая страна!
.