Услуги и материалы - E-FreeLibrary
21.12.2017 17:27 Обновлено 26.12.2017 15:05
Я вела уроки журналістики, намагалася робити так, аби вони були цікавими. Часто ми полемізували, де пріоритетна думка була за школярами, при цьому почувалася диригентом невеликого злагодженого колективу.
Особливою радістю було, коли хтось із учнів друкувався в газеті. Тоді приносила публікацію до класу – всі разом читали її.
Таке було часто, бо три дівчинки мріяли про журналістську професію. Я радила їм писати до газет, збирати всі публікації, які добре буде додати до вступних документів які свідчитимуть про їх вміння володіти пером. – Це значно впливає при вступі до вищого навчального закладу, радила дівчатам.
Я побачила надрукований матеріал своєї учениці в обласній газеті. Це була талановита гімназистка, висока, худенька, мов стеблинка, Марійка.
Почитай, – простягнула газету дівчинці. І раптом побачила як весела, говірка, впевнена у собі учениця, неначе зібралась у болючу грудочку і вперто сказала: "Не буду".
– Давай я прочитаю, – викликалась найкраща подружка Світлана.
– Читай, – дозволила їй і зазначила подумки, що уже кілька уроків вони сидять за різними партами. Марійка частіше з таким, як і вона, струнким Романом. Ось і зараз сиділи за першою партою, витягнувши шиї, нахилилися одне до одного обмінялися фразами. Марійка, нагнувши голову, малювала у зошиті.
А тим часом, звівши на переніссі золоті косички брів, Світлана почала читати. Я сіла за парту і слухала рівний голос учениці. Чим далі вона говорила, тим доходила висновку, що в такому стилі серед місцевих журналістів пише лише одна людина. Фрази були такими, немов у руках тримав не легке перо, а плуг, яким перекидав скиби мокрого чорнозему.
Я поглянула на Марійчині маленькі плечі. Здалося, що вони стали ще вужчими. Дивувалася цій зміні. Адже вона була здібною, їй підкорялося перо. Писала непогані матеріали. І навіть створила власну передачу на студії телебачення.
Коли Світлана дочитала, я запропонувала: - «Давайте обміняємося думками». Першою почала Світлана.
– Матеріал мені сподобався. Він глибокий, цікавий, є чітка позиція автора, – поправила шовковисте каштанове волосся учениця. – Вперше читаю рецензію, яку написала Марійка. Навіть не підозрювала, що вона володіє таким стилем.
Тоненьку руку піднесла Неллі - розумна розважлива дівчинка.
– Відверто скажу – мені більше подобаються телепередачі, які готує Марійка. Остання про урок зарубіжної літератури у нашому класі – зроблено професійно, а мова легка і гарна.
– Не зрозуміла, про яку виставу йдеться, – підвела темні очі Віталіна, – розкажи, бо не змогла потрапити до театру. Це, гадаю, буде цікаво всім.
Марійка різко підвелася, розправила плечі, по яких заструмилося довге світле волосся, розвернулася до однокласників і заговорила тихо, повільно, ніби зважуючи свою думку.
– Я не писала цієї рецензії. Погодилася, щоб поставили мій підпис для кількості публікацій, – твердо промовила дівчина.
У класі стояла тиша. Учні ловили кожне слово. Роман чорноволосий, чорноокий зі світлим блиском, аж пірнав у Марійчині очі.
Вона ж, виструнчена, немов переступила межу між дитячим і дорослим життям, твердо сказала:
– Я не подам цієї рецензії до приймальної комісії.
| < Попередня | Наступна > |
|---|
