Марущак В. Пролісок

21.12.2017 16:38 Обновлено 26.12.2017 15:03 Автор: Unsvet

Тільки-но пролунав дзвінок, як хлопці з восьмого класу зібралися гуртом, щоб вирішити, як краще привітати однокласниць із жіночим святом.

— Скинемося по трояку і купимо квіти, — запропонував вертлявий Данило.

— Що за такі гроші купити можна? — скривився відмінник Роман. Про нього подейкували: аби не мати, що часто оббиває шкільні пороги, не мав би найвищих балів з усіх предметів.

— Пацани, а де ж більше взяти? – гарячкував невгамовний Данило.

— Я вважаю, нехай кожен привітає свою сусідку по парті, — як завжди, розважливо зауважив Микита.

Тепер усі разом обговорювали останню ідею, яка сподобалася.

— А мені як бути? — намагався перекричати однолітків Данило, котрий уже другий рік сидів сам за останньою партою. —

Кому ж мені подарунок зробити? — тонув його голос у гаморі.

— В Олени списуєш, їй і подаруй, — підказав Микита, — матиме винагороди за свої труди.

Володя хоча ніколи не заглядав до чужих зошитів, а теж хотів би привітати Олену. Йому подобалася ця дівчинка. Він часто зупиняв погляд на вродливій однокласниці. Вона, низько схиливши голову над зошитом, тільки їй притаманним порухом руки поправляла пасмо золотистого волосся, примощувала його за вухом, а воно неслухняно падало на чоло. Урок давно почався, а Володя все думав про Олену, яка нагадувала йому ніжну тендітну квіточку. Така ж тоненька, граціозна, як пролісок, який він побачив у Криму. Несподівано натрапив на нього. Він, такий незахищений, сміливо примостився біля підніжжя валуна і не боявся близького сусідства зі снігом. Це так вразило, що Володя кілька разів на день бігав, аби ще і ще раз помилуватися квіткою. Щось таке бентежне, незбагненне і невідкрите було й у цій дівчинці. Вона нагадувала пролісок.
Восьмого березня шкільними коридорами вихором носилася збуджена дітвора. Чемно поступаючись тільки з учителями, вітаючи їх зі святом. Володя йшов, не поспішаючи, бо під полою піджака ніс невеличкий букетик пролісків. Вирішував проблему — як подарувати його Оленці, щоб не викликати багатозначних поглядів та гострих слів однокласників. Так задумався, що ледве не наскочив на класного керівника Ларису Іполитівну та маму Ромки-відмінника.

— Доброго дня, — привітався з ними і хотів іти далі, але мама Романа помітила букетик і радо вигукнула:

— Ларисо Іполитівно, а Володя вам квіти приніс. — Хлопець оторопів. Ніяково посміхнувся. Простягнув проліски.

— Вітаю вас зі святом.