Арбузинська ЦБС

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Творча лабораторія для фахівців - Бібліотечна Шевченкіана: рейтинг

26.01.2015 19:04 Обновлено 26.01.2015 19:11 Автор: Unsvet

З метою гідного відзначення 200-річного ювілею видатного сина українського народу Тараса Григоровича Шевченка, підтримки заходів із вивчення і популяризації творчості Кобзаря та в рамках проведення Шевченківського Тижня 17 січня 2014 року в Арбузинській центральній та дитячій районній бібліотеці для учнів 9-х класів ЗОШ №2 та представників організацій і підприємств селища відбувся літературно-музичний вечір “Тарас Шевченко —  дзвінка світова наша слава”.

На стіні портрет Т. Г. Шевченка, прикрашений вишитим рушником, поруч — виставка-експозиція творів поета “Спадщина Великого Кобзаря”. З правого боку імітованої сцени — столик для ведучих, на якому хліб-сіль, “Кобзар”, чорнило, перо, запалені свічки.

Українська хата. Батько з ненькою, яких грають C. Степанченко (завідуюча відділом обслуговування ЦРБ) та О. Петренко (керівник гуртка РБК), займаються господарськими справами. Їхні діти: А. Медвінська, Д. Ненько (учні ЗОШ №2) читають їм вірші Шевченка.

Ведучі літературно-музичного вечора розповіли юним та дорослим гостям про життєвий і творчий шлях великого поета. Учасники заходу читали вірші та виконували пісні на слова Шевченка, разом з присутніми насолоджуючись безсмертним словом Великого Кобзаря.

В бібліотеках Арбузинської ЦБС з 17 по 23 лютого були організовані книжково-ілюстративні виставки: “Світова велич Кобзаря” (ЦРБ), “Спадщина великого Кобзаря” (РДБ), “Струни Кобзаревого серця” (Садівська б/ф), “Живе вічне слово Тараса” (Агрономійська б/ф), “Великий син великого народу” (Іванівська б/ф).

Користувачі Центрів вільного доступу до Інтернету ЦРБ, РДБ та всі бажаючі мали можливість ще ближче познайомитись з творчою спадщиною Великого Кобзаря у шевченківському відеосалоні “Шевченко відомий і невідомий”. Документальні фільми “Поет і вічність. Т. Г. Шевченко”, “Великі Українці — Тарас Шевченко” розкрили таланти Шевченка як поета, художника, митця.

В Новокрасненській та Воєводській бібліотеках-філіях пройшли шевченківські читання “Спадщина великого Кобзаря”. Учасники заходу — учні 5-х, 9-х класів та вчителі української мови і літератури — натхненно декламували пезії Шевченка. Діти із задоволенням переглянули книжкові виставки, присвячені Тарасу Григоровичу, слухали розповідь бібліотекарів про життя та творчість письменника.

25 лютого відвідувачі Семенівської бібліотеки-філії (учні 5-8 класів) переглянули відеофільм “Дітям про Шевченка” і дізналися багато цікавих фактів про життя Тараса Григоровича, його дитинство, початок літературної творчості та сьогоднішнє всесвітнє визнання. Також увазі школярів була представлена книжкова виставка “Шевченкове слово в віках не старіє”.

27 лютого на Шевченківське свято — районний конкурс читців “Сторінками поезії. Кобзареві струни” — з’їхались учасники з Арбузинки, Благодатного, Любоіванівки, Семенівки, Садового, Кавунів, Мар’янівки, Новокрасного, Панкратового, Іванівки, Рябоконевого, Полянки, Остапівки, Новоселівки, Воєводського і Агрономії. У заході брали участь бібліотекарі, учасники колективів художньої самодіяльності Арбузинського районного Будинку культури та дитячої музичної школи, лауреати районних і обласних конкурсів: ансамбль “Калинонька”, хоровий колектив “Елегія”, солісти О. Петренко, М. Воробйов, член районного літературного об’єднання “Дар” поетеса Н. Ткаченко, школярі та читачі бібліотеки.

Звучали пісні на слова Т. Шевченка “Зоре моя вечірняя”, “Садок вишневий коло хати”, “Від села до села”, “Пливе човен”, “Реве та стогне Дніпр широкий” у виконанні О. Петренка, О. Зайцева, Е. Тонченко. Шанувальники творчості Кобзаря і талановиті виконавці декламували найкращі його твори, з рядків яких поставав невмирущий образ великого сина України.

В рамках Тижня Шевченківської книги (3-9 березня) та з нагоди святкування 200-річчя з дня народження Великого Кобзаря бібліотеками Арбузинського району проведено:

– літературні вечори «Поет, художник, Божий дар — відомий світові Кобзар» (Новокрасненська б/ф), «Золоті зерна поезії Шевченка» (Воєводська б/ф);

– шевченківські голосні читання «Слово Тараса вічно живе» (РДБ), конкурс читців «Шевченкове слово живе у віках» (Іванівська б/ф, Іванівська ЗОШ);

– літературні години «Не згасне Шевченкова слава» (Арбузинська б/ф), «Живе у пам’яті Тарас» (Садівська б/ф);

– відео-перегляд «Поет, художник, Божий дар — відомий світові Кобзар» (Семенівська б/ф), віртуальні подорожі «Скарби Шевченкового дому», «Музеї Шевченка у світі» (ЦРБ, РДБ);

– краєзнавчу зустріч «Кобзареве слово — плоть і кров народу» учнів 5-9 класів Садівської ЗОШ та членів гуртка «Літературне краєзнавство» на чолі з бібліотекарем Садівської б/ф Золотченко Л. А. з місцевою поетесою Людмилою Ніколайко. Вшановуючи Великого Кобзаря, учасники зустрічі поклали живі квіти до погруддя Т. Г. Шевченка, яке знаходиться на подвір'ї школи.

З 9 по 14 березня 2014 року у читальній залі Арбузинської центральної районної бібліотеки відбулася експозиція вишитих творчих робіт майстринь Арбузинщини «Вишитий Шевченко», на якій були представлені вишиті українські рушники, ікони, картини. Адже невипадково Леся Українка, вперше відвідавши в Каневі могилу Великого Кобзаря, поклала на неї власноруч вишитий рушник.

У день народження видатного поета відбулося покладання квітів до погруддя Т. Г. Шевченка за участю голови райдержадміністрації Є. В. Травянка, керівників установ, організацій району, учнів шкіл та аграрного ліцею. 11 березня у великій залі районної ради відбулись урочисті заходи, присвячені 200-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка.

Ім’я Т. Г. Шевченка дорогоцінною перлиною виблискує у золотій скарбниці світової культури. І, справді, як висловився А. В. Луначарський: «Завдяки Шевченкові, скарби української душі повною річкою влилися в загальний потік людської культури». Його пам’ятають, поважають, ним захоплюються, до нього прислуховуються. Жива українська мова і слова Шевченка, його сила духу і віра дають нам змогу пригадати, що ми — українці, діти славетного Кобзаря.


Сценарій літературно-музичного вечора “Тарас Шевченко — дзвінка світова наша слава”


Мета: вшанування пам’яті видатного художника слова, патріота України — Т. Г. Шевченка; формування культури мовлення через красу і багатство Шевченкового слова; виховання любові до рідного краю, його природи, до світлого образу Тараса Шевченка; викликати бажання читати твори Кобзаря.

Обладнання: святково прибраний зал. Портрет Т. Г. Шевченка, прикрашений вишитим рушником, хліб-сіль. На сцені, по лівому боці, на підвищенні, книжки (різноманітні видання “Кобзаря”, біля них бандура.) З правого боку сцени — столик для ведучих, на ньому чорнило, перо, горять свічки, ілюстрації малюнків учнів до творів Т. Г. Шевченка.

Звучить пісня”Думи мої”

Дитина. (звертається до батьків)
Любий тату, милий тату!
Ти скажи, навіщо хату
Рушниками ми прибрали,
Ніби в свято великоднє?
День який у нас сьогодні,
Що квіток отак багато?

Батько. Так, у нас сьогодні свято!

Дитина. (до матері) Мамо, що ж за свято нині?

Мати .Та Тарасове, дитино!
Знай, колись, моє серденько,
Був у нас Тарас Шевченко.

Дитина. Хто ж він був нам, люба ненько?

Мати. Наймиліша всім людина
І найкращая перлина,
Яку має Україна,
Наша рідная країна.

Ведуча 1. Року 1814, з 26 на 27 лютого старого стилю, темної ночі, перед світом в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгардта, блиснув у вікні єдиний на все село вогник: народилась нова панові кріпацька душа, а Україні — її великий співець Тарас Шевченко.

Ведуча запалює свічку біля портрета Кобзаря

Сценка

Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, ставить на столик квіти біля портрета Т. Шевченка. До неї підходить хлопчик.

Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати. Так, синочку, правда.

Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик. Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.

Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила ясно-ясно.

Мати. Старайся, мій хлопчику.

Учень 1.
У вікні любисток, на підлозі м'ята,
В золотій оправі книга серед книг.
Наче щедре сонце поселилось в хаті,
Як велике щастя стало на поріг.

Учень 2.
Мудра, світла книга, — то “Кобзар” Тараса,
На столі, як свято, білий коровай.
І пішло повір'я з дідівського часу,
Як “Кобзар” у хаті — буде щастя, знай.

Ведуча 2. У кожного народу є великі поети, письменники, яких знають всі: дорослі і діти. Для українського народу таким поетом був і є Тарас Григорович Шевченко. Його ще називають великим Кобзарем, бо свою найкращу книгу він назвав “Кобзар”.

Ведуча 1. 2014 року 9 березня, ми будемо відзначати 200-річчя від дня народження видатного мислителя, великого українського поета, художника, відомого усьому світові — Т. Г. Шевченка.

Ведуча 2.
Думи мої, думи мої,
Ви мої єдині,
Не кидайте хоч ви мене
При лихій годині.
Прилітайте, сизокрилі
Мої голуб’ята,
Із-за Дніпра широкого
У степ погуляти...
...Прилітайте ж, мої любі,
Тихими речами
Привітаю вас, як діток,
І заплачу з вами.

Звучить пісня “Зоре моя вечірняя”

Ведуча 1. 9 березня 1814 року народився Тарас Григорович Шевченко — великий поет України. Тільки невпинною тяжкою працею змогли Грицько і Катерина Шевченки утримувати себе і своїх шестеро дітей. Ріс Тарас, як усі сільські кріпацькі діти, під Божою опікою, але вже змалку вирізнявся з-поміж ровесників. Був він до всього цікавий, допитливий, хотів усе знати.

Ведуча 2. Одного сонячного ранку восени 1822 року, мама у темно-зеленій корсетці, у синій спідниці, в зеленій квітчастій хустці на голові — вся святково усміхнена, пригладила Тарасові чупринку, наділа нову шапку, почепила йому через плече торбину для книжок, обдарувала лагідною усмішкою: “Щасти тобі, синку, може, людиною станеш...”

Ведуча 1. Так на восьмому році життя Тарас став учнем дяка.
... куплю
Паперу аркуш, і зроблю
Маленьку книжечку; хрестами
І візерунками з квітами
Кругом листочки обведу,
Та й списую Сковороду...

Ведуча 2. Лихо не спало. Коли Тарасові було 9 років, померла його мати. А в 11 років залишився він круглим сиротою, бо ж і батько помер.

Ведуча 1. Став Тарас пасти громадську худобу. Та все ж мріяв про малювання. Знайшов-таки одного маляра, який погодився взяти його в науку. Проте Тарасові треба було отримати дозвіл від пана Енгельгарта.

Ведуча 2. Тарас мав феноменальну пам’ять. Все, що він почув, побачив живучи в Україні перші чотирнадцять з половиною років, запам’ятає в найтонших подробицях і розповість про це в своїх геніальних творах живопису та в поетичній творчості.

Ведуча 1. Доля привела 17-річного Тараса до Петербурга, до пишної і величної столиці Російської імперії, де він став художником, поетом і вільною людиною.

Ведуча 2. Вірш “Доля”
Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку.
“Учися, серденько, колись
з нас будуть люде”, — ти сказала.
А я послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде?

Ведуча 1. Охота до малювання не покидала Тараса. Пан сварив, тяжко карав, лютував. Виїжджаючи до Петербурга, взяв його з собою. Один з видатних митців порадив панові віддати здібного хлопця в науку до Ширяєва. У Петербурзі пощастило Тарасу познайомитись зі славними художниками і письменниками, які зібрали гроші і 22 квітня 1838 року викупили його з кріпацтва. Став Шевченко вільною людиною.

Ведуча 2. Шевченко був живою піснею, журбою і плачем. Усе його життя було важке і жорстоке, але він не падав духом і все зміцнював — то піснею, то словом, то власним життям — безмежну любов до України. У 1840 році світ побачив “Кобзар”!

І ще одна важлива деталь. Як відомо, власні імена походять від загальних. Тарас — це ім’я запозичене з грецької мови, воно означає “бунтар”.

Треба нам всім пам’ятати, що майже усе своє життя Шевченко жив за межами рідної землі, та своєї мови не тільки не забув, а підняв народне слово до вершин світового письменства.

Ведуча 1. “І мертвим, і живим...” (фрагмент)
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь!
Бо хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.

Ведуча 2. Після закінчення Академії мистецтв Шевченко повернувся на Україну і вступив до таємного політичного товариства. У 1847 році його заарештували і присудили на заслання за Урал.

Ведуча 1.
Сонце заходить, гори чорніють,
Пташечка тихне, поле німіє,
Радіють люде, що одпочинуть,
А я дивлюся... і серцем лину
В темний садочок на Україну.
Лину я, лину, думу гадаю,
І ніби серце одпочиває.
Чорніє поле, і гай, і гори,
На синє небо виходить зоря.

Ведуча 2. Шевченко всією душею любив свою Україну і завжди нагадував українцям про її славне минуле.

Ведуча 1. На засланні поету заборонено писати і малювати. Та все ж йому вдавалось роздобути клаптик паперу, щоб вночі творити...

Лічу в неволі дні і ночі,
І лік забуваю.
О Господи, як то тяжко
Тії дні минають.
А літа пливуть меж нами,
Пливуть собі стиха,
Забирають за собою
І добро, і лихо!

Ведуча 2. Він був сином мужика, а став володарем у царстві духа. Він був кріпаком, а став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком, а вказав нові світи і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під гнітом російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в щастя для нього самого.

Ведуча 1. Неволя тривала довгих 10 тяжких літ, які відібрали в поета здоров’я, проте не вбили його палкої, глибокої любові до рідного краю.

Ведуча 2. Кобзар намагався також довести, що кожен народ повинен мати свою національну гідність, мораль, освячену віковими традиціями.

Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тільки
На чужому полі.
В своїй хаті своя правда,
І сила, і воля.

Ведуча 1. Настав 1861 рік, четвертий рік його повернення із заслання, рік який почав підрахунок його останніх днів життя. В день народження, 9 березня, Тараса провідали друзі. Прийшло багато листів, вітальних телеграм з України. Прочитавши їх, хворий поет проказав: “От якби додому, там би я, може одужав. Але не судилося”.

Вранці 10 березня Шевченко зайшов у свою майстерню, упав і відійшов у вічність.

Тараса Шевченка поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі. У травні цього ж року тіло Великого Кобзаря було перевезено в Україну. Друзі вибрали для поховання місце на Чернечій горі, звіряючи величність місця з рядками:

Ведуча 2.
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.

Ведуча 1.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сем'ї великій,
В сем'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.

Тарас Григорович Шевченко помер 10 березня 1861 року. На його могилу люди приносять розкішні вінки.

Ведуча 2.
Це хто сказав, що вже помер Тарас,
Мовляв, сто літ минуло, навіть більше,
Неправда, ні! Він завше серед нас,
По всіх світах його лунають вірші.
Це хто сказав, що одлунав акорд
Його пісень — і вже не воскресити?
Неправда, ні! Шевченко — це народ,
І, як народ, він буде вічно жити!

Ведуча 1.
Він зорею сіяє в прийдешнім віку,
Сходить хлібом духовним на яр-рушнику,
У розкриллі зелених і заобрійних трас
Височіє над світом Великий Тарас.
Ми народились не в одній порі,
До тебе йдемо, як до свого дому,
Витьохкують і мертвому, й живому
Ті солов’ї на Канівській горі.

Звучить пісня “Заповіт”

Ведуча 2. На оновленій землі, над ланами, широкими полями, вільними містами і селами, як весняні води могутнього Дніпра, лине вічно жива в народі слава великого Кобзаря.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
І голос твій нам душі окриля.
Встає в новій красі, забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе, звільнена земля.