Услуги и материалы - E-FreeLibrary
21.12.2017 16:26 Обновлено 26.12.2017 15:03
Літо. Вечір. Сільська хатина. За столом сидить дід у кирзових чоботях. Від нього пахне кізяком. Бабуся, схожа на кульбабу, поправляє вузлик, зав’язаної під підборіддям, світлої хустинки. Поряд з нею на маленькому стільчику примостився онук.
– До мами хочу, – канючить хлопчик.
Бабуся пригортає до себе світлу, мов свіжоскошена пшениця, голівку і промовляє: приїде твоя матуся, приїде, – пестить словами і рукою онука, і раптом, мов досвідчений психолог, переводе розмову на інше: – А ти почитай нам з дідом, почитай.
Сашко підхоплюється на тоненькі ноги і кидається у куток, де на полиці сиротливо лежить, єдина у цій хаті, книжка.
– Дерсу узала, – починає, як завжди з обкладинки, хлопчик. А потім перегортає кілька, уже прочитаних сторінок, і починає читати.
Дідусь підхвалює:
– Як гарно ти читаєш, – і тут же, сидячи дрімає, а бабуся захопленим поглядом дивиться на вченого онука, який по складах ледве долає одну сторінку книжки. А потім відкладає її і знову, тяжко зітхнувши, заводе своє.
– Бабуню, коли мама приїде?
– Завтра, запевняє вона і вкладає онука спати.
Та ранок принесе свої насолоди. Ледь висихає роса, як Сашко, випивши пару склянок теплого з-під корови молока, разом з такими ж малюками як сам, ганяє селом на велосипеді. Тільки й чуються з їх вуст стрекотіння кулеметів, вибухи гранат, - діти граються у війну. Дні пролітають у розвагах так, що Сашко навіть не згадує про матусю, та про своє місто до яких так прагне вечорами.
Бабуся помітила, що особливо він сумує, коли череда повертається додому. Почепившись на паркані Сашко щовечора виглядав матусю. А потім - знову вечір, як дві краплі води, схожий на попередній. А далі – новий ранок. І знову дітвора носилася вулицями та провулками села.
– Хлопці, за мною! – шалено крутив педалі велосипеда Сашко, розмахуючи хворостинкою, мов шаблею, - на ворога, вперед! – чулася його команда. Так захопився грою, що ледве на наскочив на струнку жіночку, що йшла назустріч.
Обминув і подався далі.
– Саша, синок, – почувся позаду окрик. Та він потонув у хлопчачих забавах.
Увечері Сашка заносить до хати віхолою. Зробивши кілька кроків подряпаними тонкими ногами, він зупиняється: ма-мо!
Аж лящить дитячий голос у бабусиних вухах.
Після вечері синок тулиться до матусі, пірнає в її обійми, а бабуся за звичкою каже:
– А ти нам почитай з дідом, почитай.
– «Дерсу узала», – починає без книжки вчений онук, і тут же його долає міцний дитячий сон
| < Попередня | Наступна > |
|---|
