Головна | Афіша | E-FreeLibrary | Каталог | Блог | Контакти
Головна Творча лабораторія для фахівців Бібліотечна Шевченкіана: рейтинг Березанська ЦБС

Рейтинг пользователей: / 2
ХудшийЛучший 

Творча лабораторія для фахівців - Бібліотечна Шевченкіана: рейтинг

altЗ початку року на Березанщині було активізовано роботу по відзначенню 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка — великого поета, талановитого митця, громадського діяча, справжнього генія українського народу.

 

altДійсно, без його постаті неможливо уявити Україну, а його твори — це “одкровення, адресовані не лише минулим, а й сучасним та прийдешнім поколінням українців”. Вони сіють зерна світла й добра, палають незгасимим полум'ям безкомпромісної справедливості та проникливої мудрості. Саме тому для них завжди відводиться почесне місце на виставкових полицях бібліотечних закладів району, зокрема й Березанської центральної районної бібліотеки, у приміщенні якої відбулося урочисте відкриття тематичних виставок “Вічний як народ”, “І сонцем слово засіяло” (для дорослих та юнацтва).


Гостею святкової зустрічі, що відкрила цикл заходів з відзначення Року Тараса Шевченка в Україні, стала заступник голови райдержадміністрації Л. Л. Шипова, яка разом з юними відвідувачами бібліотеки прослухала презентаційний матеріал, підготовлений працівниками відділу інформаційних технологій та обслуговування користувачів ЦРБ. Запропонована інформація переконала учасників заходу в тому, що Кобзар — це вічний вогонь, що ніколи не згасне в серці народу, а його творчість — святиня, якою дорожить і гордиться кожен українець.

Художній світ Шевченка

Щедра й невичерпно родюча українська земля подарувала вселюдському сузір'ю геніїв невгасимого Світоча — Тараса Шевченка — Тираноборця і Пророка, Речника волі, який поставив на сторожі біля своїх земляків, «рабів німих», вогненне слово, а в «Заповіті» дав їм наказ: «Кайдани порвіте!».

Поява Шевченка — поета і художника, митця і борця, що став символом української нації, була зумовлена всім ходом історичного і духовного розвитку України з її тривалою, сповненою драматизму, героїчною боротьбою за волю. Багато сказано про велич Тараса Григоровича Шевченка, Кобзаря, котрий став живим символом національної єдності українського народу. І до тепер його життя, творчість аналізуються, осмислюються вченими-шевченкознавцями, бо невизначеностей, спірних питань у шевченкознавстві ще багато.

Тарас Григорович Шевченко, як художник, займає одне із самих почесних місць в українському образотворчому мистецтві. Шевченко був одним із перших художників, які прокладали новий реалістичний напрям, основоположник критичного реалізму в українському мистецтві. Загальновідомо, що Шевченко був одним із зачинателів і першим видатним майстром офорту у вітчизняному мистецтві.

Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Все ними малює: стіни, лави, стіл в хаті і на дворі, в себе і у гостях. Якось прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей. Коли юний художник намалював п'яного дяка, то був ним покараний.

Бажаючи оволодіти мистецтвом живопису, він звертається до дяків-живописців, які в основному заставляють прислужувати їм. Талант художника проявився рано, значно раніше, ніж талант поета. Якщо перші літературні спроби припадають на 1836-1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою "Погруддя жінки" або "Жіноча голівка" датований самим автором ще 1830 році. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника.

У лютому 1831 року на вулицях столиці Російської імперії, Петербурга, з'явилася валка втомлених людей. Один хлопчина звертав на себе увагу тим, що незважаючи на зимову пору, був майже босий. На одному чоботі підошва відпоролася і була прив'язана мотузкою. Це був кріпак поміщика Енгельгардта — Тарас, який разом з іншими прибув до столиці. У Петербурзі доля Шевченка круто змінилась. Пан вирішив мати власного кваліфікованого майстра і 1832 року він віддав Тараса у майстерню на навчання до одного з кращих художників-ельфрейщиків В. Ширяева, законтрактувавши його на чотири роки. Почалося справжнє систематичне навчання в майстра і це подобалось Тарасу.

Через нестачу денного часу і заклопотаність, бажання стати справжнім художником, змушувало Шевченка в білі ночі виходити в Літній сад і змальовувати статуї. Тут відбулась перша зустріч Тараса із своїм земляком-художником І. Сошенком. Сошенко зацікавився обдарованим юнаком і вирішив допомогти художнику-початківцю на його шляху. Сошенко давав йому поради, консультації, познайомив з видатними діячами російської і української культур (Карлом Брюлловим, Василем Григоровичем, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Євгеном Гребінкою), спільними зусиллями яких талановитого кріпака було викуплено з кріпацтва.

Звільнення дало право Шевченку вступити до Академії мистецтв. Він став одним з найулюбленіших учнів Брюллова. Тарас переходить з класу в клас в числі кращих учнів. У малярстві він робить дедалі помітніші успіхи. За час навчання в академії його тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури. Тарас мріяв поїхати в казкову Італію, щоб познайомитися із всесвітньо відомими шедеврами живопису, скульптури і архітектури. Та Академія послала іншого, а власних коштів на таку подорож у Шевченка, звісно, не було. Друга заповітна мрія — повернутись назавжди в Україну.
У 1843 році Тарас Григорович нарешті приїхав в Україну. Під час подорожі любов до рідного краю наштовхнула його на створення цілої серії картин. Уміння інтерпретатора історії Шевченко виявив у трьох офортах серії "Живописна Україна" — "Дари в Чигирині 1649 року", "Судня рада" і "Старости", що відобразили історичні місця, побут і природу країни. Повернувшись до Петербурга, він завершує навчання в Академії, видає на власні кошти і поширює альбом під назвою "Живописна Україна".

Згодом Шевченко знайшов роботу в Київській археографічній комісії. Художникові довелося побувати у різних місцях України, де він змальовував й описував історичні пам'ятки. З часу його подорожей залишилось чимало акварелей, простих і природних за своїми сюжетами. В 1845-1847 роках Тарас Григорович створив ряд портретів, які переконливо свідчать про зростання художника, про поглиблення психологічної характеристики образів.

Велике місце в Шевченковому доробку належить портретам. Він почав працювати над ними ще кріпаком. В Академії продовжував роботу в цій галузі. Незабаром він стає одним з відомих і популярних портретистів. Створені ним образи відзначаються невимушеністю, відсутністю нарядності, вдалою композиційною бадьорістю і свіжістю барв, намаганням дати психологічну характеристику людині. Шевченко зробив великий внесок у розвиток побутового жанру і став його основоположником в українському мистецтві. Особливо хвилювало художника підневільне, часто трагічне становище жінки.

Небагато з тих, кому випало безсмертя, здобули його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань. Прожив Шевченко лише 47 років, з них 25 — у кріпосному рабстві, 10 — у тюрмах та на засланні. А решту — постійно перебуваючи під недремним жандармським оком, воюючи із нестатками. Помер він самотнім у казенній комірчині, не здійснивши навіть природної людської мрії про сімейний затишок у власному домі.

Шевченка без перебільшення можна назвати геніальним художником. В його картинах відбилася вся глибина і самобутність його особистості. Те, що він пережив і передумав і для чого знайшов небувало синкретичне вираження, вищою мірою виявляє сутність людини взагалі і водночас позначене печаттю могутньої й неповторної індивідуальності, засвідчуючи невичерпне розмаїття людського духу.

Це прекрасно, що нині ми повертаємо собі національну самосвідомість під знаком Шевченка. Бо Шевченко був гуманістом та інтернаціоналістом й не мав він ані краплини національної зарозумілості чи упередженості проти інших народів, і Україну любив, за неї стояв непохитно, і себе віддав не тому, що хотів її підняти над іншими народами, а тому, що хотів бачити її рівною з іншими у сім'ї світовій “сім'ї вольній, новій”.

Шевченко належить не тільки Україні, а всьому людству, хоч кожне його слово про Україну. Тут відбувається часте в історії літератури перетворення: поезія, народжена злобою дня, живе вічно; поезія, зміст і характер якої безпосередньо національні, поєднуючись зі світовими змаганнями, набуває загальнолюдського значення, виростає до загальнолюдських масштабів.

Т. Шевченко відомий у світі в першу чергу як художник слова, однак це аж ніяк не забирає його слави, як художника. Шевченко був справжнім творцем Української землі.

Анатолівська бібліотека-філія


Анатолівська сільська бібліотека, учні та педагогічний колектив Анатолівської ЗОШ приєдналися до урочистостей з нагоди 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка.

Цікаво й змістовно пройшла низка заходів, що мали на меті популяризувати творчу спадщину митця, донести до учнівської аудиторії актуальність шевченкових слів і у наш час. У бібліотеці для широкого загалу користувачів було оформлено книжкову виставку «Думки у слові стверджують себе», котра включає два розділи: «Великий співець українського народу» та «Його твори — душа своєї нації і дух своєї доби». Також для користувачів бібліотеки був оформлений інформаційно-ілюстративний альбом «Слово про Кобзаря: діячі світової культури про Т. Г. Шевченка», який особливо став у нагоді юним читачам при підготовці до уроків української літератури, написанні рефератів тощо.

Літературна година «Ми тебе не забули, Тарасе», пройшла в бібліотеці. Бібліотекар ознайомила присутніх з життєвим та творчим шляхом Т. Шевченка. Цей захід доповнено інформаційним хроноскопом «Шевченківський календар», який у хронологічному порядку відтворює основні віхи життя та творчості Великого Кобзаря.

Більшість учнів школи із великим задоволенням взяли участь у конкурсах читців поезій Шевченка «Думи Тараса», малюнків на твори Кобзаря «Як будем вчитись так, як треба, то й мудрість буде в нас своя», рефератів про видатного українця. Досить успішно пройшла учнівська конференція «Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття. Тебе своїм сучасником звемо». Інтелектуальна гра «Сторінки життя великого Кобзаря, або відомий і невідомий Т. Г. Шевченко» перевірила знання всіх юних учасників. Дуже цікавим і пізнавальним для учнів Анатолівської школи був перегляд відеофільму «Край, де народився геній». Перед очима юнацтва постала мальовнича природа Моринців, Кирилівки — тих місць, які були найріднішими для Тараса Григоровича.

Учні підготували загальношкільне свято «Шлях до Тараса», на якому інсценізували епізоди з життя поета та уривок з його славнозвісної поеми «Катерина». Гості свята — вчителі, школярі, батьки — разом з головною героїнею переживали її біль, смуток, розгубленість.

За перемогу у проведених заходах були відзначені:

− конкурс читців — Аліна Крюкова, Олександр Вітрюк, Олександра Калкутіна, Катерина Кучерова, Артем Чмельов, Денис Ковальчук;

− найкращі ілюстрації до творів Шевченка — Катерина Кучерова, Аліна Крюкова, Богдан Покуляк, Ганна Лютикова;

− змістовні реферати — Маргарита Негрєєва, Лілія Майданова, Віталій Красноноженко.

 

 

Літературна вікторина "Сторінки життя Великого Кобзаря, або Відомий та невідомий Т. Г. Шевченко"

 

Коли створив Господь Планету,

Добром він землю засівав

І саме нам, у рідну Україну,

Тараса-генія послав.

                                       Євген Шевчук

 

Знову на нашу землю приходить вічна Шевченківська весна! Та весна, коли ми святкуємо день народження нашого генія!

 

Щороку, ми проводимо Шевченківські дні, аби не просто вшанувати пам'ять геніального поета, а й відчути його невмируще слово серцем, повірити йому, бо кому ж тоді вірити, як не Шевченкові, який життя своє віддав за Україну, за нас із вами, за те, щоб ми були вільними, гордими людьми.

 

Сьогодні ми зібралися з вами для того, щоб закріпити свої знання з творчості та життєвого шляху Кобзаря. В літературній вікторині будуть брати участь учні 7-11 класів, а саме: Артем Чмельов (7 клас), Денис Ковальчук (8 клас), Маргарита Негрєєва (11 клас), Катерина Кучерова (9 клас), Валерія Маслєнікова (8 клас) та Віталій Красноноженко (11 клас). Учасники вікторини діляться на дві команди і побажаємо їм успіхів!

 

1. Село, в якому народився Тарас Шевченко?

(Моринці)

 

2. Прізвище пана, кріпаками якого були Шевченки?

(Енгельгардт)

 

3. Ім’я улюбленого Тарасового діда?

(Іван)

 

4. Прізвисько дяка – першого вчителя Тараса?

(Совгир)

 

5. Чий портрет був намальований для викуплення Шевченка із кріпацтва?

(Василя Жуковського)

 

6. Як називається збірка поезій Тараса Шевченка?

(“Кобзар», 1840 р.)

 

7. Коли Тарас був викуплений із неволі?

(22 квітня 1838 року)

 

8. У яких місцях перебував Шевченко на засланні?

(Орська фортеця, Оренбург, Новопетровське укріплення)

 

9. Яку книгу для маленьких дітей уклав і видав на власний кошт Шевченко?

("Буквар")

 

10. У якому році помер Шевченко і де його було поховано?

(10 березня 1861 року, Петербург, Смоленське кладовище)

 

11. Хто і в якому творі сказав про малого Тараса: «Всі на кутку кажуть, що з вашого Тараса, мабуть, щось добряче вийде»?

(Сусід; «У бур'янах», уривок із повісті «Дитинство Шевченка» Степана Васильченка)

 

12. Із якого вірша рядки?

За що, не знаю, називають

Хатину в гаї тихим раєм.

Я в хаті мучився колись,

Мої там сльози пролились.

(«Якби ви знали, паничі…»)

 

13. Село, в якому минуло дитинство Тараса Шевченка?

(Кирилівка)

 

14. Що в перекладі з грецької мови означає ім’я Тарас?

(Бунтівник)

 

15. Назвіть ім’я старшої сестри Тараса

(Катерина)

 

16. Хто був першим учителем малювання Тараса Шевченка?

(Майстер Ширяєв)

 

17. Хто допоміг майбутньому поетові стати вільним?

(І. Сошенко, К. Брюллов, Є. Гребінка, Г. Григорович та інші)

 

18. Хто з українських письменників допоміг Шевченкові здійснити видання «Кобзаря»?

(Євген Гребінка)

 

19. Скільки років провів Тарас Григорович на засланні?

(10 років: з 1847 по 1857 рік)

 

20. Учасником якої організації був Тарас Шевченко?

(Кирило-Мефодіївське братство)

 

21. Яке наукове звання було присвоєно Шевченкові у 1860 році?

(Академіка)

 

22. Коли і де Тарас Шевченко був перепохований?

(22 травня 1861 року, Чернеча гора, поблизу Канева)

 

23. Хто і в якому творі сказав про Тараса: «Еге-ге, козаче! Та з тебе буде маляр та ще й путній маляр»?

(Хлипнівський дяк; «У бур’янах», уривок із повісті «Дитинство Шевченка» Степана Васильченка)

 

24. Із якого вірша рядки?

Одно-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині.

Мені здається, що се я,

Що це ж та молодість моя!

(«І золотої, й дорогої…»)

 

25. Із якого вірша рядки?

Зоре моя! Мій друже єдиний!

І хто знає, що діється

В нас на Україні?..

(«Зоре моя вечірняя», уривок із поеми «Княжна»)

 

26. Із якого вірша рядки?

І не знаю,

Чого маленькому мені

Тоді так приязно молилось,

Чого так весело було?

(«Мені тринадцятий минало»)

 

27. Із якого вірша рядки?

Проснулася – нема нічого…

На сина глянула, взяла,

Його тихенько сповила

Та, щоб дождать до ланового,

Ще копу дожинать пішла.

(«Сон»)

 

28. Із якого вірша рядки?

А калина з ялиною

Та гнучкою лозиною,

Мов дівчаточка, із гаю

Виходжаючи співають…

(«Над Дніпровою сагою…»)

 

29. Як звали матір Тараса?

(Катерина)

 

30. Як звали сестер і братів Шевченка?

(Катерина, Ярина, Марія, Микита і Йосип)

 

31. Коли народився Тарас Григорович Шевченко?

(9 березня 1814 року)

 

32. Прізвище прадіда Тараса?

(Швець)

 

33. В яких творах Шевченко описує своє дитинство?

(«Мені тринадцятий минало», «Якби ви знали паничі», «І золотої, й дорогої»)

 

34. На якому році помер Шевченко і де його поховано?

(47 років і 1 день, помер у Петербурзі, там же був похований на Смоленському кладовищі 13 березня 1861 року. Через 40 днів труну перевезли в Україну і поховали в Каневі на Чернечій горі)

 

Питання за назвами творів

Читається підказка на твір Шевченка, тому потрібно якнайшвидше встановити назву поезії. Якщо команда не знає відповіді, вона говорить «далі» і слухає наступне питання. На кожну з чотирьох підказок дається 10 секунд на обдумування.

1. Цю поезію присвячено лікарю, приятелю Шевченка.
2. У поезії згадуються Сковорода, Тарасів дяк-учитель.
3. Слова: п’ятак, «Три царіє со дари».
4. Рядки:
Бо я було трохи не голе,
Таке убоге – та й куплю
Паперу аркуш
І зроблю
Маленьку книжечку.

(«А. О. Козачковському»)

 

1. Цю поезію присвячено відомій українській письменниці Марку Вовчку. Мрії матері-кріпачки про вільне трудове життя сина.

2. Слова: панщина, пошкандибала, дожать до ланового.

3. Рядки:

І усміхнулася небога,

Проснулася – нема нічого…

(«Сон»)

 

1. Вірш написано в 1847 році, в Орську.

2. Розповідається про випадок із дитинства Тараса, його дружбу з Оксаною Коваленко.

3. Слова: рай, сонце, небо.

4. Рядки:

Утирала мої сльози

І поцілувала…

(«Мені тринадцятий минало»)

 

1. Вірш написано в 1850 році, у далекому засланні.

2. Гіркі спогади поета про дитинство, тяжке життя його родини.

3. Слова: елегія, рай, пекло, неволя, лоби їм поголили.

4. Рядки:

Тихесенько собі купають

Зелені віти…

(«Якби ви знали, паничі…»)

 

Слово надається журі, яке підводить підсумок літературної вікторини.

 

Тож нехай «Заповіт» великого Кобзаря стане заповітом для нас – зберегти мову народу, його звичаї, його пісні і пронести через віки у майбуття. Будьмо гідними називатися українцями!

 

 

Літературна година "Ми тебе не забули, Тарасе"

 

Ведучий 1:

Бо пам’ятайте, що на цій

планеті, відколи сотворив

її Пан-Бог, ще не були

епохи для поетів, але були

поети для епох!

 

Ведучий 2: Ці слова Ліни Костенко засвідчують велич Тараса Шевченка – поета, художника й пророка, який, простуючи крізь століття в сьогодення, начебто стає сучасником і співучасником наших діянь. Для справжніх геніїв час не вимірюється датами народження і смерті: їхні ідеї і творчі надбання перебувають поза часом, вони безсмертні. Проте 9 березня випромінюється в людських серцях незабутньою пам’яттю про появу на світ видатного сина українського народу, Великого Кобзаря.

 

Ведучий 1: У 1920 році було навіть прийнято постанову, присвячену Тарасу Григоровичу. У той урочистий день в тодішній столиці України – Харкові – у всіх міських театрах звучали лекції про життя і творчість Т.Г.Шевченка і ставили вистави за мотивами його творів. День памяті Шевченка, як вільний від роботи, відзначався в Україні і в наступні роки, десь приблизно разів з десять. З часом він був заборонений, а дарма. Цьогоріч же ми на порозі 200-ліття від дня народження великого сина українського народу Тараса Григоровича Шевченка. На жаль, пересічні громадяни найчастіше згадують про нього лише у Шевченківські дні, проводячи якісь заходи. Пропоную вам пригадати непростий, навіть тернистий шлях національного генія, бо він насправді вартий уваги.

 

Дитинство. Важка наука.

 

Ведучий 2: У селі Моринцях на Київщині в убогій кріпацькій сімї Григорія Шевченка 9 березня 1814 року народився хлопчик Тарас, майбутній великий народний поет. Коли він був ще зовсім малий, батьки його переселились в Кирилівку. В тяжких злиднях кріпацького життя минало дитинство Тараса. З юних років у хлопця проявився гострий, допитливий розум. Дуже захоплювали малого дідові оповідки про героїчне повстання народних мас проти польської шляхти в 1768 році. Образи ватажків Коліївщини – Залізняка й Гонти – глибоко врізались у дитячу пам'ять.

 

Ведучий 1: Хлопець підріс, і батько віддав його в науку до дяка. Важкою була ця наука, але малий Тарас успішно подолав її, мужньо переносячи разом з тим і всі суворі кари та знущання деспота-учителя. Коли Тарасові було 9 років, померла його мати. Залишившись один із малими дітьми, батько одружився з удовою, яка мала своїх трійко дітей. Незабаром життя в сімї стало нестерпним. В 11 років Тарас вже був круглим сиротою.

 

Ведучий 2: Після батькової смерті почалися поневіряння хлопця по чужих людях. Побувши короткий час пастухом у дяка Павла, пішов Тарас до дячка Боярського за «школяра-попихача», тобто наймита. Він рубав дрова, носив воду школярам, а пізніше став ходити читати Псалтир над покійниками. Постійно п’яний дячок знущався над всіма учнями, діставалося й Тарасові. Довго терпів приниження хлопець, аби тільки вчитися й малювати (у нього уже прокинулася любов до образотворчого мистецтва). Та якось терпець увірвався і він утік від жорстокого вчителя. Пристрасно бажаючи навчитися малювати, він знову шукав наставників. Побувши три дні в Лисинці у диякона-маляра, який примушував його лише носити воду й розтирати фарби, хлопець подався у село Тарасівку до відомого в околиці дячка-маляра. Але й тут на нього чекала невдача – той відмовив йому, не запримітивши ні крапельки таланту.

 

Ведучий 1: Повернувся Тарас у Кирилівку і став пасти громадську череду, не залишивши, однак, своїх мрій про малювання. Коли йому виповнилося чотирнадцять, він знайшов одного майстра у Хлипнівці, який погодився взяти його в науку, але зажадав дозволу на це від поміщика. Та управитель панських маєтків, замість дозволу, послав хлопчину на панську кухню.

 

У пана.

 

Ведучий 2: Незабаром кухарчука зробили козачком, тобто слугою молодого пана Енгельгардта. Нескладні були обов’язки у Тараса. Сиди собі біля дверей панської кімнати і чекай, поки господар гукне подати вогню, щоб закурити люльку, чи налити води. Та й тут його не покидала пристрасть до малювання: він крадькома відтворював олівцем картини, що прикрашали панські покої. Разом із паном Шевченко виїхав до м. Вільно.

 

Наука у Ширяєва. Викуп з кріпацтва.

 

Ведучий 1: Весною 1831 року опинився Шевченко в Петербурзі, куди перебрався його господар. Наступного року, зважаючи на невідступні благання, пан віддав його в науку до «різних живописних справ цехового майстра» Ширяєва, щоб  мати свого дворового маляра. Ширяєв брав численні підряди на розмальовування панських будинків, церков, театрів. Учні його жили на горищі, їх нещадно експлуатували. Їм удавалося лише трохи вчитися живопису, адже треба було виконувати дуже багато технічних малярських робіт. Тож хоча перебування у Ширяєва і було для Шевченка певною наукою, та вона не задовольняла його художніх запитів.

 

Ведучий 2: Улітку, білими пербурзькими ночами, він став ходити до Літнього саду перемальовувати статуї. В одну з таких ночей 1835 року його зустрів земляк – художник Іван Максимович Сошенко, який на той час саме закінчував Академію мистецтв. Сошенко помітив у ширяєвського учня справжній художній талант і став йому допомагати. Шевченко почав ходити до художника на квартиру, вчитися у нього малювати. Саме Сошенко знайомить Тараса з О. Венеціановим, Є. Гребінкою, В. Григоровичем, К. Брюлловим, В. Жуковським. Благородні друзі зацікавилися долею обдарованого юнака і вирішили докласти максимум зусиль, щоб визволити його з кріпацтва. Почалися переговори з паном Енгельгардтом. Він запросив за кріпака 2500 крб. Щоб роздобути цю значну суму, К. Брюллов написав портрет В. Жуковського, який розіграли в лотерею, а на отримані гроші викупили Тараса. Це сталося 22 квітня 1838 року.

 

В Академії мистецтв. Перші твори.

 

Ведучий 1: Здобувши волю, Шевченко вступив до Академії мистецтв і скоро став улюбленим учнем К. Брюллова. Він навчається не тільки живопису, а й слухає лекції в університеті, студіює історію мистецтва, загальну історію, літературу, фізику, фізіологію, зоологію та інші науки. У роки навчання в академії Тарас надзвичайно швидко росте і як художник, і як поет та одержує три срібні медалі за свої художні роботи.

 

Ведучий 2: Перші проби пера Шевченка належать ще до часів перебування його в кріпацтві. З тих творів збереглась і була надрукована одна балада «Причинна». Після викупу Тарас Григорович захоплено віддається поетичній творчості. З-під його пера виходять поеми «Катерина», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та інші. 1840 року перші його твори вийшли невеличкою книжечкою під назвою «Кобзар» (у книжці було вміщено 8 творів). У 1841 році окремою книжкою було видано поему «Гайдамаки». У цей же час Т. Шевченко починає писати і російською мовою.

 

Перша подорож на Україну.

 

Ведучий 1: 1843 року Тарас Григорович поїхав на Україну, де не був 14 років. Відвідав він рідну Кирилівку, був і в інших місцях на Київщині, Чернігівщині, Полтавщині. Поета глибоко вразило тяжке становище закріпаченого селянства. Т. Шевченко дивився тепер на життя народу не очима підлітка-кріпака, а очима дорослої освіченої людини з передовим політичним світоглядом. Побував поет і в поміщицьких садибах, і в кріпацьких хатах. Картини дикого свавілля й знущання панів над кріпаками ще більше розпалили в серці поета ненависть до поміщиків. Він звертається до разючої зброї сатири, яку спрямовує проти царизму і поміщиків. Гнітючі враження від подорожі поета на Україну виразно відбились у його творах, написаних у той час. На початку 1844 року Т. Шевченко виїжджає з України.

 

У Петербурзі. І знову на Україну (1845-1847).

 

Ведучий 2: Повернувшись до Петербурга, Тарас Григорович продовжує навчання в Академії мистецтв та пише пристрасну революційну поему «Сон». 1845 року митець закінчив навчання і поїхав на Україну для постійної роботи. Поет оселився у Києві, але жив тут мало. Він став працювати художником у Київській тимчасовій комісії для розбору стародавніх актів і за дорученням цієї комісії їздив по Україні, змальовував пам’ятки старовини, що збереглися в містах і селах. Побував на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, Волині, Поділлі. Це допомогло йому вивчити край і народне життя. У своїх поетичних творах поет висловив революційні прагнення народних мас.

 

Ведучий 1: У цей час у Києві гурток української молоді заснував Кирило-Мефодіївське товариство (братство). У 1846 році, перебуваючи у Києві, Шевченко зблизився з членами цього таємного політичного товариства і вступив до нього. А вже весною 1847-го братство було розгромлено. Царська жандармерія заарештувала його членів, в тому числі й Шевченка, схопивши на переправі через Дніпро, коли він повертався з Чернігова.

 

В казематі.

 

Ведучий 2: Заарештованого Т. Шевченка, як й інших учасників товариства, під конвоєм доставили до Петербурга і посадили в каземат. Під час арешту в самого поета та в інших членів Кирило-Мефодіївського братства знайшли в рукописах його революційні твори «Сон», «Кавказ», «Єретик» та інші. Жандарми і цар Микола I, який особисто керував слідством у справі кирило-мефодіївців, виділили Шевченка з-поміж арештованих як найбільшого злочинця. Сидячи в казематі, письменник не зрікся своїх революційних поглядів. У віршах, написаних в ув’язненні, звучали мотиви стійкості борця і незмінної любові до Батьківщини, закріпаченого люду. Слідство закінчилось швидко. Вирок у справі Шевченка був такого змісту: «Художника Шевченка за складання бунтарських і найвищою мірою зухвалих віршів як обдарованого міцною будовою тіла віддати рядовим в Оренбурзький окремий корпус з правом вислуги, доручивши начальству мати найсуворіший нагляд, щоб від нього ні в якому разі не могло виходити обурливих і пасквільних творів». На цьому вироку Микола I дописав власною рукою: «Під найсуворіший нагляд, із забороною писати й малювати».

 

У засланні.

 

Ведучий 1: В Оренбурзі, зустрівшись із земляками, Т. Шевченко читає їм свої революційні вірші («Сон», «Кавказ»), співає пісні. Через кілька днів поет пішки вирушає в Орську фортецю, на місце своєї солдатської служби. Почалося тяжке життя рядового засланця. Сувора муштра, жорстокі знущання бездушних командирів не зламали його. «Караюсь, мучуся… але не каюсь», — відповідає він тим, хто його засудив. З великою небезпекою для себе Шевченко порушує «височайший указ» — малює й складає вірші, записуючи їх у невелику книжечку, яку носить завжди при собі за халявою чобота. В Орській фортеці поет написав поеми «Княжна», «Варнак», «Москалева криниця» і низку віршів. У них звучать мотиви боротьби, ненависті до панів, відданості народові, туги за рідним краєм. Поет любив Україну «безталанну», «убогу».

 

Ведучий 2: Улітку 1848 року Шевченко потрапив до складу експедиції, що мала своїм завданням дослідити Аральське море. Він, як художник, повинен був змальовувати береги моря. Восени поет повернувся до Оренбурга для остаточного опрацювання матеріалів експедиції. Друзі Шевченка клопотали про полегшення його долі, але тут нагодився новий удар. У 1850-му за доносом офіцера у нього зробили обшук, знайшли зошити з віршами, альбом з малюнками, цивільний одяг і знову заарештували. Понад півроку просидів Шевченко в тюрмі, після чого його заслали в Новопетровську фортецю на березі Каспійського моря. В останні роки заслання поет знову порушив царський наказ і створив низку повістей російською мовою («Художник», «Княгиня», «Музикант» та інші). Лише після 1857 року закінчилися поневіряння Шевченка: 2 серпня він покинув фортецю. Десять років заслання підірвали фізичні сили поета, але не зламали його поглядів, його сили як революціонера-борця.

 

Після заслання. Останні роки життя.

 

Ведучий 1: Весною 1858 року поет прибув до Петербурга. Тепло й шанобливо зустріли його друзі й численні прихильники. Він зближується з російськими революціонерами-демократами, які на чолі з М. Чернишевським об’єднались навколо журналу «Современник». Дружба з цими найпередовішими людьми того часу зміцнила революційні погляди самого Шевченка. Твори, написані поетом після заслання, ще більше направлені проти царизму, проти поміщиків. Весною 1859 року, одержавши після довгих клопотань дозвіл, Тарас Григорович поїхав на Україну. Відвідав Кирилівку, Моринці, побачився з родичами. Побував і в інших місцевостях. Їдучи на Батьківщину, поет хотів оселитися тут, писати, працювати. Але царська влада і поміщики боялися його революційного впливу на селянство і не допустили здійснення цих намірів. Шевченко хотів улаштувати своє особисте життя й одружитися. Але «земляки й землячки», за висловом поета, перешкодили цьому. Українські пани домагалися, щоб поет одружився з панночкою. Коли ж він вибрав наречену з простого люду, наймичку, то вони не допустили цього одруження.

 

Ведучий 2: 1860 року Тарас Григорович захворів, стан його здоровя швидко гіршав, і 10 березня 1861 року поета не стало. Поховали Шевченка спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі, а в травні того ж 1861 року тіло перевезено на Вкраїну і, виконуючи його заповіт, поховали на горі під Каневом. Мертвим повернувся Шевченко на Україну, але й могила його наганяла страх на поміщиків. Похорон поета на Україні мав революціонізуючий вплив на народні маси, бо відбувався саме в ті дні, коли цар «дарував» кріпакам волю. З часу перепоховання поета на Чернечій горі слова «Шевченко» і «Канів» в уяві мільйонів людей стали нерозривними. Серед народу поширювалися легенди, ніби великий поет не вмер, а живий, і зявиться, коли почнеться народне повстання проти поміщиків.

 

Ведучий 1: Трагічним було життя Шевченка: із 47 років 24 він провів у кріпацтві, 10 – у засланні, а решту – під наглядом жандармів. Царизм репресіями прагнув зупинити лавину народної шани й любові до великого сина України, а вийшло навпаки. З 1918 року вшанування памяті великого Кобзаря 9 березня стало в нашій країні щорічним і всенародним. Відкрито пам’ятники поетові в Києві, Каневі, Харкові, Миколаєві та в інших містах України. Могилу Тараса Григоровича Шевченка оголошено заповідником. Ім’я Шевченка присвоєно Київському університетові, театру опери та балету, навчальним закладам і науковим установам, вулицям, бульварам, площам, пароплавам. Відкрито Державний музей Т. Г. Шевченка. Масовими тиражами видаються твори Тараса Шевченка. Починаючи з 1962 року, щорічно присуджуються Державні премії України імені Т. Г. Шевченка в галузях літератури і мистецтва.

 

 

Учнівська конференція "Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття. Тебе своїм сучасником звемо"

 

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо.

Ми чуємо тебе, Кобзарю,

крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.

(Василь Симоненнко)

 

Возвеличу отих рабів німих,

Я на сторожі коло їх поставлю слово…

(Т. Шевченко)

 

Благословенна та година,

Як народила мати сина

І нарекла його Тарасом.

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

 

9 березня 1814 року.

В похилій хаті край села,

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

Нещасна мати сповила

Його, малого, й зажурилась,

І цілу ніченьку вона

За сина-кріпака молилась.

 

День народження Великого Кобзаря – вікопомна дата, яку внесено до світового календаря знаменних і пам’ятних дат ЮНЕСКО для відзначення в усьому світі.

 

9 березня 1814 року Україна подарувала світові Генія, Поета, Пророка, який відкрив буття українців, і завдяки якому скарби української душі повноводною рікою влилися у загальний потік людської культури.

 

Минають роки, десятиліття, але товща часу не в змозі притупити гостру актуальність його слова для кожного з наступних поколінь. Вся його велика спадщина: поезія, проза, мистецтво - усе пронизане любовю до України, до людини. Геній Тараса Шевченка надзвичайно широкого діапазону. Він був не лише поетом, а й не менш талановитим драматургом, прозаїком, філософом, етнографом, великим художником та непересічною особистістю.

 

Третє століття виходять у світ його книги. Перші переклади творів поета, зокрема російською мовою, зявилися ще за його життя. Понад сотню перекладачів-популяризаторів Шевченка живуть у різних куточках планети. Так, слово Кобзаря могутньо лунає більш ніж на 100 мовах світу. Шевченко належить до когорти народних поетів, яких знає всесвітня література. Його поезія відзначається простотою, природністю, і про що б не писав Великий Кобзар, в центрі його уваги – проста людина.

 

Сьогодні, як ніколи, шевченкове слово живе, воно співзвучне із сьогоденням. Нам потрібні його твори, де він розмірковує над долею України і наголошує, що кожному українцеві треба жити інтересами Батьківщини, не шукати щастя на чужій стороні, «щоб не остався сиротою з святими горами Дніпро». Його думка про державу: «в своїй хаті своя правда, і сила, і воля» - відповідають нашій дійсності. Шевченко закликає задуматись про сенс людського буття: «Нащо живем? Чого бажаєм?». І сам дає відповідь. Працюючи на благо України, процвітатимемо разом з нею «роботящим умам, роботящим рукам, перелоги орать, думать, сіять, не ждать і посіяне жать»!

 

Тарас Григорович Шевченко прожив дуже коротке життя – всього 47 років. З них 34 роки провів у неволі: 24 роки – під ярмом кріпацтва і понад 10 років – у найжорстокіших умовах заслання. А решту 13 (вільних) років перебував під наглядом жандармів. Все його життя було низкою випробувань.

 

Він бачив початок тієї суспільної справи, до якої линув всією душею… Не дожив він до здійснення тих начал, поширенню яких сприяв своїми піснями… Не про багатьох можна сказати, як про нього: він зробив у житті свою справу! Щастя у житті було не для нього, - його чекає інше, посмертне щастя – слава…

 

У 2014 році виповнюється 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Маємо національне – Шевченківські дні. Понадвікова товща часу не стане стіною між нами і поетом. На відміну від небесних світил, які даленіючи, дають нам все менше світла і маліють самі, світила духу людського віддаляючись роками, виростають і посилають все більше і більше променів. Саме такою є наша духовна зоря – Тарас Григорович Шевченко. Він був і залишається зі своїм народом, з Україною, він навічно оселився в серці кожного з нас.

 

1-й учень. Є якийсь величний символ і обітниця в тім, що роковини Тараса Шевченка припадають саме на час провесни, на дні, коли природа пробуджується до життя. День його народження і день його смерті замикаються в одне коло, творять один замкнутий цикл – символ вічності. Відомо давно: у геніїв немає дати смерті. Їхні думки і справи вічні. Вони допомагають наступним поколінням жити правдою і пам’ятати про своє покликання на землі. Євген Маланюк виголосив на цілий світ: «Шевченко є вершиною нашого національного творчого духу і він є вершиною нашої національної культури. Він водночас є однією з найбільших вершин духу світового і одним з найбільших світових мислителів, якого шанують і якому вклоняються».

 

Прометей, Пророк, Апостол, Кобзар… Цими високими словами іще за життя назвали Тараса Григоровича Шевченка. І нині вони звучать не менш піднесено, не менш актуально, не менш справедливо.

 

Слова «апостол» і «пророк» стосовно Шевченка позбавлені будь-якої умовності –він і справді є Апостолом і Пророком української нації у біблійному розумінніцих слів. І зявився як посланець Божий у період найбільшого занепаду національного життя. Коли нація не змогла на той час висунути Воїна-організатора силового захисту, вона потребувала для свого порятунку відродження Духу. І зявився Шевченко, слово якого було наділене величезною енергетичною силою, здатною відродити Дух нації.

 

2-й учень. Прометеєм він став не за нескореність духу, за те, що віддав усього себе служінню людству, за страждання в імя кращого майбутнього. Кредо поета було:

 

Борітеся – поборете,

Вам Бог помагає!

(«Кавказ»)

 

3-й учень. Пророком став, бо вірив, був твердо переконаний у тому, що

на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син і буде мати,

І будуть люди на землі

(«І Архімед, і Галілей»)

 

4-й учень. Найвищий прояв правди, істини Шевченко вбачав у любові до людини, вірності народові, вселюдському братолюбстві:

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє…

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

(«І мертвим, і живим…»)

 

5-й учень.

А всім нам вкупі на землі

Єдиномисліє подай

І братолюбіє пошли.

(«Молитва»)

 

6-й учень. Він віщував, що

правда оживе,

Натхне, накличе, нажене,

Не ветхеє, не древлє слово

Розтлєнноє, а слово нове

Меж людьми криком пронесе

І люд окрадений спасе…

(«Осія. Глава XIV. Подражаніє»)

 

І тому нарекли його Апостолом правди, сподвижником справедливості.

 

1-й учень. Послання Тараса Шевченка «І мертвим, і живим…» було актуальним в усі часи. Так, ми вийшли з Тарасового болю і з Тарасової віри у прийдешність України. Але вподовж нашого поступу до волі українській еліті, всьому громадянству громогласним дзвоном лунали відверті, неприховані, а часами і різкі застереження.

 

Про синівський обов’язок перед Батьківщиною:

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра.

 

Про потребу пам’ятати гіркі уроки минулих змагань за незалежність:

Подивіться лишень добре,

Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова.

 

Про збереження високого національного духу, української самобутності і патріотичної гідності серед вселенського многолюддя:

Учітеся, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

 

2-й учень. Чи актуальне Шевченкове послання тепер, у незалежній Україні? Так, навіть більше, ніж на нашому шляху до державності. Вже більше двадцяти років української самостійності переконують нас у тому. Хіба нині не болять нас проблеми національної еліти? А синівський обов’язок перед Україною? А збереження рідної мови? А роз’єднаність національно-патріотичних сил?

 

3-й учень. «Про Шевченка треба нині не на святах промовляти, а кричати на вуличних перехрестях. Щоб як дзвін тривоги калатало його слово! Ніколи не був він такий актуальний, як в наш час. Ніколи не було між нами стільки поглухлих, стільки сліпих…», - ці слова Донцова приходять на думку напередодні 9 березня, коли «великих слів велика сила, та й більш нічого» з нагоди народження Кобзаря, напевно, лунатиме на вічах, академіях, сходах, з вуст політиків, митців та інших діячів.

 

4-й учень. Немає з нами великого Кобзаря, та слова його бентежать і тривожать душу. Тарас Шевченко був одним із тих, кого ми називаємо провісником нового життя, народним пророком, титаном духу. Тому

Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

 

5-й учень.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.

 

Матеріал надала вчитель української літератури О. С. Крюкова

 

 

Інформаційний хроноскоп "Шевченківський календар"

 

1822 рік, осінь. Кирилівка.

Тарас іде в науку до дяка.

 

1824 рік, літо.

Батько Шевченка, виїжджаючи в чумацькій валці, взяв із собою сина Тараса.

 

1828 рік. Кирилівка.

Тарас Шевченко працює наймитом у кирилівського попа Г. Кошиця, їздить у справах господаря в Богуслав, Тарасівку, Шполу, Зелену Діброву. Вечорами крадькома читає і малює.

 

1830 рік, 29 (17) листопада.

Почалось польське повстання проти царського самодержавства, яке поширилося також на місто Вільно. Шевченко був свідком цього визвольного повстання.

 

1835 рік, червень.

У Літньому саду Т. Шевченко зустрівся з земляком, ученим Академії художеств І. Сошенком.

 

1838 рік, квітень. Петербург.

Шевченко починає вчитись в Академії художеств у професора К. П. Брюллова.

 

1938 рік, 4 травня (22 квітня).

Дата відпускної Шевченка з кріпацтва.

 

1938 рік, 7 травня (25 квітня). Петербург.

На квартирі К. Брюллова В. Жуковський в присутності М. Вієльгорського та А. Мокрицького вручив Шевченкові відпускну.

 

1839 рік, 15 (3) травня. Петербург.

Рада Академії художеств нагородила Шевченка срібною медаллю.

 

1840 рік, 9 жовтня (27 вересня). Петербург.

Рада Академії художеств за картину «Нищий мальчик, дающий хлеб собаке» відзначає Шевченка срібною медаллю.

 

1840 рік, 23 (11) жовтня. Петербург.

Комітет Товариства заохочення художників похвалив Шевченка за його успіхи у малюванні.

 

1841 рік, 8 жовтня (26 вересня).

Шевченко за картину «Циганка» одержав від Академії художеств срібну медаль.

 

1842 рік, вересень. Петербург.

Шевченко закінчив писати й редагувати поему «Слепая» (російською мовою).

 

1842 рік, жовтень.

На пароплаві, їдучи Балтійським морем, Шевченко написав поему «Гамалія».

 

1842 рік, 12 жовтня (30 вересня). Петербург.

У листі до Я. Кухаренка Шевченко повідомляє, що написав драму «Данило Рева» («Назар Стодоля»).

 

1843 рік.

Шевченко намалював картину «Селянська родина».

 

1843 рік, травень.

Прибувши в Україну, Шевченко подорожує по селах і містах, малює етюди та ескізи.

 

1843 рік, 30 (18) вересня.

Шевченко приїхав у Кирилівку після того, як 14 років не був у рідному селі.

 

1844 рік, початок травня (кінець квітня).

Вийшов із друку «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» Шевченка.

 

1844 рік, 18 (6) травня. Петербург.

Шевченко написав поему «Сова».

 

1844 рік, 6 вересня (25 серпня).

В газеті «Северная пчела» (№193) опубліковано повідомлення про видання Шевченком альбома малюнків «Живописная Украина».

 

1844 рік, 5 листопада  (24 жовтня) – 21 (9) листопада.  Петербург.

Шевченко переклав на українську мову свою п’єсу «Назар Стодоля».

 

1845 рік, 3 квітня (22 березня). Петербург.

Рада Академії художеств винесла рішення про присудження Шевченкові звання некласного художника.

 

1845 рік, 6-7 квітня (25-26 березня).

Шевченко виїхав із Петербурга в Україну.

 

1845 рік, 22 (10) жовтня. Марянське.

Шевченко написав поему «Єретик» («Кругом неправда і неволя»).

 

1845 рік, 28 (16) жовтня.

Перебуваючи у селі Марянське, Шевченко написав поему «Сліпий» («Невольник»).

 

1845 рік, 25 (13) листопада. Переяслав.

Шевченко написав поему «Наймичка».

 

1845 рік, 30 (18) листопада. Петербург.

Загальні збори Академії художеств затвердили постанову Ради Академії про надання Шевченкові звання художника.

 

1845 рік, 30 (18) листопада. Переяслав.

Шевченко закінчив поему «Кавказ».

 

1846 рік, 6 серпня (25 липня). Київ.

Шевченко написав поезію «Лілея».

 

1847 рік, квітень-травень. Петербург.

У казематі Шевченко написав цикл віршів, серед них: «Не спалося – а ніч, як море», «Ой одна я, одна», «За байраком байрак», «Мені однаково, чи буду», «Ой три шляхи широкії», «Садок вишневий коло хати», «Рано-вранці новобранці», «В неволі тяжко», «Косар» та інші.

 

1847 рік, 3 квітня (22 березня). Петербург.

У Київ надіслано розпорядження арештувати Шевченка і направити з матеріалами до Петербурга.

 

1847 рік, 3 травня (21 квітня). Петербург.

Письмовий допит Шевченка за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві.

 

1847 рік, 11 червня (30 травня). Петербург.

Оголошено конфірмацію – царський вирок без суду учасникам Кирило-Мефодіївського товариства. Микола І збільшив кару Шевченкові, власноручно дописавши: «Под строжайший надзор, с запрещением писать и рисовать».

 

1847 рік, 12 червня (31 травня).

Військове міністерство відправило поета в Оренбург.

 

1847 рік, 21 (8) червня.

Всього за вісім днів Шевченка доставили з Петербурга до Оренбурга в розпорядження штабу військового корпусу.

 

1847 рік, 30 (18 червня).

Шевченка відправлено з Оренбурга до Орського укріплення у ІІІ роту 5-го батальйону, куди він прибув 5 липня (23 червня).

 

1848 рік, 23 (11) травня.

Перебуваючи на засланні, Шевченко у складі описової експедиції вирушив у похід до Раїмського укріплення.

 

1848 рік, 24 (12) травня.

Під час експедиції Шевченко намалював акварель «Пожежа в степу».

 

1848 рік, 2 червня (21 травня).

Експедиція Бутакова зупинилась у форті Кара-Бутак, де Шевченко намалював укріплення.

 

1848 рік, 7 червня (26 травня).

Шевченко змалював серед спаленої сонцем пустелі самотнє дерево джан-гис-агач.

 

1848 рік, 6 серпня (25 липня).

Експедиція Бутакова, у складі якої був Шевченко, вирушила в плавання по Аральському морю.

 

1849 рік, 18 (6) травня.

Шевченко у складі експедиції Бутакова почав друге науково-дослідне плавання по Аральському морю на шхуні «Константин». У цей час багато малював і писав.

 

1850 рік, 21 (9) серпня.

Царське військове міністерство видало розпорядження про переведення Шевченка у найвіддаленіший батальйон на Мангишлаку під найсуворіший нагляд.

 

1850 рік, 16 (4) вересня.

Командир окремого Оренбурзького корпусу видав наказ про переведення Шевченка до І батальйону, в Новопетровське укріплення на півострові Мангишлак.

 

1850 рік, 29 (17) жовтня.

В супроводі унтер-офіцера Шевченко прибув у Новопетровське укріплення.

 

1851 рік, 2 червня (21 травня).

Експедиція по розшуках кам’яного вугілля, у складі якої був і Шевченко, вирушила з гори Кара-Тау.

 

1853 рік. Новопетровське укріплення.

Шевченко, нехтуючи царською забороною писати і малювати, цього року створив картини «Байгуші» (казахські діти-жебраки), «Молитва матері» та інші.

 

1853 рік. Новопетровське укріплення.

Свідомо порушуючи царський наказ, Шевченко цього року написав три повісті російською мовою – «Наймичка» (для конспірації датована автором: «25 февраля 1844. Переяслав»), «Княгиня» (підписана псевдонімом К. Дармограй), «Варнак» (для конспірації датована: «1845 года, Киев»).

 

1855 рік, 22 (10) червня. Новопетровське укріплення.

Шевченко почав писати повість «Близнецы» (російською мовою).

 

1856 рік, квітень.

На півострові Мангишлак Шевченко познайомився з письменником О. Писемським, який прибув у складі наукової експедиції.

 

1856 рік, 7 вересня (26 серпня).

Оголошено список амністованих політичних засланців, але цар власноручно викреслив імя Шевченка.

 

1856 рік, листопад.

Шевченко починає серію сатиричних малюнків «Притча про блудного сина».

 

1857 рік, 8 вересня (26 серпня).

Шевченко записує в щоденник своє філософське передбачення щодо революційної ролі розвитку техніки. На думку поета, машина «в скором времени пожрет кнуты, престолы и короны, а дипломатами и помещиками только закусит».

 

1857 рік, 24 (12) червня.

Чекаючи звільнення з військової каторги, Шевченко почав писати щоденник.

 

1857 рік, 14 (2) серпня.

Шевченко, одержавши на руки проїзне свідоцтво до Петербурга, покинув Новопетровське укріплення і вирушив на рибальському човні до Астрахані.

 

1857 рік, 17 (5) серпня.

Повертаючись із заслання, Шевченко прибув у Астрахань.

 

1857 рік, 6 вересня (25 серпня).

Шевченко познайомився на пароплаві «Князь Пожарський» із відпущеним кріпаком, буфетником Олексієм Пановим, талановитим музикантом-скрипалем.

 

1857 рік, 2 жовтня (20 вересня).

Повертаючись із заслання, Шевченко прибув пароплавом до Нижнього Новгорода. Тут дізнався, що йому заборонено в'їжджати до Москви та Петербурга. Над поетом було встановлено таємний поліцейський нагляд.

«Тепер я в Нижнім Новгороді, на волі, — на такій волі, як собака на привязі», — пише Шевченко Щепкіну.

 

1857 рік, 15 (3) листопада.

Шевченко вперше читає «Полярную звезду» О. Герцена. записує у щоденник думки про декабристів.

 

1858 рік, 3 квітня (22 березня). Москва.

Шевченко удвох із Щепкіним відвідали С. Т.  Аксакова.

 

1859 рік, 5 травня (23 квітня).

За порушення наказу про заборону писати й малювати Шевченка арештовано. Під час обшуку у нього відібрали листи від друзів, книги, малюнки та інші речі.

 

1859 рік, 17 (5) травня.

Не бувши 12 років в Україні, Шевченко добивається дозволу відвідати рідний край.

 

1859 рік, серпень. Київ.

Шевченко дає письмові свідчення в справі пред’явлених йому обвинувачень канцелярії київського генерал-губернатора. Після закінчення слідства поету дозволено виїхати в Петербург.

 

1859 рік, 26 (14) серпня.

Шевченко виїхав із Києва до Петербурга.

 

1859 рік, 19 (7) вересня.

Шевченко повернувся до Петербурга.

 

1859 рік, 23 (11) листопада. Петербург.

Шевченко закінчив поему «Марія», розпочату в Україні.

 

1860 рік. Петербург.

Шевченко зустрічається з прогресивними діячами російської культури.

 

1860 рік, 25 (13) травня. Петербург.

Окремим виданням надруковано поему «Наймичка».

 

1860 рік, 5 червня (24 травня). Петербург.

Віршем «Царям, всесвітнім шинкарям» Шевченко почав писати цикл поезій, об’єднаних спільною назвою «Молитва».

 

1860 рік, 16 (4) червня. Петербург.

Шевченко пише поетичний переспів «Плачу Ярославни» із «Слова о полку Ігоревім».

 

1860 рік, 25 (13) жовтня. Петербург.

Шевченко написав вірш «Саул».

 

1860 рік, 15 (3) листопада. Петербург.

Шевченко написав вірш «О люди! Люди небораки!».

 

1861 рік, 10 березня.

Смерть Т. Г. Шевченка.

 

1861 рік, 18 (6) травня.

Труна з тілом великого Кобзаря прибула до Києва.

 

1861 рік, 22 (10) травня.

Похорон великого сина українського народу на Чернечій горі поблизу Канева. Цей день став традиційною датою вшанування памяті поета на його могилі.

 

1864 рік, 17 (5) травня. Львів.

У Галичині вперше поставлено п’єсу «Назар Стодоля».

 

1869 рік, 16 (4) вересня. Петербург.

Урочисті збори Академії художеств затвердили постанову Ради Академії художеств про надання Шевченкові звання академіка-гравера.

 

1877 рік. Москва.

Видатні артисти Малого театру Федотова і Медвєдєва на свої бенефіси взяли для вистави п’єсу «Назар Стодоля».

 

1881 рік. Форт Олександрівський на півострові Мангишлак.

Заходами прихильників Кобзаря в Шевченківському саду, на колишньому солдатському городі, споруджено найперший пам’ятник (погруддя) поетові.

 

1890 рік, літо. Женева.

Вийшла книга «Поезії Т. Г. Шевченка, заборонені в Росії».

 

1897 рік. Село Мануйлівка на Полтавщині.

О. М. Горький читає селянам і панським наймитам революційні твори з Шевченкового «Кобзаря».

 

1911 рік. Лондон.

Етель Войнич, автор відомого роману «Овод», переклала вірші Шевченка на англійську мову і видала збірку своїх перекладів.

 

1918 рік, 3 листопада.

Відкриття пам’ятника Т. Г. Шевченкові в Москві.

 

1918 рік, 29 листопада.

Урочисте відкриття пам’ятника Т. Г. Шевченкові в Петрограді.

 

1925 рік, 20 серпня.

Територію могили народного Кобзаря в Каневі оголошено державним заповідником.

 

1952 рік, 29 жовтня.

По Дніпру почав курсувати новий великий пасажирський пароплав «Тарас Шевченко».

 



Коблевська сільська бібліотека-філія


В рамках святкування 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка, з метою вшанування пам’яті видатного художника слова, патріота України, генія українського народу бібліотека провела ряд заходів. Для всіх читачів бібліотеки відбувся огляд літератури «Читайте Шевченкове слово», організована виставка-діалог «Життя вічне, слово невмируще». Для юнацтва були представлені  електронні презентації «Раз добром зігріте серце, ввік не прохолоне» (про життєвий, творчий шлях Кобзаря, його літературну та художню спадщину) і «Кохання в житті Тараса Григоровича Шевченка».

Цікавим для юнацтва був театралізований урок «Сирітська доля у поезіях Т. Г. Шевченка», підготовлений бібліотекарем разом з вчителем української літератури, керівником гуртка «Оберіг» Кухаренко Н. М. і сценка-вистава з поеми «Катерина». Із задоволенням учні і вчителі декламували твори Т. Г. Шевченка та ознайомилися з виданнями, представленими на перегляді літератури “Вічна книга великого українця”.

Також було проведено огляд літератури «Великий Кобзар і нині серед нас» та нон-стоп «Твою славу на Вкраїні повік не забуду».

Протягом 2014 року проходитиме конкурс творчих робіт «Дитячий Кобзар» для сприяння розвитку творчих інтересів учнівської молоді у різних напрямах декоративно-прикладного мистецтва.

Краснопільська бібліотека-філія

Тарас Шевченко. Це ім’я стало символом нашого народу. Його портрети — в кожній хаті, його «Кобзар» лежить на столі поруч з хлібом, а його поезії вишиті на рушниках. Про поета ми знаємо, здається все: від його босоногого дитинства і до останніх років у сирій петербурзькій майстерні. Змалку знаємо напам’ять його вірші. Тарас був одним із народних пророків, титаном духу, першим, хто закликав:
…вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.


Сьогодні, в буремний, неспокійний вік нам, можливо, як ніколи, потрібні сила духу Шевченка, його незламна віра в те, що «буде правда між людьми», потрібне його віще слово.

Він був сином мужика і став володарем у царстві Духу. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав світлі і вільні шляхи панові, професорам і книжним ученим. Десять літ він знемагав під вагою російської солдатської муштри, а для волі України зробив більше, ніж десять переможних армій. Тернистим був життєвий шлях поета. Доля переслідувала його в житті скільки лиш могла, не шкодувала йому страждань. Та вона не зуміла перетворити золото його душі у ржу, його любов до людей в ненависть і погорду.

За власним визнанням, Т. Шевченко почав писати вірші десь у 1837 році, коли навчався у Петербурзі в живописця Ширяєва. Йому хотілося словом вилити тугу за рідним краєм, складати думи і пісні як оті легендарні кобзарі. Першим, хто звернув увагу на те, що молодий художник потай від інших пише вірші на своїй рідній мові, був Євген Гребінка. Сам Шевченко соромився показувати їх друзям. Гребінка ледве умовив його дати декілька віршів для свого альманаху „Ластівка”. Проте альманах вийшов у світ лише наприкінці 1841 року, після того, коли вже була видана перша невеличка книжечка молодого поета.

У друкарні Фішера на початку квітня 1840 року під назвою „Кобзар” вийшла перша збірка поезій досі невідомого молодого автора Тараса Шевченка. Книжечка містила всього вісім поезій: “Думи мої, думи мої...”, „Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Нащо мені чорні брови”, “До Основ’яненка”, “Іван Підкова” та “Тарасова ніч”. Книжечку по-різному зустріли і в Україні, і в Петербурзі. Передова російська преса схвально відгукнулася на неї, а реакційні критики охрестили Шевченка “мужицьким поетом”. Та початківець з гордістю прийняв це прізвисько: “Нехай я буду мужицьким поетом, аби тільки поетом. Мені більше нічого й не треба”, — говорив він.

Зовсім не випадково свою першу книжку Т. Шевченко назвав “Кобзар”. Кобзарі були дуже шанованими людьми в Україні. Часто це були сліпі музики, які грали на кобзі і співали власні пісні, думи та балади. За відсутності друкованого слова, вони були єдиними поширювачами серед народу історичних відомостей про давні події, про життя в країні. Дуже влучно сказала про них у своєму вірші “Кобзарі” боярчанка Сіма Поволоцька:

Крізь сльозами вмиту Україну,
Крізь шляхи розтоптані, курні,
Крізь річки і лісові стежини
Несли людям пісню кобзарі.
Стиглим житом визрівали думи
Про синів, про волю, про війну.
Зерна слів, занурюючи в струни,
Там зринала пісня вдалину.
Линув кобзи спів крізь покоління,
Від села в село, від уст в уста,
І співала думи Україна
Невмирущим словом кобзаря.
Ці слова печуть і до сьогодні,
І живуть оспівані в піснях
Нездоланні месники народні —
Гонта і Гаркуша, Залізняк.
Душу пісні не спиняють чати,
Як нестримну течію ріки.
Безіменні українські барди
Йдуть та йдуть крізь серце і віки.


У перших своїх поетичних спробах Т. Г. Шевченко використав образи, які запали йому до серця ще з дитинства з розповідей діда Івана, мандрівних кобзарів-лірників і бандуристів. Всі ці його твори мають виразно окреслений народно-пісенний колорит і властиву народним українським пісням і думам тему розлуки і недолі.

На час видання другої книжки у 1844 році Т. Шевченко був уже досить популярний поет. В це видання увійшло ще декілька поезій: “Гайдамаки”, “Причинна”, “Слепая”, “Тризна”, “Микита Гайдай” та “Назар Стодоля” — воно мало назву “Чигиринський Кобзар”. А роком пізніше, у 1845-му, в час розквіту своїх творчих сил, поет пише славетний “Заповіт”, ніби передбачаючи, що життя його буде недовгим.

Цього року Шевченко закінчив Академію мистецтв і вирушив по Україні у складі Київської археологічної комісії в якості художника. У мандрах по Україні зміцніла і змужніла муза Шевченка. Почався новий, особливо творчо насичений період його життя. Спостерігаючи навколо насильство і сваволю поміщиків-кріпосників, картини народних злигоднів, сльози та страждання поневоленого люду, молодий поет спалахнув гнівом, особливо яскраво виявленим у поезіях цього періоду: „Сон”, „Кавказ”, „Єретик”, „І мертвим і живим...”, „Три літа”, „Сліпий”, „Наймичка”, „Відьма”, „Сон”. Його гнівні вірші розходяться у рукописах, передаються з вуст в уста і зрештою доходять до жандармів. Усього лише за поему „Сон” Т. Шевченка було засуджено до заслання рядовим солдатом у Оренбурзький лінійний батальйон під найсуворіший нагляд з забороною писати й малювати.

Але волю поета не зломити… В очікуванні вироку Шевченко напише цикл поезій “В казематі”, а в ньому — чи не найгуманніший вірш усіх часів і народів “Садок вишневий коло хати”.

Малу (“захалявну”) книжку поет дрібно мережитиме “кров’ю та сльозами” на засланні всупереч “височайшій” нелюдській забороні писати й малювати. Запопадлива цензура методично випалюватиме “крамолу” — живе Шевченкове слово і не зможе випалити! Це дивовижна річ — історія творення, а головне — незнищенність “Кобзаря” Тараса Шевченка! Мов птах Фенікс, відроджується з попелу він! Аналогів світова література ще не знає!

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
І голос твій нам душі окриля.
Встає в новій красі, забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе, звільнена земля.
У росяні вінки заплетені суцвіття,
До ніг тобі, титане, кладемо.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
Тебе своїм сучасником звемо.


altРибаківська бібліотека-філія

З 3 по 14 березня бібліотекарями Рибаківської бібліотеки-філії було проведено заходи, присвячені 200-річчю від дня народження Т. Г. Шевченка — вікторини, лекції у супроводі мультимедійних презентацій та відеороликів, бенефіс, нон-стоп, віртуальна виставка збірки «Кобзаря» та віртуальна виставка картин Т. Г. Шевченка.

altНапередодні Шевченківських днів у бібліотеці було створено виставку «Шевченкове слово в віках не старіє», а їх початком став нон-стоп «Наша дума, наша пісня не вмре не загине». Продовжила естафету заходів для користувачів бібліотеки лекція у супроводі мультимедійної презентації «Великий син великого народу».

altНе можна залишити поза увагою бенефіс «В моєму серці слово Кобзаря» для 8-9-х класів у супроводі віртуальної виставки збірок «Кобзаря» 1840-2012 років. Яскраве враження справив на учнів 10-11-х класів показ віртуальної виставки картин «Художній світ Шевченка». Для старшокласників бібліотекарі також продемонстрували відео «Малярство Кобзаря».

Шевченківські дні залишили по собі безліч яскравих вражень, нові знання, принесли натхнення та наснагу, віру у власні сили.

 

 

Цікава стаття? Поділися нею з іншими:


RSS-підписка

Підписка на публікації

Введіть ваш email:

Delivered by FeedBurner


Прозорро - публічні закупівлі

Я МАЮ ПРАВО!

Единая страна!
.