Головна | Афіша | E-FreeLibrary | Каталог | Блог | Контакти

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Услуги и материалы - E-FreeLibrary

Сонце сідало. Від річки повіяло прохолодою.  Широкою вулицею села, як завжди о цій порі, стрімко нісся на водопій табун коней. Біля двору зібралися підлітки. Тут жив Сашко Пудик. Це прізвисько прилипло тому, що хлопці відчували на собі важкі, як гирі, кулаки здорованя. Зелені, мов полин, очі спалахнули недобрим вогнем.

— Хто сміливий? — кинув запитання хлопцям. Ті разом повернули голови до Пудика. Знали: затіяв якусь гру.

— Хто зупинить табун? — погляд ковзнув на хмару куряви, що здіймалася з-під копит коней i закривала частину обрiю.

— Я, — почувся дзвінкий голос наймолодшого. З котячою швидкістю Вітя стрибнув на середину вулиці. Миттєво здерши з худорлявих плеч піджак, почав розмахувати ним. Не відчував ні страху, ні небезпеки.

Хлопці застигли від жаху. На Вітю нісся табун. Червоні ніздрі коней роздувались і  хропіли. Всі розуміли — табун не зупинити.

Віктор не встиг отямитись, як уже лежав на землі. Він не бачив, а чув, як зовсім поряд б’ються копита, як щедро посипається нею його, зібране в кулак, тіло.

Все стихло раптово. Підхопився на ноги. Його  тут же оточили хлопці. Вони щось говорили, розмахували руками, хтось підхопив із землі затоптаний піджак. Тільки Сашко стояв трохи осторонь. Усе його єство говорило: побачимо, що з цього вийде… Тоді ще ніхто не знав, що ця його витівка переверне душі підлітків. І не будуть уже страшними  ні кулаки, ні грубі

Сашкові слова.

А Вітя широко розкритими голубими очима бачив не тільки коней, що, помахуючи хвостами, встромили свої гривасті голови у води Південного Бугу, а й світ, який став для нього широким-широким. І він не знав, чи є у нього край і чи можна до нього дійти…

Цікава стаття? Поділися нею з іншими:


RSS-підписка

Підписка на публікації

Введіть ваш email:

Delivered by FeedBurner


Прозорро - публічні закупівлі

Я МАЮ ПРАВО!

Единая страна!
.